Міжнародні економічні відносини

Більшість перехідних економік вже пройшли стадію індустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіченості, мають розвинуті галузі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Населення даних країн підтримує основні цінності, які формують “дух індустріальної цивілізації”. Це не дає змогу вважати їх країнами, що розвиваються. Водночас взяті в сукупності в середньому найважливіші показники перехідних економік поступаються перед відповідними даними розвинутих ринкових систем, взятих в цілому. Дані економічні системи ґрунтуються на ринковому господарюванні різного рівня зрілості. Приватний сектор у них є головною частиною економіки, а у країн, що розвиваються, – якщо не головною, то легітимною і важливою частиною економіки. Фірми-підприємства у цих регіонах  схильні переважно однаково реагувати на ринкові сигнали, хоч, щоправда, є значні розходження у межах цього типу поведінки.

 

1. Які групи країн включає Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН?
2. В чому суть класифікації країн за рівнем доходу, прийнятої Світовим банком?
3. Якими є основні соціально-економічні ознаки країн, що розвиваються?
4. Виділіть основні фактори, що обумовили успішний розвиток “нових індустріальних країн” та виділення їх в окрему групу серед країн, що розвиваються.
5. Перелічіть  особливості країн з перехідною ринковою економікою.

 

 

 

15.1. Суть та цілі міжнародного бізнесу, види, суб’єкти та сучасні форми міжнародного бізнесу

15.2. Основні особливості діяльності ТНК

 

Міжнародний бізнес – найбільш загальна форма функціонування міжнародних економічних відносин в сучасних умовах. Її суть – підприємництво, яке здійснюється в міжнародній сфері. 

Економічний зміст міжнародного бізнесу розкривається в господарських операціях, в яких беруть участь суб’єкти світового господарства. Він включає любі господарські операції, які проводяться між двома і більше державами. Такі ділові взаємозв’язки можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. Виходячи з цього, можна виділити такі типи міжнародного бізнесу:

приватний, який здійснюють фізичні та приватні юридичні особи;

державний, який здійснюють держави та їх представники.

Цілями міжнародного бізнесу є:

розширення збуту (ринку збуту продукції, послуг, капіталів та робочої сили);

придбання ресурсів, в тому числі їх нових джерел;

диверсифікація.

Крім того, у випадку участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції проводяться з ціллю одержання прибутку. Діяльність фірм, які субсидуються державними органами, не завжди орієнтована на одержання прибутку.

Розширення збуту виступає основним мотивом участі фірм у міжнародному бізнесі. 

Способи реалізації міжнародного бізнесу поділяються на операційні та функціональні. Операційні способи досягнення цілей включають:

• експорт;
• імпорт;
• транспорт;
• купівля-продаж ліцензій;
• франчайзинг;
• управлінські послуги (управлінський контракт);
• контракт про будівництво господарського об’єкта під ключ;
• прямі інвестиції;
• портфельні інвестиції.

Функціональні способи досягнення цілей міжнародного бізнесу:

• виробництво (оптимізація процесу міжнародного виробництва);
• маркетинг (здійснення міжнародних маркетингових операцій);
• фінанси (фінансові операції міжнародного бізнесу: розрахункові, кредитні, страхові тощо);
• бухгалтерський облік та контроль в міжнародній господарській діяльності;
• кадрова робота.

Основні види міжнародного бізнесу:

• промисловий;
• торговий;
• фінансовий;
• транспортно-комунікативний.
• Основні суб’єкти міжнародного бізнесу:
• фізичні особи;
• фірми;
• союзи підприємців;
• представники держав;
• міжнародні організації;
• транснаціональні компанії.

Сучасні форми міжнародного бізнесу:

• експорт-імпорт товарів;
• експорт-імпорт послуг;
• господарська діяльність за кордоном: банківські операції, оренда, прокат, страхування, науково-дослідна та дослідно-конструкторська діяльність, менеджмент;
• інвестиційна діяльність;
• спільне підприємництво;
• транснаціональні компанії.

 

Транснаціональні корпорації (ТНК), на думку експертів ООН, є “двигунами світової економіки”. Вони широко використовують на своїх підприємствах усі форми міжнародного поділу праці і постійно винаходять нові форми, на них припадає близько 60% світової торгівлі, майже половина її - це внутрішньофірмовий обмін підприємств ТНК. Ведучі позиції займають транснаціональні корпорації у використанні і поширенні у всіх країнах досягнень НТП, сучасних методів управління виробництвом.

До транснаціональних корпорацій належать акціонерні компанії, що, зосередивши у своїх руках капітали власників з багатьох країн, створюють з їх допомогою в багатьох державах відділення, дочірні підприємства, філії, здійснюючи кооперацію або навіть інтеграцію їхньої діяльності, не застосовуючи ринкового обміну.

У західній економічній літературі можна зустріти безліч визначень міжнародних монополій: багатонаціональні корпорації, транснаціональні компанії, глобальні компанії тощо. Транснаціональні корпорації - це національні монополії з закордонними активами. Їх виробнича і торговельно-збутова діяльність виходить за межі однієї держави.

Корпорацією в США називають акціонерне товариство, а оскільки більшість сучасних транснаціональних корпорацій виникли в результаті міжнародної експансії американських компаній, цей термін ввійшов у їхнє визначення.

Правовий режим транснаціональних корпорацій припускає ділову активність, здійснювану в різних країнах за допомогою утворення в них філій і дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, науково-дослідних розробок, послуг споживачам