Модель грошового ринку та перспектива розвитку

Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.

Використання облікової ставки Центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок з усіх видів відсотка певною мірою повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не збігається.

Отже, Центральний банк може використовувати ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань – стримувати їх на стадії зростання і стимулювати на стадії спаду. Відсоток – важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без правильного використання цього інструмента неможливо забезпечити ефективне функціонування банківської системи.

Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов'язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсоток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками («добові гроші») є базисними для всієї системи відсоткових ставок.

Кон'юнктура грошового ринку залежить передусім від таких факторів:

- циклічних змін в економіці;

- темпів інфляції;

- особливостей національної кредитно-грошовоЇ політики.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню пропозицію.

 

 

Існують суттєві відмінності формування попиту та пропозиції на грошовому ринку.

Попит – це намагання суб‘єктів мати в своєму розпорядженні певну встановленну ними масу грошей.

Якщо розмір поточної каси коливається в короткостроковому періоді при заданому обсязі ВНП то це означає що проводиться політика регулювання депозитної ставки.

Пропозиція грошей на рівні окремого суб‘єкта залежить від зміни доходності розміщення коштів в активи, отже от зміни%. Чим вищий%, тим вища пропозиція.

Пропозиція на макрорівні – постійний фактор, що визначається загальною масою грошей в обігу. Незалежить від %. Ставка рівноваги – крива попиту перетинає криву пропозиції.

Інвестиційні ресурси – заощадження мінус державні позички на внутрішньому ринку.

 

 

Грошовий ринок повинен забезпечити повну трансформацію заощаджень в інвестиції, існує дві позиції щодо реального виконання цієї задачі: монетаристи та кейнсіанці.

Монетаристи – ринкова система, що має маханізм регулювання що стримує економічну кризу, впливає на форми та на сімейні господарства. Стимулюється бажання інвестувати та заощаджувати в рівних розмірах. Зростання% призводить до зростання заощадженнь та падіння інестицій. Але монетаристи говорять що це буде тривати недовго.

Кейнсіанці. Рішення про заощадження та інвестування приймаються різними економічними суб‘єктами, що діють з різними мотивами. Наявність заощадженнь у населення фірму взагалі не цікавить.

Під пропозицією грошей мається на увазі загальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів.

Попит на гроші – це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари та послуги.

Попит на гроші формується з таких складових:

- попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод) ;

- попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).

Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше укладається угод; чим вищий рівень цін, тим більше необхідно грошей для укладання угод у межах національної економіки.

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують кошти для свого розвитку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, – з другого.

Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їхня схожість:

- об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

- трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм) ;

- спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: Центральний банк – комерційний банк; комерційний банк – комерційний банк; комерційний банк – підприємство, населення;

- надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Водночас це – синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге – інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.

Отже, грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів).