Музикотерапія як засіб регуляції тривожності та агресивної поведінки підлітків

Музикотерапія сприяє розвитку потенційних якостей індивіда, чи відновлення функцій організму шляхом досягнення вищої ступені внутрішньої, чи міжособистісної інтеграції й, відповідно, вищої якості життя.

Музикотерапія може бути засобом профілактики, реабілітації чи лікування. Теоретичною базою музикотерапії як науки є такі дисципліни, як:

Сучасні досягнення вітчизняних вчених у галузі музикотерапії довели, що музичне мистецтво впливає на інтелектуальний, психологічний і фізіологічний стан людини, а також сприяє розвитку педагогічних здібностей у вихователів (комунікативності, перцептивності, креативності, сугестивності, емоційної стабільності), вмінь керувати власним емоційно-психічним станом, здатності бачити внутрішній стан своїх вихованців і адекватно на них впливати.

Переключаючись у сферу мистецтва, вихователь одержував позитивні емоції, дія яких гальмувала негативні, призводила до врівноваження емоційного стану дитини. [ 5; 11]

Слід зазначити, що у наш час музикотерапію застосовують практично в усіх країнах Західної Європи. За В. Петрушиним сьогодні існує три музико терапевтичні школи:

Шведська (основне завдання вбачається у виявленні негативних переживань через музичний психорезонанс) ;

Американська (ідея психоаналізу: пригадування під час сеансу пацієнтом ситуації, які травмували його, та доведення стану до катарсичного розрядження) ;

Німецька (основний тезис – психофізична єдність людини, на цій основі проводять лікування у комплексі, враховують фізичний, емоційний, комунікативний та органічно регулятивний аспекти). 

Певний інтерес викликає ідея музично-раціональної терапії (В. І. Петрушин).

Ефективність усіх шкіл та напрямів розвитку виправдовується такими естетотерапевтичними цілями:

• естетизація та гармонізація педагогічно – корекційного середовища;
• сприяння розвитку комунікативності;
• розвиток творчої уяви та фантазії;
• релаксація психологічного тонусу;
• розвиток емоційної сфери;
• розвиток почуття колективізму;
• розвиток естетичних потреб.

Особливу ефективність цей вид естетотерапії отримує при його комплексному застосуванні з іншими видами терапії. Наприклад, у поєднанні з арт-терапією [ 10, с. 81-82].

Виокремлюють чотири основні напрями лікувального впливу музики:

• емоційна активізація у ході вербальної психотерапії;
• розвиток міжособистісного спілкування;
• регулюючий вплив на психовегетативні процеси;
• підвищення естетичних потреб.

Серед психологічних механізмів лікувального впливу музики виділяють такі (за Завяловою В. Ю.) :

• катарсис (емоційне очищення, емоційна розрядка) ;
• засвоєння нових засобів емоційної експресії;
• підвищення соціальної активності [ 24, с. 83].

У класифікації сучасних методів музикотерапії за критерієм переважної лікувальної дії зазначається [5]:

• методи, спрямовані на відреагування, а також емоційну активацію;
• тренінгові методи, які застосовуються у контексті поведінкової терапії;
• релаксаційні і регулятивні методи;
• комунікативні методи;
• творчі методи у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації;

За представленою класифікацією можна зробити висновок, що ці методи можуть стати важливими орієнтирами психолого-педагогічного впливу на розвиток індивіда.

Формами застосування музикотерапії можуть бути (див. табл. 1) :

Активна музикотерапія – досягається через власну музичну діяльність вихователя та дітей, через відтворення музичного художнього образу, фантазування дошкільників після його сприйняття, спільну імпровізацію мелодії голосом і музичними інструментами (для цього підійдуть шумові інструменти, за допомогою яких діти можуть виразити свої почуття, які викликані музикою, а також мовою інструментальних звуків відтворити діалогове спілкування) ; одним із варіантів може бути хорове виконання твору, що створить атмосферу довіри між вихованцями.

Рецептивна музикотерапія – припускає процес сприйняття музики з терапевтичним ефектом, існує в трьох формах:

Комунікативна − спільне прослуховування музики, що спрямовано на підтримку взаємоконтактів, взаєморозуміння;

Реактивна – спрямоване на досягнення дітьми катарсису;

Регулятивна – сприяє зниженню нервово-психологічної напруги.

Право вибору активної або рецептивної музикотерапії залежить від вихователя, якому треба враховувати дві умови:

Зовнішню – час проведення заняття;

Внутрішню – емоційний настрій групи. Від вихователя вимагається тонке психологічне відчуття групи, характер якого можна фіксувати за допомогою двох карток – червоного та зеленого кольорів.

Червона − стомлення, роздратування;

Зелена − позитивній настрій, поновлення сил.

Картки пропонуються вихованцям на початку уроку і за їх допомогою перевіряється емоційний стан групи у процесі проведення занять, відповідно до якого вихователем застосовується музичний матеріал [11, с. 6].

 

 

 

Василь Сухомлинський казав, що хвилини спілкування з музикою повинні даватися дітям як радість і як насолода: «Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає перш за все, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасним і якщо в неї є щось погане, то це погане треба подолати, відчути погане в собі самому і допомагає музика. « [ 8, с. 6] Також він вважав, що «музичне виховання – це не виховання музиканта, а перш за все виховання Людини» [7, с. 52−53]. Таким чином, підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що музикотерапія є позитивним чинником становлення й розвитку гармонійної особистості через вплив на: емоційно-почуттєву сферу; інтелектуальні здібності; психотерапевтичний і фізіологічний стан тощо. Підсилити ефект музикотерапії можна за допомогою ароматерапії, дихальних і рухових вправ, залучення живопису, поезії, танцю, кольоротерапії. Вільне малювання під певну музику допомагає виразити почуття через малюнок, танець – рухами, аромати трав допоможуть оздоровитись, а поетичне і колірне сприйняття набагато підсилить вплив музики на психофізіологічний стан дитини.

Дуже важливо, щоб музичний твір подобався учням, сприймався ними, тільки в цьому