Національна політика РФ у світлі Конституції 1993 року

Ґрунтуючись на результатах проведеного референдуму, Центральна виборча комісія у своїй постанові від 20 грудня 1993 р. «Про результати всенародного голосування за проектом Конституції Російській Федерації» констатувала, що всенародне голосування за проектом Конституції слід вважати тим, що відбулися і що Конституцію РФ слід вважати визнаною цим всенародним голосуванням.  

Конституція РФ 1993 року декларує визнання багатонаціональної структури суспільства. Конституційне визнання право корінних нечисленних народів. Декларована свобода у визначенні і вказівці своєї національної приналежності, а також свобода вибору мови спілкування, виховання, навчання і творчості.

Державна національна політика ґрунтується на принципах Конституції Російської Федерації і загальновизнаних нормах міжнародного права і знаходить своє вираження в системі федеральних законів, законів суб'єктів Російської Федерації, а також договорів про розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади і органами державної влади суб'єктів Російської Федерації.

Прийняття Конституції Російської Федерації, підписання Федерального договору і ряду договорів і угод між федеральними органами державної влади і органами державної влади суб'єктів Російської Федерації понизили гостроту невирішених проблем. Основними принципами державної національної політики в Російській Федерації є:

рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від його раси, національності, мови, стосунки до релігії, приналежності до соціальних груп і громадських об'єднань;

заборона будь-яких форм обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної або релігійної приналежності;

збереження цілісності Російської Федерації, що історично склалася;

рівноправ'я усіх суб'єктів Російської Федерації у взаємовідносинах з федеральними органами державної влади;

гарантія прав корінних нечисленних народів відповідно до Конституції Російської Федерації, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів Російської Федерації;

право кожного громадянина визначати і вказувати свою національну приналежність без жодного примусу;

сприяння розвитку національних культур і мов народів Російської Федерації;

своєчасне і мирне вирішення протиріч і конфліктів;

заборона діяльності, спрямованої на підривання безпеки держави, збудження соціального, расового, національного і релігійного розбрату, ненависті або ворожнечі;

захист прав і інтересів громадян Російської Федерації за її межами, підтримка співвітчизників, що проживають в зарубіжних країнах, у збереженні і розвитку рідної мови, культури і національних традицій, в зміцненні їх зв'язків з Батьківщиною відповідно до норм міжнародного права.  

Національна політика виражає інтереси громадян і забезпечує реалізацію передбачених Конституцією 1993 року Російської Федерації прав і свобод громадян, пов'язаних з їх національною приналежністю.

Однією з таких форм самовизначення є національно-культурна автономія, що дозволяє громадянам Російської Федерації, що належать до різних національних спільностей, зокрема нечисленним, розрізнено розселеним народам, національним меншинам, вирішувати питання збереження і розвитку своєї самобутності, традицій, мови, культури, освіти.  

Національно-культурна автономія є важливим засобом виявлення і задоволення етнокультурних запитів громадян, досягнення міжнаціональної стабільності, попередження конфліктів на національному ґрунті. Будучи екстериторіальним громадським формуванням, національно-культурна автономія, не ущемляючи прав суб'єктів Російської Федерації, закріплених за ними Конституцією Російської Федерації, розширює їх можливості і відповідальність в здійсненні державної національної політики.

За допомогою різних форм національно-культурного самовизначення громадяни Російської Федерації незалежно від території проживання реалізують своє право:

створювати громадські утворення в місцях компактного проживання національних і етнічних груп;

формувати у рамках чинного законодавства асоціації і інші громадські об'єднання, сприяючі збереженню і розвитку культури, повнішій участі національних груп в суспільно-політичному житті країни;

отримувати підтримку з боку органів державної влади;

звертатися через національно-культурні асоціації і об'єднання в органи державної влади, органи місцевого самоврядування і представляти свої національно-культурні інтереси;

засновувати в установленому порядку всеросійські, регіональні і місцеві засоби масової інформації, отримувати і поширювати в них інформацію на рідній мові;

брати участь в створенні і діяльності освітніх і наукових організацій, установ культури;

залучатися до національних культурних цінностей, сприяти збереженню і розвитку народних промислів і ремесел, примноженню історичної і культурної спадщини свого народу;

брати участь в культурній співпраці народів, етнічних і релігійних громад, відправляти релігійні обряди;

встановлювати і підтримувати без якої-небудь дискримінації вільні і мирні контакти через межі з громадянами інших держав, з якими вони пов'язані історичними, національними, релігійними і мовними узами;

брати участь через своїх повноважних представників в діяльності міжнародних неурядових організацій.  

Органи державної влади покликані сприяти створенню правової бази становлення і функціонування різних форм національно-культурної автономії на федеральному, регіональному і місцевому рівнях, рішенню проблем різних національних спільностей, зокрема за допомогою надання гарантій національного рівноправ'я, задоволення інформаційних, культурно-освітніх і інших гуманітарних потреб і інтересів громадян, пов'язаних з їх національною приналежністю.

Одним з інструментів реалізації державної національної політики є програмно-цільовий підхід, який забезпечує об'єднання зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування і національних спільностей в досягненні спільної мети поліпшення якості життя, задоволення національно-культурних запитів усіх народів Російської Федерації.  

Федеральні програми соціально-економічного і національно-культурного розвитку народів, відповідні програми суб'єктів Російської Федерації повинні враховувати положення справжньої Концепції.

У основу таких програм