Монополізація економіки України

 

 

 

У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України.

Необхідність вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється проміжком 10 – 15 років, в той час як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже десятки років. В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Анти конкурентна дія територіально може відбуватися як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов’язані за цим слідкувати.

Не просто вживати антиконкурентні заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

Один із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність.

Антимонопольне законодавство в Україні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

 

 

З метою обмеження монополізму у господарській діяльності, запобігання зловживання монопольним (домінуючим) становищем і забезпечення економічної конкуренції Закон України від 11 січня 2001 р. “Про захист економічної конкуренції” передбачає заходи запобігання монополізації товарних ринків, що здійснюються органами Антимонопольного комітету. До таких заходів відповідно до законодавства належать:

• здійснення державного контролю за узгодженими діями суб’єктів господарювання, у тому числі дача дозволів на узгоджені дії;
• здійснення державного контролю за економічною концентрацією, у тому числі дача дозволів на таку концентрацію суб’єктам господарювання;
• застосування до учасників господарських відносин заходів відповідальності та інших заходів впливу, передбачених законом, за порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції.

Узгоджені дії суб‘єктів господарювання, передбачені Законом, можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України. Дозволи на узгоджені дії надаються суб’єктам господарювання за заявою цих суб‘єктів, якщо такі дії суттєво не обмежують конкуренцію на всьому ринку чи в значній його частині, а також якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
• техніко-технологічному, економічному розвитку;
• розвитку малих або середніх підприємців;
• оптимізації експорту чи імпорту товарів;
• розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
• раціоналізації виробництва.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Але ж і в цьому випадку дозвіл не може бути наданий, якщо учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації цих дій, або обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою застосування до учасників господарських відносин заходів