Модель економічної системи Норвегії

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

яка встановила фіксовані курси валют, до фінансової кризи, що вибухнула в 1990 р, це було поєднання жорсткої прив'язки курсу норвезької крони до грошових одиниць країн – основних торгових партнерів. На другому етапі (з 1990 по 1992 рр.) прив'язка була замінена керованим плаванням по відношенню до екю. Але в результаті постійних девальвацій, неможливості використання обмінного курсу як антиінфляційної змінної і валютної кризи 1992 р грошові влади Норвегії перейшли до стабілізації реального валютного курсу норвезької крони відносно провідних світових валют. Однак цього було недостатньо для уповільнення інфляції і нарощування потужності норвезької економіки. З метою протидії зниження її конкурентоспроможності Банк Норвегії проводив планомірну девальвацію, але подібна політика створила ще одну проблему: різниця в процентних ставках щодо країн – основних торгових партнерів привела до припливу спекулятивного капіталу на фінансовий ринок країни. У результаті різко підвищилися ризики атаки на валютний курс. У кінці 2000 р грошові влади Норвегії змінили режим стабілізації норвезької крони на режим її вільного плавання. З 2001 р і по теперішній час монетарна політика проводиться на основі гнучкого інфляційного таргетування. Розглянемо кожен з періодів більш докладно.

У середині XX століття, коли значну роль відігравало державне регулювання в економіці, Банк Норвегії проводив грошово-кредитну політику, спрямовану на підтримку економічного зростання, зниження безробіття і забезпечення стабільності валютного курсу. У той час ці цілі досягалися переважно методами централізованого планування. Валютний курс був фіксованим, фінансового ринку в сучасному розумінні ще не існувало. Механізми і інструменти рефінансування належним чином не працювали. Усвідомлення необхідності активного розвитку грошово-кредитної політики стало в Норвегії реакцією на економічну ситуацію, що склалася в 1960-1970-х роках. Норвегія, подібно до більшості західних держав, несла значні витрати внаслідок високої інфляції. Спроби держави знизити її адміністративними заходами не дали результату. У той же час досвід ряду країн свідчив, що інфляцію можна зменшити, проводячи виважену грошово-кредитну політику.

У Норвегії переорієнтація монетарної політики на зниження інфляції сталася в 1981р. Завдання грошово-кредитного регулювання полягала в зниженні рівня інфляції до менше 10% в рік. У результаті за підсумками, наприклад звітного року, що закінчився в грудні 1983р. інфляція за індексом споживчих цін у Норвегії склала 8, 4%. В «Основних напрямах грошово-кредитної політики Норвегії за 1984 рік» зазначалося, що через два роки рівень інфляції буде знижений і не перевищить 6% в рік. Заявлений рівень був досягнутий в 1985р. : інфляція склала 5, 7%. Однак в наступний період інфляція знову стала зростати і з 1986 по 1992р. становила в середньому 7, 95% на рік.

Сплеск інфляції в Норвегії в 1986-1992 рр. був викликаний поєднанням цілого ряду чинників, наприклад, дерегуляцією широкого кола цін, а також підвищенням непрямих податків і акцизних зборів. Зовнішній тиск на ціни було частково нейтралізувати зміцненням норвезької крони по відношенню до долара. Але основним фактором інфляції в Норвегії, як і в більшості інших європейських країн, виступали ціни на енергоносії. За ними слідували ціни на газ (зростання на 15-20%). В результаті підвищилася оплата житла і комунальних послуг. Фактором, що зробив помітний вплив на інфляцію, став також зростання цін на медикаменти. Істотний внесок в інфляцію внесло реальне підвищення заробітної плати, темпи якої випереджали рівень продуктивності праці. Певну роль відіграли і фінансові кризи 1986-1992 рр.

Європейська фінансова криза у 1986-1993рр., яка торкнулася більшості країн Європи, не обійшла стороною й Норвегію. «Перегрів» економіки і активне нарощування державного боргу посилювали уразливість економіки Норвегії. Настало як реакція на її «перегрів» і кредитний бум жорсткість монетарної і фіскальної політики стало найсильнішим внутрішнім шоком. Поряд зі зниженням цін на енергоносії це призвело до кризи.

Зміни в монетарній політиці, розпочаті Банком Норвегії в 1981р. для ослаблення інфляційного тиску і підтримки фіксованого курсу валюти, привели до погіршення кредитних умов і падіння цін активів. Додатковим ударом для економіки стало зниження цін на фінансові активи в 1986р. У 1988р. почалася рецесія, яка тривала два роки і призвела до скорочення реального ВВП більш ніж на 4%. Криза тривала до 1992 р, загальні втрати від неї оцінюються Міжнародним валютним фондом в 9, 8% ВВП. Єдиним вірним виходом з такої тяжкої ситуації була лише кардинальна зміна грошово-кредитної політики країни, та запровадження реформ у всі рівні адміністрування.

Після кризової ситуації в 1992р. Банк Норвегії перейшов до політики плаваючого валютного курсу. У «Монетарному звіті за 1992 рік» зазначалося, що присутність Банку Норвегії на ринку має бути суворо обмеженим і спрямованим на згладжування амплітуди різких курсових коливань, а також захист крони від масованих спекулятивних атак в разі їх виникнення. Перейти до політики плаваючого курсу де факто не вдалося через високий попит грошової влади на валюту, який жадав збереження значної присутності Банку Норвегії на валютному ринку в якості монопольного покупця. Разом з тим підвищення частки експорту сировини і матеріалів сприяло високій концентрації валюти в руках обмеженого числа продавців.

Банк Норвегії почав поступово визнавати неминучість обмеженого плавання валютного курсу. У «Монетарному звіті за 1993 рік» Банк Норвегії вперше визначив орієнтири зміни реального ефективного валютного курсу, що носять індикативний характер. Валютний курс знайшов характер керованого параметра, що дозволяє стримувати інфляцію, одночасно з визнанням обмежених можливостей контролю за