Міжнародні норми в галузі охорони праці

Головні цілі Союзу та його повноваження визначені Єдиним європейським актом (1987 р.), Маастрихтським (1992 р.), Амстердамським (1999 р.) і Ніццького (2001 р.) договорами. 29 жовтня 2004 р. в Римі пройшла церемонія підписання Конституції, для ухвалення якої буде потрібно її ратифікація всіма державами-членами ЄС, покликана замінити Римський, Маастрихтський, Амстердамський і підписаний у договори (з додатком незначного числа додаткових протоколів). У ній зведені воєдино пропозиції щодо нової інституційної структури Євросоюзу та його функціонування. Тим самим будуть істотно спрощені базові юридичні документи ЄС. Створення єдиного ринку для більш, ніж 455 мільйонів європейців забезпечує свободу переміщення людей, товарів, послуг і капіталу. Усередині Європейського Союзу розробляється єдина політика в таких галузях, як сільське господарство, телекомунікації, транспорт, енергетика та охорона навколишнього середовища.

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

Передумови утворення

1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи – 84, 18% населення України. З них 28 804 071 особа (90, 32%) підтвердили Акт про незалежність.

У початковий період існування Співдружності Незалежних Держав вона розглядалася головним чином як механізм цивілізованого розлучення колишніх союзних республік і розподілу майна СРСР. Створення СНД було покликане забезпечити безболісний перехід від єдиної союзної держави до системи суверенних національних держав на місці колишнього СРСР. На відміну від Союзу РСР Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень.

Цілі організації

СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями.

Основні цілі організації:

Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;

Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;

Забезпечення прав і свобод людини;

Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;

Взаємна правова допомога;

Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації.

До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:

Забезпечення прав і основних свобод людини;

Координація зовнішньополітичної діяльності;

Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;

Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;

Охорона здоров'я та навколишнього середовища;

Питання соціальної і міграційної політики;

Боротьба з організованою злочинністю;

Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів[6].

Органи СНД

Вищим органом СНД є Рада глав держав, за нею Рада голів урядів, а далі – координуючі інститути. Наприкінці 1996 року їх діяло 80, а в 67 з них Україна брала участь.

Рада Глав держав СНД

Головним органом СНД є Рада голів держав-учасниць, що обговорює і вирішує принципові питання пов'язані з діяльністю держав-учасниць, які стосуються їхніх спільних інтересів, а також розглядає будь-які питання, в яких зацікавлені окремі держави-члени Співдружності, враховуючи інтереси решти учасниць.

Рада голів держав-учасниць на своїх засіданнях приймає також рішення щодо:

- внесення поправок до Статуту СНД;

- створення нових або ліквідації існуючих органів Співдружності;

- оптимізації структури СНД, удосконалення діяльності органів Співдружності;

- заслуховування доповідей про діяльність органів СНД;

- призначення голів органів, що відносяться до її компетенції;

- делегування повноважень іншим органам СНД;

- затвердження положень про органи СНД, що входять у її компетенцію.

 

 

Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція Украй, Закони України: „Про охорону праці», „Про охорону здоров'я», „Про пожежну безпеку», „Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», а також Кодекс законів про працю України (КЗпП).

В ст. 43 Конституції України записано: „Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується», „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом», „Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється».

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого