Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Модель економічної системи Норвегії

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Національні моделі економічних систем»
на тему:
«Модель економічної системи Норвегії »
 
ЗМІСТ
 
Вступ
1. Етапи економічного розвитку Норвегії
2. Особливості економічної моделі Норвегії
3. Грошово-кредитна система Норвегії
4. Зовнішньоекономічні зв’язки Норвегії
Висновки
Список використаної літератури
 
ВСТУП
 
Країна, що має дуже невелику прибережну територію, щодо суворий клімат і невелика кількість людських ресурсів, і, тим не менш, що займає перше місце за рівнем життя і ВВП на душу населення в рейтингу країн світу – це Королівство Норвегія. Дивовижна північна країна, що спонукає відгадати загадку «норвезького дива» – як же їй вдалося домогтися таких високих результатів в умовах обмеженості ресурсів? Економіка Норвегії стрімко росте і розвивається, випереджаючи наукові дослідження експертів з різних областей наук.
Завдяки правильно обраній стратегії поведінки розвитку економіки та економічних зв’язків Норвегія стрімко йде вперед, залишаючи поза собою інші країни світу та не має наміру зупинятися. Завдяки транспортуванню великої кількості нафтогазової продукції, великому обсягу риболовлі, видобутку електроенергії та експортуванню її за кордон, Норвегія має гарне фінансове становище для забезпечення своїх громадян усім необхідним та має можливості для свого подальшого розвитку.
Економіка Норвегії є вдалим прикладом синтезу вільного ринку і державного регулювання. Уряд контролює ключові сфери економіки, зокрема, нафтовий сектор. Хоча країна має і іншими природними ресурсами  (лісові ресурси, мінерали, гідроресурси), нафтовий сектор забезпечує 30 відсотків надходжень коштів до бюджету Норвегії. ВВП в 2015 році склав $ 357 млрд. Економіка Норвегії являє собою один з найяскравіших прикладів високоорганізованого планомірного економічного розвитку в кінці 20 століття.
 
1. Етапи економічного розвитку Норвегії
 
Бурхливий економічний підйом у Норвегії почався ще у 1770 рр., коли купці почали вивозити ліс в Англію на власних судах. Саме у цей період почав посилюватися попит на норвезьку руду, ліс, що послужило передумовою для збільшення в країні числа лісопилок, розвитку гірничодобувної промисловості та виникнення капіталістичних підприємств, у першу чергу в суднобудуванні. У цей період по суті почала формуватися національна промисловість, зміцнів внутрішній ринок. Поряд з найчисленнішим класом країни – селянством – з'явилися основні класи капіталістичного суспільства – буржуазія і пролетаріат. Починається зростання національно-визвольного руху. Центром його організаційної та просвітницької діяльності стало засноване у 1809р. Суспільство благополуччя Норвегії. У цей період у житті норвезького суспільства відбуваються великі зміни.
Так як Данія в наполеонівських війнах брала участь на боці Франції, то Норвегія – як її володіння – потрапила під англійську блокаду і піддалася спустошливим набігам. Завмерла торгівля, припинився підвіз хліба і солі, у країні був неврожай, голод. Але ближче до кінця ХІХ століття ситуація змінюється. В останній чверті століття. швидко зростає норвезький торговий флот, який отримує світове значення, розвиваються капіталістичні відносини в сільському господарстві, натуральні господарства перетворюються в товарні, усе більше бідноти йде в місто в пошуках роботи.
Усе це сприяло бурхливому зростанню чисельності робітничого класу. У 1887р. була заснована Норвезька робітнича партія  (НРП), а в 1899р. утворилося загальнонаціональне Центральне об'єднання профспілок Норвегії, бо на той час робітничий клас країни становив уже понад 14% населення. Новий підйом економіки охопив Норвегію після того, як країна отримала незалежність. Після 1905 р посилюється проникнення іноземного, в першу чергу англійської, капіталу. Іноземні фірми вкладали свої капітали переважно в енергоємні галузі, в основному в електрометалургії. Металургійні заводи будувалися поруч з гідроелектростанціями, які використовували дешеву енергію річок і водоспадів.
Нейтралітет Норвегії в роки Першої світової війни також сприяв розвитку торговельної, фінансової та промислової діяльності, сприяв збагаченню буржуазії, яка наживалася на постачанні продовольства, стратегічної сировини та на фрахті флоту. У 1929-1933рр. вибухнула світова криза. У зв'язку з цим на чверть скоротилося промислове виробництво, третина пролетаріату залишилася без роботи.
У 1940р. король і уряд Норвегії змушені були покинути країну та переїхати до Великобританії. У розпорядженні уряду залишилися золотий запас Норвегії і велика частина норвезького торгового флоту, який здійснював морські перевезення союзників. У перші роки свого правління НРП проводила курс на посилення ролі держави в господарстві країни. Важливим заходом була націоналізація власності фашистської Німеччини, що стало однією з основ формування державного сектора економіки, але праві сили всередині самої НРП, а також буржуазні партії сприяли концентрації національного монополістичного капіталу і подальшого проникнення іноземного капіталу, головним чином з США.
На початку 70-х років Норвегію спробували втягнути в Європейське економічне співтовариство. Однак на всенародному референдумі з цього питання більшість висловилася проти членства в ЄЕС. Внутрішньополітична обстановка в Норвегії у 70-х роках характеризувалася подальшим загостренням соціальних і класових протиріч. У великій мірі це було пов'язано з нестабільною економічною кон'юнктурою в країні: постійним зростанням цін, поглибленням інфляції, збільшенням податкового тягаря трудящих, безробіттям.
У сучасній Норвегії спеціалізація господарства обумовлена природними умовами  (дешева електроенергія, лісові багатства, мінеральні та рибні ресурси), але тим не менш у норвезької економіки рентний характер, залежність від нафтогазового експорту. Він, наприклад, склав 50% всього товарного експорту, тоді як менш 15% експорту припадало на технологічний сектор. Нафтогазова промисловість є фундаментом всієї норвезької економіки. У 2002р. нафтогазовий сектор склав 23% ВВП і приніс 32% всіх доходів  (223 млрд норв. Крон, св. 23 млрд дол. США). У ньому прямо зайнято понад 74 тис. Чол., 3% всіх зайнятих, а побічно ще 220 тис.
На початку 2000-х років безробіття значно скоротилася, дефіцит держбюджету перетворився в профіцит. Хоча повна зайнятість створює сприятливі соціально-економічні умови в країні, але через обмеженість ресурсів є небезпека господарського «перегріву».
Це – результат перебування при владі протягом 30 років соціал-демократів  (НПР), які в своїй економічній політиці спиралися на кейнсіанську теорію і скандинавську модель «держави загального добробуту». Значні позиції держави в кредитно-фінансовій сфері. Держава контролює як ключові сектори  (нафтогазову галузь через великі державні підприємства), так і сільськогосподарське виробництво та інші галузі.
 
2. Особливості економічної моделі Норвегії
 
Економіка Норвегії високорозвинена. У Норвегії, як і в інших скандинавських країнах, значна роль в економіці країни належить державі. При цьому дуже серйозна і постійна увага приділяється розробці та впровадженню довгострокових стратегій розвитку промисловості, її галузей та ключових компаній. Стратегічні програми країни широко диверсифіковані і дуже добре збалансовані. Крім запасів нафти, природного газу і газового конденсату, Норвегія має запаси залізної руди, кам'яного вугілля, титану, міді, нікелю. Різноманітність корисних копалин і великі морські кордони сприяли широкої диверсифікації промисловості.
Поряд з нафтогазовидобувної галуззю розвинена чорна металургія  (електрочугун, електросталі і феросплави), кольорова металургія. У країні розвинене металургійне виробництво електролітичними методами цинку, нікелю, міді, магнію, потужне машинобудування, суднобудування  (7е місце в світі). У Норвегії виробляються турбіни, електровози, залізничні вагони, обладнання для лісової та рибної промисловості, продукція високих технологій  (радіоелектроніки). Активний розвиток отримали електротехнічне машиноприладобудування, електрохімія, потужна деревообробна промисловість, целюлозно паперова промисловість. Розвинена паперова промисловість  (5-е місце у світі з виробництва паперу).
Ефективно працюють текстильна, взуттєва, харчова промисловість. Усі галузі технологічно добре оснащені та конкурентоспроможні. Економіка країни строго збалансована, економічні стратегії вивірені і, як правило, успішно реалізуються з випередженням термінів. Ця невелика за чисельністю населення країна по праву займає гідне високе місце в економіці Європи і абсолютно за всіма показниками і характеристиками належить до розвинутих країн світу.
Головна особливість народного господарства Норвегії – вузька спеціалізація та інтенсивна інноваційна діяльність для забезпечення конкурентоспроможності основних галузей. До їх числа відносяться міжнародний морський транспорт, нафтогазодобування, рибальство  (перше місце з улову в Західній Європі), гідроенергетика та базується на ній електрометалургійний, електрохімічна і целюлозно-паперова промисловість.
Норвегія займає провідне місце в світі з очищення промислових викидів і постановці роботи з охорони навколишнього середовища. Так, діючі тут норми гранично допустимих концентрацій  (ГДК)  шкідливих речовин, є більш строгими, ніж в країнах Європейського союзу. Для Норвегії характерна високорозвинена система соціального забезпечення, що включає високі пенсії  (80% розміру зарплати), безкоштовне медичне обслуговування і освіту, в тому числі вища, допомогу з безробіття і т. д. Сучасна економіка Норвегії має високий рівень промислового розвитку  (частка рибальства, лісового і сільського господарства в ВВП близько 4%), а вартість експортних промислових товарів становить понад 40% ВВП). Основні зовнішньоторговельні партнери країни – ФРН, Великобританія, Франція, Швеція, Нідерланди.
Економічні успіхи країни в значній мірі пов'язані і з тим, що Норвегія має свої потужні енерго-сировинної бази. Так, вона займає перше місце в світі по споживанню електроенергії і перше місце в Західній Європі з виробництва гідроелектроенергії. Промисловість Норвегії характеризується високим ступенем фондоозброєності і спеціалізації, експортною спрямованістю, а також значним рівнем концентрації виробництва. При цьому серед найбільш великих компаній лідируючі позиції займають державні підприємства або підприємства з великою часткою державного капіталу.
Основу паливно-енергетичного комплексу країни складають нафтогазова промисловість і гідроелектроенергетика. Ці галузі в економіці Норвегії відносяться до числа провідних в регіоні і розвиваються в останні роки досить інтенсивно, у все більш значною мірою впливаючи на енергопостачання країн Західної Європи. Норвегія є єдиною країною регіону, самозабезпеченість енергією якої перевищує 100%, виробництво первинної енергії в країні перевищувала її споживання більш ніж в п'ять разів, а по нафті і газу, відповідно, в 11, 7 і 22, 3 рази. Незначне внутрішнє споживання паливно-енергетичних ресурсів при стійкому зростанні ВВП забезпечує постійне зниження його питомої енерго- і електроємкості. За 2000-2010рр. приріст виробництва первинних енергоресурсів  (ПЕР)  склав всього 9, 1% і був забезпечений за рахунок більш ніж дворазового виробництва газу і приросту виробництва електроенергії ГЕС на 21% при відчутному зниженні видобутку нафти – на 35, 4 млн. т. При цьому частка газу у виробництві ПЕР збільшилася з 18, 4 до 37, 9%. Після виявлення запасів вуглеводневої сировини на шельфі Північного моря  (1969 р, нафтогазові родовища комплексу Екофіск)  Норвегії знадобилося трохи більше 30 років для створення сучасної морської нафтогазової промисловості.
 
3. Грошово-кредитна політика Норвегії
 
У середині 1970-х років в Норвегії спостерігалися високі інфляційні процеси в результаті яких національна валюта практично втратила основні функції грошей, і велика частина розрахунків здійснювалася в доларах і німецьких марках. Щоб відновити до неї довіру, влада вдалася до політики макроекономічної стабілізації, заснованої на режимі фіксованого валютного курсу. Так, з 1975 по 2001 рр. валютне таргетування було наріжним каменем норвезької грошово-кредитної політики.
На першому етапі, який тривав з моменту розпаду Бреттон-Вудської системи, яка встановила фіксовані курси валют, до фінансової кризи, що вибухнула в 1990 р, це було поєднання жорсткої прив'язки курсу норвезької крони до грошових одиниць країн – основних торгових партнерів. На другому етапі  (з 1990 по 1992 рр.)  прив'язка була замінена керованим плаванням по відношенню до екю. Але в результаті постійних девальвацій, неможливості використання обмінного курсу як антиінфляційної змінної і валютної кризи 1992 р грошові влади Норвегії перейшли до стабілізації реального валютного курсу норвезької крони відносно провідних світових валют. Однак цього було недостатньо для уповільнення інфляції і нарощування потужності норвезької економіки. З метою протидії зниження її конкурентоспроможності Банк Норвегії проводив планомірну девальвацію, але подібна політика створила ще одну проблему: різниця в процентних ставках щодо країн – основних торгових партнерів привела до припливу спекулятивного капіталу на фінансовий ринок країни. У результаті різко підвищилися ризики атаки на валютний курс. У кінці 2000 р грошові влади Норвегії змінили режим стабілізації норвезької крони на режим її вільного плавання. З 2001 р і по теперішній час монетарна політика проводиться на основі гнучкого інфляційного таргетування. Розглянемо кожен з періодів більш докладно.
У середині XX століття, коли значну роль відігравало державне регулювання в економіці, Банк Норвегії проводив грошово-кредитну політику, спрямовану на підтримку економічного зростання, зниження безробіття і забезпечення стабільності валютного курсу. У той час ці цілі досягалися переважно методами централізованого планування. Валютний курс був фіксованим, фінансового ринку в сучасному розумінні ще не існувало. Механізми і інструменти рефінансування належним чином не працювали. Усвідомлення необхідності активного розвитку грошово-кредитної політики стало в Норвегії реакцією на економічну ситуацію, що склалася в 1960-1970-х роках. Норвегія, подібно до більшості західних держав, несла значні витрати внаслідок високої інфляції. Спроби держави знизити її адміністративними заходами не дали результату. У той же час досвід ряду країн свідчив, що інфляцію можна зменшити, проводячи виважену грошово-кредитну політику.
У Норвегії переорієнтація монетарної політики на зниження інфляції сталася в 1981р. Завдання грошово-кредитного регулювання полягала в зниженні рівня інфляції до менше 10% в рік. У результаті за підсумками, наприклад звітного року, що закінчився в грудні 1983р. інфляція за індексом споживчих цін у Норвегії склала 8, 4%. В «Основних напрямах грошово-кредитної політики Норвегії за 1984 рік» зазначалося, що через два роки рівень інфляції буде знижений і не перевищить 6% в рік. Заявлений рівень був досягнутий в 1985р. : інфляція склала 5, 7%. Однак в наступний період інфляція знову стала зростати і з 1986 по 1992р. становила в середньому 7, 95% на рік.
Сплеск інфляції в Норвегії в 1986-1992 рр. був викликаний поєднанням цілого ряду чинників, наприклад, дерегуляцією широкого кола цін, а також підвищенням непрямих податків і акцизних зборів. Зовнішній тиск на ціни було частково нейтралізувати зміцненням норвезької крони по відношенню до долара. Але основним фактором інфляції в Норвегії, як і в більшості інших європейських країн, виступали ціни на енергоносії. За ними слідували ціни на газ  (зростання на 15-20%). В результаті підвищилася оплата житла і комунальних послуг. Фактором, що зробив помітний вплив на інфляцію, став також зростання цін на медикаменти. Істотний внесок в інфляцію внесло реальне підвищення заробітної плати, темпи якої випереджали рівень продуктивності праці. Певну роль відіграли і фінансові кризи 1986-1992 рр.
Європейська фінансова криза у 1986-1993рр., яка торкнулася більшості країн Європи, не обійшла стороною й Норвегію. «Перегрів» економіки і активне нарощування державного боргу посилювали уразливість економіки Норвегії. Настало як реакція на її «перегрів» і кредитний бум жорсткість монетарної і фіскальної політики стало найсильнішим внутрішнім шоком. Поряд зі зниженням цін на енергоносії це призвело до кризи.
Зміни в монетарній політиці, розпочаті Банком Норвегії в 1981р. для ослаблення інфляційного тиску і підтримки фіксованого курсу валюти, привели до погіршення кредитних умов і падіння цін активів. Додатковим ударом для економіки стало зниження цін на фінансові активи в 1986р. У 1988р. почалася рецесія, яка тривала два роки і призвела до скорочення реального ВВП більш ніж на 4%. Криза тривала до 1992 р, загальні втрати від неї оцінюються Міжнародним валютним фондом в 9, 8% ВВП. Єдиним вірним виходом з такої тяжкої ситуації була лише кардинальна зміна грошово-кредитної політики країни, та запровадження реформ у всі рівні адміністрування.
Після кризової ситуації в 1992р. Банк Норвегії перейшов до політики плаваючого валютного курсу. У «Монетарному звіті за 1992 рік» зазначалося, що присутність Банку Норвегії на ринку має бути суворо обмеженим і спрямованим на згладжування амплітуди різких курсових коливань, а також захист крони від масованих спекулятивних атак в разі їх виникнення. Перейти до політики плаваючого курсу де факто не вдалося через високий попит грошової влади на валюту, який жадав збереження значної присутності Банку Норвегії на валютному ринку в якості монопольного покупця. Разом з тим підвищення частки експорту сировини і матеріалів сприяло високій концентрації валюти в руках обмеженого числа продавців.
Банк Норвегії почав поступово визнавати неминучість обмеженого плавання валютного курсу. У «Монетарному звіті за 1993 рік» Банк Норвегії вперше визначив орієнтири зміни реального ефективного валютного курсу, що носять індикативний характер. Валютний курс знайшов характер керованого параметра, що дозволяє стримувати інфляцію, одночасно з визнанням обмежених можливостей контролю за грошовою пропозицією, яке формується під впливом зовнішніх чинників – високих цін на нафту і низьких процентних ставок на світових ринках.
Протягом всього постдевальваціоного періоду починаючи з 1993р. номінальний ефективний курс валют, оцінюваний по більш широкому колу країн – торговельних партнерів з включенням держав Євросоюзу, залишався досить постійним, так що амплітуда коливання котирувань щодо долара, екю  (євро), німецької марки не виходила за межі ± 10%. Номінальний ефективний курс по відношенню до корзини валют розвинених країн – основних торгових партнерів Норвегії, будучи практично стабільним аж до 1998 року, девальвувався разом з ослабленням долара в 1999 р. і знову стабілізувався в 2000р.
Дослідивши практику розвинених країн, які відмовилися від режиму стабілізації національної валюти, керівництво Банку Норвегії прийшло до висновку, що більшість з них перейшло на інфляційне таргетування. На початку 2000-х років тенденція до лібералізації фінансового ринку значно розширила потенційні можливості впливу Банку Норвегії на інфляційні процеси за допомогою сучасних інструментів грошово-кредитної політики. Після вивчення теоретичних умов і передумов використання подібного інструменту в Норвегії, а також з урахуванням накопиченого європейського досвіду, було прийнято рішення про перехід на гнучке інфляційне таргетування, про що Банк Норвегії офіційно повідомив в березні 2001р.
У перші роки застосування нової стратегії грошово-кредитної політики її успіх визначили два документа – нова редакція закону про Банк Норвегії від 2001р. і закон про державні фінанси від 2001р. Відповідно до закону про державні фінанси Міністерство фінансів зобов'язувалося представити широкій громадськості переконливі докази доцільності державних позик. В результаті застосування цього принципу і на тлі інших положень закону починаючи з 2001р. державний бюджет зводиться з профіцитом, а обсяг рахунку поточних операцій платіжного балансу за період дії закону збільшується з 16, 1% ВВП за підсумками 2001р. до 17, 7% ВВП в 2010р.
У звітних документах Банку Норвегії відзначено, що економічне зростання в довгостроковій перспективі не залежить від чинників, пов'язаних з грошово-кредитної політикою. При цьому м'яке регулювання може призвести до поліпшення показників економічного зростання і продуктивності праці в короткостроковому періоді, однак посилилася інфляція зумовить виникнення побічних витрат, які з часом стануть на заваді зростанню факторної продуктивності праці і макроекономічної збалансованості.
Під макроекономічної збалансованістю розуміється позитивний вплив грошово-кредитної політики на підтримку стійких темпів економічного зростання, невисокий рівень дефіциту  (профіцит)  бюджету і платіжного балансу і низький рівень безробіття. По ряду таких важливих макроекономічних показників, як ВВП на душу населення, дитяча смертність, темпи зростання базової інфляції, державний борг, рівень продуктивності праці, довгострокові процентні ставки, рахунок поточних операцій платіжного балансу і дефіцит державного бюджету в Норвегії була досягнута більш висока ступінь збалансованості, ніж в зоні євро і в США  (таблиця). Разом з тим Норвегія відстає від США і зони євро за такими параметрами, як темпи зростання інвестицій в основний капітал, промислового виробництва і експорту.
 
4. Зовнішньоекономічні зв’язки Норвегії
 
Через своє географічне вигідне положення Норвегія підтримує зв’язки еспорт-імпорт із багатьма країнами світу  (Британія, США, Канада, країни ЄС). За 2015р. частка зовнішньої торгівлі у ВВП країни перевищує 48%. Основними еспортуючими товарами та послугами є: сира нафта і природний газ, судноплавство, транспортні послуги в нафтогазовій галузі, чорні і кольорові метали, риба і морепродукти. Основа норвезького імпорту – продукція машинобудування і споживчі товари.
Структура експорту відображає всі зрушення в структурі економіки Норвегії. Систематично падає частка риби і рибопродуктів, на які на початку 1950-х років доводилося до 25%, а нині – лише трохи більше 5% вартості експорту. Те ж саме можна сказати і про продукти лісопереробки. В останні роки різко зріс експорт нафти і газу  (по трубопроводах), частка яких у загальній вартості норвезького експорту вже наблизилася до 20% і продовжує збільшуватися.
В експортно-орієнтованій економіці Норвегії держава відіграє важливу регулюючу роль, зберігає суттєве фінансове участь в компаніях виробничого сектора. Участь держави в регулюванні ЗЕД проявляється в розподілі норвезького господарства на 4 групи:
1. Нафтогазовидобування знаходиться під особливою увагою держави,  (існує Нафтовий директорат).
2. Експортно-орієнтовані галузі  (металургія, целюлозно-паперова, нафтопереробка, горнодобича)  користуються підтримкою держави.
3. Галузі, орієнтовані переважно на внутрішній ринок  (текстильна, швейна, деревообробна, меблева)  також знаходяться під егідою держави.
4. Захищені галузі  (харчова і поліграфічна, наприклад)  по-справжньому захищені державою.
Імпорт більш широкий і різноманітний. Найбільш значне ввезення різної продукції машинобудування, у тому числі судів і автомобілів, що пояснюється досить вузькою спеціалізацією машинобудування Норвегії і, відповідно, потребою ввезення найширшої гами цієї продукції.
Норвегія в істотному ступені залежить також від імпорту продтоварів. Країна змушена практично повністю покривати внутрішній попит і на одяг, взуття, побутову техніку, парфумерію і ряд інших споживчих товарів за рахунок їх ввезення з – за кордону.
Сучасна Норвегія – це великий нетто-експортер енергії як серед членів Міжнародного енергетичного агентства  (МЕА), так і за межами. Володіючи досить вузьким спектром запасів природних копалин, маючи малонаселену територію, здебільшого малопридатну для розвитку традиційного сільського господарства через гористий рельєф, що відновила державну самостійність в повній мірі лише в 1905 р, Норвегія, цей "скандинавський емірат", в найкоротші історичні терміни перетворилася на процвітаючу країну регіону. Завдяки доходам від експорту вуглеводнів до 1985р. була практично повністю погашена зовнішня заборгованість. Ймовірно, це єдина країна світу, яка зуміла змусити іноземні нафтові компанії в повну силу працювати на благо свого народу.
Перспективні експортні переваги Норвегії в Західній Європі полягають ще й у тому, що у регіональних експортерів нафти і газу  (Великобританії і Нідерландів)  досить високий рівень власного споживання вуглеводнів, а Норвегія практично повністю зорієнтована на їх експорт. Саме ця особливість дозволяє норвезьким постачальникам більш вільно вибудовувати стратегію своїх дій на зовнішніх ринках, надійніше гарантувати експортні поставки. В умовах наміченого розширення газового ринку Західної Європи вдалим напрямом диверсифікації є триваюча експортна переорієнтація Норвегії з нафти на газ.
 
ВИСНОВКИ
 
Норвегія має сильну і стійку економіку, є найбільшим виробником нафти і газу в Західній Європі. Гідроенергетика покриває велику частину потреб в енергії, що дозволяє експортувати більшу частину нафти. Нафтові фонди служать для розвитку майбутніх поколінь. Країна є лідером в світовому виробництві суден, маючи великий торговий флот, Норвегія експортує близько 85% вироблених судів. Країна має великі запаси лісу, родовищами заліза, міді, цинку, свинцю, нікелю, титану, молібдену, срібла, мармуру, граніту.
Вся економіка Норвегії є експортоорієнтованою, причому найбільшу питому вагу експорту займають сировинні ресурси. У деякій мірі це є слабкою стороною Норвезької економіки, проте важливо розуміти що дані галузі є об'єктом високого оподаткування, вони створюють фонди, які будуть служити для розвитку майбутніх поколінь. Також в країні функціонують дуже жорсткі екологічні стандарти, так в даних умовах нафтовидобувні компанії зобов'язані вдосконалювати існуючі технології видобутку і обробки сировини
Всією своєю діяльністю Норвегія постійно створює сприятливий клімат для розвитку своєї економіки, витягуючи з існуючих ресурсів максимум вигоди, забезпечуючи таким чином доступ до товарів і послуг і створюючи твердий фундамент для процвітання суспільства. Проведена в країні тверда і обґрунтована макроекономічна політика дозволяє підтримувати високий соціальний рівень населення. Реальні витрати на душу населення у норвежців є одними з найвищих у світі, а рівень безробіття в країні становить 4, 5% від економічно активного населення. Норвегія має всі підстави вважатися стабільно стійкою і благополучною країною. Її економіка зміцнюється за рахунок висококваліфікованої робочої сили, вмілого державного регулювання і добре організованого сектора бізнесу. У країні відсутня корупція, а її економіка повністю прозора.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
  1. О. В. Теплякова. Обзор пенсійної системи Норвегії до, під час і після реформи // Фінанси і кредит. 2011 року №3. ? С. 77-79
  2. Основи соціальної роботи: Підручник / Відп. ред. П. Д. Павленок. 2-е изд., Испр. і доп. М. : ИНФРА-М, 2003. ? 395 с.
  3. Попова Л. В. Податкові системи зарубіжних країн: навчально-методичний посібник / Л. В. Попова, І. А. Дрожжина, Б. Г. Маслов. – М. : Річ навіть і Сервіс, 2008. – 368 с.
  4. Електронний ресурс [http: //www. webeconomy. ru/index. php? page=cat&newsid=1382&type=news]
  5. Електронний ресурс [http: //norvegiya. org/ekonomika-norvegii/vneshneekonomicheskie-svyazi. html]
  6. Говтвань О. Дж. Фінансування інвестицій, інфляція, ризики і стабілізація // Проблеми прогнозування. 2006. № 6.
  7. Научна бібліотека КіберЛенінка: http: //cyberleninka. ru
  8. Воронов К. В«НорвегіяВ», – Енциклопедія країн світу/Глав. Ред. Н. А. Симонія, РАН, відділення товариств. наук. – М. : ЗАТ В«ВидавництвоВ« Економіка В», 2004, с. 268-275.
  9. Ресурсна політика Норвегії// Світова економіка і міжнародні відносини. – 2005. – № 7. – С. 27-33.
  10. Міжнародні економічні відносини/За ред. проф. В. Е. Рибалкіна. М., 2008. – С. 389-395.
 
 
Фото Капча