Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Мова як суспільне явище

Предмет: 
Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
175
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Тема 1. МОВА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ. 
УКРАЇНСЬКА МОВА В КОЛІ ІНШИХ МОВ СВІТУ. 
ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
 
План
  1. Мова як суспільне явище. Функції мови.
  2. Місце української мови серед мов світу.
  3. Літературна мова. Поняття мовної норми.
  4. Поняття державної мови.
 
Література
  1. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: Мова та етика ділової комунікації: Навч. пос. – К., 2002. – С. 26-38.
  2. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. пос. – К., 1998. – С. 5-13.
  3. Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 5-23.
  4. Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 3-9.
  5. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 126-128, 293-294, 659-661.
 
Мова як суспільне явище. Функції мови
 
Мова – суспільне явище вже за своїм походженням, бо вона виникає лише в людському суспільстві для задоволення потреби членів суспільства у спілкуванні. Крім того, існування та розвиток мови залежить від стану й життя суспільства. Мови, які перестають всебічно обслуговувати суспільство, вимирають (старослов’янська, латинська тощо); народ, який втрачає свою мову, зникає.
У свою чергу, суспільство теж не може існувати без мови, бо, на відміну від таких суспільних явищ, як державний устрій, правові, моральні та релігійні погляди, мова обслуговує суспільство в усіх сферах людської діяльності. Дитина, позбавлена людського оточення, не може навчитись мислити й говорити (порівняйте із твариною).
Обов’язковим компонентом мовної діяльності є мова, “існуюча й для інших людей, і лише тим самим існуюча для мене самого” (моя мова існує тоді, коли мене розуміють), тобто мова – суспільне явище (не біологічне, не психічне).
Мова – невід’ємна ознака людського колективу. Вона є багатофункціональним явищем, тобто виконує багато різних функцій у суспільстві: вона є не лише засобом спілкування (комунікативна функція), формування та вираження думки (конструктивна функція та експресивно-виражальна), а й допомагає в накопиченні, збереженні та передачі культурно-історичного досвіду (акумулятивна). Ці функції називають основними, бо вони виявляються в будь-якому випадку вживання мови.
Існують також вужчі, часткові функції: гносеологічна, ідентифікаційна, естетична, магічна, гіпнотична, сигнальна, виховна та ін.
Як суспільне явище мова зберігає в собі всю інформацію про навколишній світ, вироблену всіма членами певної мовно-етнічної групи. 
Мова відбиває й розвиток суспільства (зближення й розмежування діалектів; впливи інших мов (російської, польської, тюркських та ін.); лексичний склад), його соціальну диференціацію (професійні діалекти, арго, жаргони).
Але мова розвивається за власними законами. Лише словниковий її склад в основному безпосередньо відбиває суспільні зміни.
 
Місце української мови серед мов світу
 
Усі мови світу вчені класифікують за двома ознаками: походженням (генеалогією) й типом, будовою (типологією). За генеалогічною класифікацією українська мова належить до індоєвропейської сім’ї. Є ще угро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семіто-хамітська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тибетська та інші сім’ї мов. Окрему сім’ю становить японська мова.
До індоєвропейської сім’ї належить кілька груп мов: слов’янська, романська (французька, іспанська, італійська, португальська, румунська, молдовська, провансальська, ретороманська мови), германська (англійська, німецька, голландська, шведська, норвезька, датська мови), балтійська (латиська, литовська, латгальська мови), кельтська (бретонська, валлійська, ірландська мови), індійська (хінді, урду, бенгальська, циганська мови), іранська (перська, таджицька, афганська, осетинська мови), грецька, вірменська, албанська та ін.
Слов’янська група мов складається з трьох підгруп: східнослов’янської, західнослов’янської, південнослов’янської. До східнослов’янської підгрупи належать мови: українська, російська, білоруська; до західнослов’янської – польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина); до південнослов’янської – болгарська, сербо-хорватська, словенська, македонська, старослов’янська.
Усі слов’янські мови мають одне джерело: праслов’янську або спільнослов’янську основу, яка існувала у вигляді слов’янських племінних мов приблизно з середини III тисячоліття до н. е. до V століття н. е. З перетворенням і формуванням слов’янських племен в окремі народності сформувалися й усі слов’янські мови. Цей процес був тривалим і неоднаковим для всіх народів. Кожна із слов’янських мов зберегла багато спільних рис, зокрема основні закономірності у фонетиці, граматиці, лексиці, але набула й своїх рис, мала свої тенденції розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальні засоби.
Українська мова є спадкоємицею мов ще тих слов’янських племен, що населяли територію сучасної України, – полян, древлян, сіверян, тиверців, уличів та ін.
Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. людей.
 
Літературна мова. Поняття мовної норми
 
Літературна мова – основний елемент у складі загальнонародної мови (поряд з територіальними та соціальними діалектами, просторіччям і мовою фольклору). Це зразкова, опрацьована, відшліфована, унормована мова, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.
Літературна мова реалізується в усній та писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має свої особливості, які докладніше розглянемо трошки пізніше. Зараз тільки зауважимо, що писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності, а усна форма
Фото Капча