Міжнародно-правовий акт як джерело земельного права

Серед нормативно-правових актів органів виконавчої влади, які є джерелами земельного права, особливе місце займають Укази Президента України. Це – Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» від 08. 08. 95, Указ «Про захист прав власників земельних часток (паїв) « від 21. 04. 98, Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03. 12. 99 та ін .

Також слід відзначити значну роль, яку відіграють у забезпеченні єдиної правозастосовної практики в галузі земельних відносин роз’яснення пленумів Верховного і Вищого господарського судів України . Проте згадані судові органи не створюють нових правових норм, а лише тлумачать їх суть (здійснюють неофіційне тлумачення, оскільки відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16. 10. 96 офіційне тлумачення Конституції України та чинних законів України уповноважений здійснювати лише Конституційний Суд України). Тому такі роз’яснення не можна вважати джерелами права в загальноприйнятому розумінні. Їх обов’язковість зумовлена тим, що в результаті роз’яснення встановлюється зміст правових норм відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відповідні земельні відносини. Таким чином, постанови пленумів Верховного Суду і Вищого господарського суду, хоча і не є джерелами земельного права, але мають надзвичайно важливе значення для правильного розгляду справ, пов’язаних із застосуванням норм земельного законодавства.

Також, крім нормативно-правових актів національного права України, в деяких випадках джерелом її земельного законодавства є міжнародні договори з участю України. Так, згідно зі ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Оскільки в разі встановлення міжнародним договором України, ратифікованим законом, інших правил ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуватись повинні правила міжнародного договору України, як раз на цьому положенні і на застосуванні міжнародних – правових актів, як джерел земельного права ми зупинимось .

Слід зазначити, що міжнародні акти є необхідним елементом нового світового правопорядку, вони мають досить вагоме місце в галузі міжнародного публічного права, а саме центральне місце в цій системі посідають міжнародні договори, роль і значення яких неухильно зростає.

На сучасному етапі договори становлять складну, багатогалузеву глобальну систему, що охоплює практично всі види взаємодії держав. Необхідно підкреслити, що в системі міжнародних відносин міжнародні договори виконують низку важливих правових функцій, насамперед упорядкування міжнародних відносин та формування їхньої правової основи. Вони також сприяють стабільності міжнародного правопорядку, підтримці міжнародного миру та безпеки, розвитку міжнародного співробітництва на засадах рівноправності, визначають основні форми діяльності держави. Крім того, міжнародні договори є важливим засобом забезпечення національних інтересів держави та захисту основних прав і свобод людини. З огляду на це вивчення права міжнародних договорів набуває особливого значення.

Варто вказати, що українська доктрина міжнародного права досить тісно пов’язана з сучасними проблемами теорії та практики права міжнародних договорів. Серед вітчизняних учених-юристів, котрі ґрунтовно досліджують проблеми в цій галузі, – В. Буткевич, О. Мережко, О. Назаренко, Д. Терлецький.

Відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року та Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року під міжнародним договором розуміють угоду в письмовій формі (хоча в міжнародній практиці відомі й усні договори – так звані джентльменські угоди, які також є обов’язковими), що регулюється міжнародним правом незалежно від того, міститься вона в одному, двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування .

Деякі вчені ототожнюють міжнародний договір лише з договором у письмовій формі. Так, англійський юрист лорд Макнейр визначає міжнародний договір як «письмову угоду, за допомогою якої дві чи більше держав або міжнародні організації формують чи мають намір сформувати відносини між собою, що діють у сфері міжнародного права» .

Визначення поняття міжнародного договору дає можливість виокремити його характерні ознаки.

По-перше, міжнародним договором може бути угода лише між суб’єктами міжнародного права. Суть договору – угода між сторонами, які укладають договір.

По-друге, міжнародна угода є результатом, утіленням узгодженого волевиявлення сторін. Зміст їхнього волевиявлення може в певних межах змінюватися відповідно до вимог життя без зміни тексту договору, проте ці зміни мають бути взаємно узгодженими.

По-третє, до міжнародних договорів слід відносити лише ті, дії яких регулюються міжнародним правом. Слід зазначити, що в своїй першій доповіді для Комісії міжнародного права з права договорів Дж. Браєрлі свого часу зауважував, що не будь-яка угода між державами є міжнародним договором. Пізніше комісія дійшла висновку, що міжнародні угоди не варто розглядати як об’єкти міжнародного права за всіх умов.

Варто зазначити також, що в міжнародній практиці крім терміна «міжнародний договір» застосовуються й інші найменування: «угода», «конвенція», «пакт», «протокол», «трактат», «регламент», «статут», «спільна заява», «хартія», «меморандум», «акт», «обмін нотами» тощо .

Поряд із міжнародно-правовими нормами, важливу роль у регулюванні, укладенні й реалізації договорів відіграє національне право. Наприклад, у Конституції України містяться загальні положення, що стосуються міжнародних договорів. Докладніше норми в цій сфері сформульовані в законодавчих актах України. Так, порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів регулюється Законом України «Про міжнародні договори України». В працях відомих юристів-міжнародників цілком справедливо акцентується увага на тому, що міжнародний договір є результатом взаємодії учасників договірних відносин, тобто сторін, і покликаний виражати їхні інтереси.

Не випадково під час оцінювання того чи іншого міжнародного договору головне значення мають склад і характер його учасників. Визначаючи характер договору, особливу увагу звертають на те, які держави залучені до участі в ньому й які відсторонені, які держави були його ініціаторами, а які поставилися до нього негативно. До цього слід додати, що політичне й правове значення будь-якої міжнародної угоди прямо залежить від кількості держав, що беруть участь у договорі, та від їхніх позицій. Зважаючи на ці чинники, можна визначити й суть будь-якого міжнародного договору, його справжні цілі та завдання.

Отже, аналізуючи той чи інший міжнародний договір, можна отримати важливу інформацію й про самих учасників договірних відносин, тобто про сторони міжнародних договорів

Україна виходить з визнання пріоритету міжнародного права над нормами національного законодавства у галузі охорони і використання земель. Згідно зі ст. 71 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» якщо міжнародним договором, укладеним нашою державою, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві про охорону навколишньої природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.

У ст. 9 Конституції закріплено положення, відповідно до якого міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно зі ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України» такі договори, укладені й ратифіковані нашою державою, становлять невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються в порядку, встановленому для його норм. Проте у науковій літературі обговорюються питання про те, чи має пряму дію належним чином підписаний міжнародний акт на території України чи потрібне прийняття аналогічного акта внутрішньодержавної правотворчості. Ця проблема актуальна у зв'язку з відсутністю державно-правових механізмів і досвіду прямої реалізації міжнародних норм, що породжує необхідність прийняття національних законів, які дублюють міжнародні акти

Що стосовно вираження цих норм і їх зв’язку із національним законодавством, то так наприклад Земельний кодекс України (ст. 85) закріплює можливість набуття у власність іноземними державами земельних ділянок для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій саме відповідно до міжнародних договорів.

 

 

Проаналізувавши тему джерел земельного права і їх видів, можна стверджувати, що джерелами земельного права є нормативно-правові акти органів державної влади, місцевого самоврядування, а також міжнародно правові акти на яких ми зупинились більш докладно, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють економічні й екологічні суспільні відносини у галузі використання і охорони земель, розраховані на багаторазове застосування і представляють собою засіб встановлення нових чи зміни або скасування раніше прийнятих земельно-правових норм. Вони служать формою вираження і закріплення земельної політики держави як важливого фактора, що впливає на формування і розвиток юридичних інститутів у сфері правового регулювання земельних відносин.

Джерела земельного права повинні відповідати ознакам об'єктивно властивим джерелам будь-яких галузей права. По-перше, вони повинні бути носіями владної сили держави, тобто забезпечуватися примусовим виконанням. По-друге, ці правові акти повинні бути розраховані на багаторазове застосування, тобто мати нормативний характер. По-третє, вони повинні бути адресовані невизначеному колу суб'єктів. І, нарешті, – носити загальнообов'язковий характер.

Варто також відзначити немало важливу роль міжнародно-правових актів у регулюванні земельних відносин в Україні, оскільки вони спрямовані на регулювання питань, що мають міжнародне значення, суттєво впливає на відносини між окремими державами. Подібні акти несуть в собі дуже важливу місію врегулювання конфліктів між державами, встановлення особливих порядків, які недоцільно встановлювати національним законодавством і неможливо вцілому.

 

 

1. Семчик В. І., Андрейцев В. І. Земельне право. Підручник. – К. : Ін-Юре, 2001. – С. 84.

2. Єрмоленко В. М. Джерела аграрного права // Проблеми розвитку аграрного та земельного права України: монографія / Семчик В. І., Єрмоленко В. М., Кулинич П. Ф. [та ін. ]; за заг. ред. В. І. Семчика, П. Ф. Кулинича. – К. : Ред. журн. «Право України», ; Х. : Право, 2013. – С. 28-79.

3. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 220 с.

4. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології. Монографія. М. Н. Пархоменко- К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 336 с.

5. Бейкун А. Співвідношення Конституції України та інших нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних та земельних відносин / Бейкун А. // Право України. – 2000. – № 3. – С. 45-48.

6. Єрмоленко В. М. Приведення аграрного законодавства у відповідність до вимог законодавства Європейського Співтовариства / Єрмоленко В. М. // Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу: мат. міжн. наук. -практ. конф. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 139-140

7. Мережко О. О. Право міжнародних договорів, сучасні проблеми теорії і практики. – К. : Таксон, 2002. – 344 с.

8. Лукашук И. И. Современное право международных договоров: В 2-х т. / Институт государства и права РАН. – М. : Вольтере клувер. – Т. 1. Заключение международных договоров. – М., 2004. – 658 с. ; Т. 2. Действие международных договоров. – М., 2006. – 483 с.