має досить високу лісистість (близько 40%), що майже в півтора рази більше, ніж лісистість Полісся.
Ліси – основний тип рослинності парку. Переважають соснові насадження 40-річного віку. На території парку значна кількість вільхових лісів (15% загальної площі). Березові ліси займають 10% загальної площі парку. Ліси і озера парку оточені великою кількістю боліт. Своєрідність території парку надають і луки, що зустрічаються невеликими ділянками між лісами та на припіднятих частинах навколо боліт. Велика кількість озер, каналів, і других водойм обумовило і значний розвиток прибережно-водоболотної рослинності. В розподілі рослинних угруповань озер добре спостерігається поясність. Так, прибережне різнотрав’я змінюється поясом тростини, із збільшенням товщі води збільшується кількість плаваючих рослин.
Сукупність багаточисленних озер з лісовими масивами, часта зміна ландшафтів і своєрідний поліський колорит, різноманітність рослинних угруповань і їх висока естетичність сприяли широкому розвитку рекреації в цьому мальовничому куточку Західного Полісся. На озерах розташовані бази відпочинку більш ніж 40 організацій.
1.2 Природний національний парк “Подільські Товтри”
Площа парку 261316 га або 13% відсотків від території області.
В границі парку з півночі на південь увійшли: частини Городоцького району, весь Черемовецький і Кам’янець-Подільський райони. Західною границею парку буде р. Збруч, південною – р. Дністер.
На сході – верхня і середні р. Смотрич, від смт. Смотрич на південь по адміністративної границі Кам’янець-Подільського району. Далі, від с. Соколинець з заходу на південь до р. Ушиця.
На території парку встановлюється диференційований режим щодо його охорони, відтворення та використання з функціональними зонами:
- заповідна зона призначена для охорони та відтворення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для заповідників;
- зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць, у цій зоні дозволяється влаштування та тимчасове обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок;
- зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів і т. д. ;
- господарська зона – у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, а також земель інших землевласників та землекористувачів, включених до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з дотриманням природоохоронного законодавства.
Природа Подільського краю є унікальною. Пасмо невисоких гір – товтр з північного заходу на південний схід 90-кілометровим валом захищає великий регіон Хмельниччини від холодних північно-західних вітрів. Подільські товтри називають в народі Медоборами за густі ліси-діброви, квітучі галявини, напоєні медом трави на мальовничих схилах. Товтри – унікальна пам’ятка геологічного минулого, народжена в глибинах древнього Сарматського моря, подібно якій, по структурі ландшафтів немає у всій Європі. Саме вони визначені осьовою лінією національного парку.
Товтри – це своєрідний музей природи, резерват генофонду рослин і тварин.
На кам’янистих схилах товтрового кряжу збереглися рідкісні реліктові види рослинного світу, яких більше не зустрінеш ніде на Поділлі. Тут зростає біля 1700 видів рослин, четверта частина з яких занесена до Червоної книги. Ось деякі з них: шиверекія подільська, аконіт Бессера, цибуля коса, молочай волинський, сон великий, бруслина карликова, булатка великоквіткова, ефедра двоколоса, любка дволиста, Венерині черевички, клокичка периста, сеслерія Гейфелева, скополія карніолійська та інші.
Значну природно-наукову цінність на території ПНП являють масиви широколистяних лісів, так званих дібров подільського типу представлених грабово-дубовими, грабово-дубово-буковими породами. Ліси товтрового кряжу це кладова рідкісних, погранично ареальних та реліктових видів деревних порід.
На території парку цікавий видовий склад тварин, відносна висока їх чисельність. З 310 видів наземних і водних хребетних – 60 являються червонокнижними. Особливо цікава і різноманітна ентомофауна.
1.3 Природний національний парк “Синевір”
Розташований у центральній частині Українських Карпат, у верхів’ї Тереблі та Ріки, в Міжгірському районі Закарпатської області. Створений з метою збереження мало порушених природних ландшафтів південно-західних частин Горган, рідкісних рослинних угруповань, раціонального використання багатих рекреаційних ресурсів, а також сприяння підтриманню екологічного балансу в регіоні.
Найвидатнішим елементом ландшафту національного парку є озеро Синевір.
Флора парку налічує близько 800 видів судинних рослин. У рослинному покриві спостерігається добре виражена висотна поясність. Чисті букові ліси поширені на висоті 450-700 м, вище переважають буково-ялицеві та ялицеві ялинники (700-1100м) і чисті ялинові ліси (1100-1500м.) Для високогір’я характерне криволісся сосни гірської, рідше вільхи зеленої та ялівцю сибірського. У верхній частині поясу ялиново-ялицево-букових лісів в урочищі Канчівській виявлено рідкісне для Карпат угруповання з переважанням у деревостану в’яза гірського і явора, в трав’янистому ярусі – лунарії оживаючої та аденостилесу. Біля с. Негровець розташоване найбільше верховне сфагнове болото, де зростають рідкісні види: лікоподієлла заплавна, росичка круглолиста, шейхцерія болотна, а також журавлина дрібноплодна, занесена до Червоної книги України. На гірських луках трапляються тирлич жовтий, занесений до Червоної книги України.
Світ парку багатий і різноманітний. Тут знаходяться ведмідь, вовк, рись, лисиця, олень європейський, козуля, білка, куниця лісова, куниця кам’яна, борсук, горностай, глухар тетерук, канюк, саламандра, трапляються пугач, тритон карпатський і тритон гірський, занесені до Червоної книги України. У гірських річках водиться форель.
Територію парку поділяють на 4 функціональні зони: заповідну (7 тис. га), захисну (20, 1 тис. га), рекреаційну (5 тис. га), та агрогосподарська (8, 3 тис. га). На території парку є джерела мінеральних вод, цінні пам’ятки дерев’яної архітектури, інші культурні та історичні пам’ятки. На р. Озерянці збереглася гребля побудована в середині ХІХ століття, на її базі створено музей лісосплаву.
Висновки
Отже, можемо побачити, що національні парки України є невід’ємною частиною ландшафту держави, а в деяких випадках і його першоосновою.
Національні парки містять надзвичайно велику кількість цінних одиниць флори та фауни, більшість з яких занесені до Червоної книги.
На сьогоднішній день в Україні існує близько 40 національних парки різних типів. Та на перспективу заплановано створити 30 національних парків в Україні в радіусі доступності від великих міських населеннь 400 км. Серед них:
в Поліссі – 9 (Коростишівський, Ічнянський, Голосіївський, Мезенський, Деснянсько-Старогутський, Черемиський, Рівненський, Південнополіський, Середньосеймський) ;
лісостеповій зоні – 10 (Дністровський каньйон, Черкаський бор, Центрально-подільський, Кременецькі гори, Савранський ліс, Холодний яр, Середньо-Придністровський, Трахтемирівський, Переяслав-Хмельницький, Чорноліський) ;
степовій зоні – 7 (Сіверськодонецький, Дніпровсько-Бузький, Донбаський, Нижньодністровський, Приазовський, Моатида, Сиваський) ;
гірських Карпатах – 2 (Сколівські Бескиди, “Гуцульщина”, Галицький);
Криму – 2 (Севастопольський, Чатир-Даг).
Список використаних джерел
Андриенко Т. Л., Попович С. Ю., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Полесский государственный заповедник. Растительный мир. Київ: Наукова думка, 1986, 208с.
Андрієнко Т. Л., Якушина Л. А. Види занесені до “Червоної книги Украйнської РСР” у флорі заповідників республіки//Український ботанічний журнал, 1989, 46, N2, с. 77-80.
Барна М. М., Царик Л. П., Черняк В. М. Голицький ботаніко-ентомологічний заказник загальнодержавного значення. Тернопіль, Лілея. 1997. 62с.
Биосферные заповедники и глобальный мониторинг окружающей среды//Итоги науки и техники: Охрана природы и воспроизводство природных ресурсов. М. : ВИНИТИ, 1983, т. 14 -197с.
Бобров Р. В. Все о национальных парках. М. : Молодая Гвардия, 1987, 224с.
БорейкоВ. Е. История заповедного дела в Украине. К. : 1995, 183с.
Генетические ресурсы растений и животных Украинской ССР. К. : Наукова думка, 1986, 209 с.
Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. Київ, 2000.
Заповедники Украины и Молдавии/Заповедники СССР. М. : Мысль, 1987, 272с.
Зеленая книга Украинской ССР. К. : Наукова думка, 1987, 216с.
Итоги и перспективы развития заповедного дела в СССР. М. : Наука, 1986, 206с.
Кожевников Г. А. Как вести научную работу в заповедниках//Охрана природы, 1928, N2 с. 12-19.
Криницький А. М. Проблемы заповедного дела. М. : Лесн. пр-ть, 1989, 192с.
Корчемний В. Г. Хоростківський дендропарк: путівник. Львів, Каменяр. 1988. 38с.
Кондратюк Е. Н., Бурда Р. И., Чуприна Т. Т., Хомяков Н. Т. Луганский государственный заповедник. Растительный мир. К. : Наукова думка, 1988, 187с.
Мазинг В. В. Уровни экологического образования//Экологическое образование и воспитание в СССР. М. : Из-во Моск. ун-та, 1987, с. 3-4.
Николаевский А. Г. Национальные парки. М. : Агропромиздат, 1985, 190с.
Особо охраняемые природные територии мира. М. : Агропромиздат, 1985, 312с.
Перспективная сеть заповедных объектов Украины. К. : Наукова думка, 1987, 292с.
Підоплічко І. Г., Федоренко А. П. Заповідники Української РСР. Київ, Урожай. 1967.
Природно-заповідний фонд Української РСР. К. : Урожай, 1986, 224с.
Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення. Довідник. Київ. 1999. 240с.
Природохранные геосистемы//Геоэкологические принципы проектирования природо-технических геосистем. М. : ИГАИ СССР, 1987, с. 246-271.
Реймерс Н. Ф. Словарь-справочник по экологии. М., 1991.
Справочник по заповедному делу (Ред. А. М. Гродзинський) К. : Урожай, 1888, 168с.
Сады, парки и заповедники Украинской СССР. К. : Будівєльник, 1985, 168с.
Стойко С. М., Трибун П. Національні парки та заповідники Гуцульщини, їх значення для збереження природної культурної та історичної спадщини\Історія Гуцульщини. Т. 4. Львів, Логос. 1999. 93-122с.
Стойко С. М., Тасєнкевич Л. О., Мілкіна Л. І. та ін. Флора і рослинність Карпатського заповідника. К. : Наукова думка, 1982, 220с.
Филонов К. П., Нухимовская Ю. Д. Летопись природы в заповедниках СССР. М. : Наука, 1985, 143с.
Царик Л. П. Природні заповідні території. Тернопіль 1998. 60с.
Чайковський М. П. Пам’ятки природи Тернопільщини. Львів, Каменяр. 1977. 80с.
Червона книга Української РСР. К. : Наукова думка, 1980, 404с.
Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дидух Я. П. Ялтинский горно-лесной государственній заповедник. К. : Наукова думка, 1980, 184с.
Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дидух Я. П., Молчанов Е. Ф. Государственній заповедник “Мыс Мартьян”. К. : Наукова думка, 1985, 256с.
Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дубинина Д. В. Государственный заповедник “Дунайские плавни”. К. : Наукова думка, 1984, 286с.
Ященко П. Т. и др. Природные национальные парки Украины. Львов, Вища школа, 1988, 117с.