Модель сучасного вчителя фізичної культури: компоненти, актуальність

Таким чином, сучасний учитель повинен вирізнятися постійним прагненням до творчості, майстерності, новаторства. Мистецтво сучасного вчителя, очевидно, і полягає в тому, щоб з висоти своєї освіченості й життєвої мудрості вміти розуміти дитину, саму природу дитинства. Тільки розуміючи і приймаючи багатоликий і сповнений протиріч світ думок, переживань, почуттів дітей, вчитель зуміє спрямувати їх на шлях пізнання, надихне їх на добрі справи.

По-четверте, найважливішим компонентом сучасного вчителя є висока моральність і культура. Вчитель, крім професійних знань і вмінь повинен володіти великим духовним, моральним, етичним потенціалом, такими людськими якостями, як працьовитість, доброта, любов до ближнього, співчуття, милосердя. Учитель повинен бути ідеалом, прикладом з практичної реалізації таких моральних категорій як обов’язок, совість, честь, виявляти терпимість до іншого способу життя, іншої думки.

Провідними елементами духовної культури вчителя визнані літературна начитаність і знання вітчизняного й світового мистецтва, розуміння багатосторонності світу, побуту людей, їх традицій; знання шляхів розвитку людства, тобто світової і вітчизняної історії, володіння іноземними мовами. Конкретні запити вчителів у сучасному вдосконаленні своєї культури різноманітні. Проведені дослідження показали, що на першому місці стоїть мистецтво (50%), потім ─ релігія (41%), художня література (37%), етика і психологія (36%), знання іноземних мов (36%), історія (29%). 33% відмітили потребу в удосконаленні комп’ютерної грамотності, що вимагає сучасність, і лише 15% виявили бажання вдосконалюватися у питаннях природничих наук, історії науки і техніки [2, 72].

Педагогічна культура ─ це інтегральна риса особистості вчителя, що проектує його культуру в сферу професії, це синтез високого професіоналізму і внутрішніх якостей педагога, володіння методикою викладання і наявність культуротворчих здібностей. Це міра творчого присвоєння і обробки накопиченого людством досвіду. Вчитель, який володіє високим рівнем педагогічної культури, має добре розвинені педагогічне мислення і свідомість, володіє творчим потенціалом і є осередком всесвітнього культурно-історичного досвіду.

Що є найвищою цінністю для вчителя ─ духовні ідеали добра, справедливості, людяності і т. п. чи матеріальні? В умовах переходу до ринкових відносин великою стала спокуса культом матеріальної плоті – речей: іномарки, дачі, поклоніння золотому тельцю та ін. Звичайно, вчитель повинен мати квартиру, добре одягатися, нормально харчуватися, але головне для нього – це духовна культура.

На сьогодні серйозною проблемою стала підготовка вчителів, підвищення їх загальної та педагогічної культури. Низька заробітна плата, невисокий соціальний престиж зробили професію вчителя малопривабливою для молодих людей. Багато із них, отримавши диплом, не хочуть працювати в школі. Поступово ряди педагогів стали поповнюватися людьми низької професійної підготовки і культури. Тепер учитель і викладачі вищих навчальних закладів відчувають справжній голод за культурним спілкуванням, вони втомилися від боротьби, конфронтації, мітингів і політиканства.

По-п’яте, любов до дітей є найважливішою рисою вчителя. Складна професія вчителя вимагає від людини, що присвятила їй життя, постійного творчого пошуку, любові до дітей, безмежної відданості справі. Учитель шліфує духовний світ юної особистості. По суті в цих словах сформульований і соціальний статус учителя, його місце і роль в процесі перебудови школи і оновлення суспільства.

Бути вчителем не – лише велика честь, але й така ж велика відповідальність. Неможна уявити педагога, а тим більше молодого, без натхнення до праці, без таланту любові до дітей і до своєї благородної й важкої справи. Учитель ніколи не повинен забувати просту, але в той же час велику істину: щоб бути хорошим учителем, треба, перш за все, любити того, кому викладаєш. Вчительська професія є найбільш гуманістичною, оскільки вчитель формує природу людини. Педагог-гуманіст Я. Корчак пише: “Вихователь, який не сковує, а звільняє, не подавлює, а підносить, не стискує, а формує, не диктує, а навчає… переживає разом з дитиною багато натхненних хвилин” [4, 106].

По-шосте, специфіка змісту педагогічної освіти повинна виражатися в оволодінні широкими знаннями педагогічної антропології. Вона повинна давати системні знання про людину як суб’єкта освітнього процесу, що включає навчання і виховання. Тому змістовна реформа педагогічної освіти повинна бути пов’язана з відмовою від застарілої педагогічної парадигми: “знай свій предмет і пояснюй зрозуміло” і її редукції (“знай методику викладання і неухильно дотримуйся її”) і орієнтацією на нову парадигму: “дізнайся, які є здібності в твого учня і зумій забезпечити їх розвиток”.

Визначаючи якість навчально-виховної роботи вчителя, зазвичай мають на увазі осмисленість, глибину і грунтовність знань учнів, їх розумовий розвиток, моральну і естетичну вихованість. І це правильно, бо ефективність діяльності може бути оцінена тільки за її результатами.

Є просто вмілий учитель, який працює на звичному професіоналізмі, а є той, який виявляє високі педагогічні вміння, майстерність і творчість, своїми знахідками збагачує мистецтво навчання і виховання. Є і викладачі, які піднімаються до рівня педагогічного новаторства, вносять суттєві зміни в шкільну практику. Справжніх педагогів-новаторів не так багато і з’являються вони не часто. Ступенем росту професійної педагогічної діяльності вчителя є: педагогічне вміння, педагогічна майстерність, педагогічна творчість і педагогічне новаторство.

По-сьоме, наукова, моральна й естетична освіта можуть бути реалізовані на базі фізичного виховання. Звідси слідує для педагога-практика необхідність фізичного і гігієнічного знання. Педагог повинен знати закони життя людського тіла і умови збереження ним працездатності. Залучаючи учня до знань, культури, вчитель користується при цьому фізичним організмом людини: її душу і тіло він спрямовує на шлях Добра, Істини і Краси.

По-восьме, функцію стратегічного компасу в діяльності вчителя виконує наукове світосприйняття. Світогляд – це система узагальнених поглядів на світ в цілому, місце людини в ньому, ставлення до навколишньої дійсності, і зумовлена цією системою життєва позиція людини: ідеали, цілі, переконання і принципи пізнавальної і практичної діяльності.

Світобачення значно визначає принципи поведінки і діяльності вчителя, формує його ідеали, моральні норми, соціальні й політичні орієнтації. Це свого роду духовна призма вчителя, через яку сприймається і переживається все оточуюче.

На жаль, на сьогоднішній день виявився розхитаним світ громадянських ідеалів, і молода людина опинилася перед проблемою складного вибору: слідувати протоптаним шляхом конформізму чи прийняти відповідальне рішення і реалізувати його відповідно до внутрішньої етичної установки і органічної потреби самовдосконалення [3, 69]. Функцію стратегічного орієнтування у повсякденному житті студента, вчителя виконує науковий світогляд, формування якого і є одним з найважливіших завдань всього навчально-виховного процесу ВНЗ.

Такі основні компоненти оптимальної моделі вчителя. Всі вони діалектично пов’язані між собою, відсутність якогось із них негативно впливатиме на практичну й теоретичну роботу.

Ця модель не статична, а динамічна, оскільки кожен її елемент знаходиться в постійному розвитку. Тому межі вдосконалення професійної і педагогічної майстерності, підвищення культури, формування наукового світосприйняття не існує. Необхідна систематична, цілеспрямована робота з розвитку всіх компонентів особистості вчителя.

З іншого боку, кожен викладач педагогічного ВНЗ (від аспіранта до ректора), враховуючи свою спеціальність і посаду, повинен чітко уявляти механізми реалізації цієї моделі на кожному занятті (лекції, семінарі, практичному занятті і т. д.), щоб при виході з університету були максимально сформовані ці якості особистості вчителя.

 

 

Адамская Н. П., Столяр А. А. Какой учитель нужен школе? // Советская педагогика, – 1991. – №7. – С. 62-69.

Браже Т. Г. Из опита развития общей культуры учителя // Педагогика. – 1993. – №2. – С. 70-73.

Воробьев Н. Е., Суханцева В. К., Иванова Т. В. О педагогической культуре будущего учителя // Педагогика. – 1992. – №1-2. – С. 65-70.

Корчак Я. Избранные педагогические соченения. – М. : Просвещение, 1979. – С. 106-109.

Левицкий М. Л. Профессиональная подготовка учителя // Педагогика. – 1993. – №3. – С. 40-44.