Мовностилістичні особливості „Слова про закон і благодать” Іларіона

При лексико-синтаксичному протиставленні, крім власне лексичних антонімів, використовуються й специфічні синтаксичні засоби, як-от, скажімо, наявність відповідного типу відношень, що забезпечуються протиставними сполучниками, які поєднують чи то однорідні члени речення, чи то частини складносурядного речення: 1) Так і іудейство, хоч ранішим було, але благодаттю християнство більшим стало (іудейство – християнство) ; 2) Христос прославляється, а іудеї проклинаються (Христос – іудеї; прославляється – проклинаються) ; 3) Народи навернені, а іудеї одвергнуті (народи – іудеї; навернені – одвергнуті). В останніх ілюстраціях представлено по кілька протиставлень. Такі ситуації не є поодинокими, а антитезу репрезентують не лише лексичні антоніми, і не тільки антоніми: 1) Уже й ми не ідолослужителями зовемося, а християнами; і не без надії вже живемо, а сподіваючись на життя вічне. І вже не капище сатанинське городимо, а Христові церкви зводимо; вже не заколюємо бісам один одного, а Христос за нас заколюється і приноситься в жертву Богу і Отцю; 2) В іудеїв бо виправдання, у християн же спасіння. Виправдання у всьому світі є, а спасіння − в майбутньому віці. Іудеї бо земному раділи, християни ж радіють майбутньому на небесах (іудеї – християни; виправдання – спасіння; земне – майбутнє на небесах). У першому разі протиставлення посилюється заперечною модальністю однієї з предикативних частин; в іншому − контрастне „нанизування” увиразнюється лексичними повторами.

Подекуди протиставлення забезпечуються чи то єднальним сполучником і, ужитим у протиставному значенні (Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благовір’я з’явилися), чи то недиференційованим синтаксичним зв’язком, репрезентованим безсполучниковими конструкціями з однотипними частинами, що ілюструють зіставно-протиставні смислові відношення: Капища рушилися, і церкви ставилися, / ідоли крушилися, ікони святих з’являлися, / біси розбігалися, хрест городи освячував.

Доволі часто антитеза увиразнюється протиставленням заперечувальної − стверджувальної модальності: І не іудейське хулимо, а християнське благословляємо; радимося не про те, як розп’ясти, а про те, як розп’ятому поклонитися; не розпинаємо Спаса, а руки до Нього здіймаємо; не пробиваємо ребра Його, а з них п’ємо, як із джерела нетління; не тридцять срібняків беремо за Нього, а один одного і все життя наше Йому вручаємо; не таїмо воскресіння Його, а в усіх домах своїх проголошуємо: „Христос воскрес із мертвих! ” Не кажемо, що вкрадено Його було, а стверджуємо, що вознісся Він туди, де й був.

Крім антитези, до специфічних особливостей досліджуваного тексту можна віднести так звану інтертекстуальність, що є засобом передачі інформації у вигляді „чужого слова”, яке розкодовується за умови спорідненості фонових знань автора та реципієнтів. „Слово про закон і благодать” досить широко репрезентує елементи біблійного прототексту, що реалізується через використання інтертекстів: Збулося благословіння [на іудеях Єфремове, а на християнах] Манасіїне, бо старійшинство Манасіїне лівицею Іакова благословлене було, а Єфремове чернецтво правицею. Хоч і старший Манасія од Єфрема, а благословінням Іакова менший був [Буття 48: 13−14].

Доволі часто Іларіон послуговується такими інтертекстами, які передбачають дослівне введення частини прототексту до структури тексту і кваліфікуються як цитати. Наприклад: За пророцтвом Ісайїним: „Старе пройшло, а нове вам сповіщаю. Співайте Богу пісню нову, і хай славиться ім’я Його по всіх кінцях землі, і між тими, що виходять у море і плавають по ньому, і на островах усіх” [Ісайя 41: 9−10]. І ще: „Всі ті, що трудяться на мене, наречуться ім’ям новим, яке благословиться на землі. Благословлять бо вони Бога істинного” [Ісайя 65: 15−16]; І стількох милує благий Бог з роду людського людей тілесних хрещенням, скільки з них благими ділами за синів Богові і причасників Христу бувають, як рече євангеліст: „Тим, які прийняли його, дав він владу дітьми Божими бути, тим, які віру прийняли в ім’я Його, що не од крові, не од похоті плотської, не од похоті чоловічої, а од Бога народилися Святим духом у святій купелі” [Іоана 1: 12−13] (пор. : євангеліст ← Євангелія ← Euangelion −„добра вість” ← eu − „добро” + angelio − „я приношу вістку”) тощо. Біблійні цитати завжди є впізнавані в тексті, що пов’язано, з одного боку, з усталеною матеріальною формою вираження, з іншого, – забезпечується спеціальними графічними засобами: лапками та покликаннями на відповідний інтертекст.

Ще в давні часи, коли основним джерелом знань був життєвий досвід і Слово Боже, люди знали і доречно послуговувалися розмаїттям повчальних біблійних висловів. Спочатку це були, очевидно, більш або менш точні цитати, якими мовці підтверджували слушність своїх думок або заперечували чиїсь – у разі потреби. Поступово такі цитати все далі відходили від того тексту, з якого були взяті, набували переносного,