Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
44
Мова: 
Українська
Оцінка: 

усього населення.

Концентрацiя робiтничого класу залишалась надзвичайно низькою, що утруднювало його політичну організацію. Значна частина підприємств фабрично-заводського типу (млини, цегельні, лісопильні, солеварні, нафтоочисні підприємства та ін.) будувалась не в мiстах, а безпосередньо поблизу сировинної бази, у сільській місцевості.
У 1900 р. навіть у Східній Галичині українцi складали лише 17,5% зайнятих у промисловості, а в цiлому коронному краї – до 10%. 21% серед зайнятих у промисловому виробництвi Західної Галичини й 38,7% у Східній складали євреї, решту становили поляки. Ще більш строкатим за національним складом було буковинське робітництво. За даними 1910 р., найбільше серед робітників було євреїв і німців – 48%, далі йшли українці (18%), румуни й молдавани (16%), поляки (15%).
Зародження масового робiтничого руху спостерiгалось у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. увійшов у дiю закон про коалiцiї, який надав робiтникам право домовлятись про спільне припинення роботи та допомагати страйкуючим. Австрiйське законодавство дозволяло робiтникам створювати свої економiчнi й полiтичнi органiзацiї, у зв’язку з чим в Австро-Угорщинi склались умови для розвитку робiтничого руху мирним i легальним шляхом. З 1870 р. вiд виступу ста львiвських друкарiв узяла свiй початок страйкова боротьба робiтникiв Галичини. На Буковині боротьба робітників за свої права зароджувалась у 90-х роках, помітно активізувалася вона лише на початку ХХ ст.
Помітне значення для зародження й розвитку соціал-демократії мав профспілковий рух. Становлення робітничих професійних організацій із точки зору виконуваних ними функцій характеризувалося еволюцією від перших кас взаємодопомоги до культурно-просвітніх товариств і вже затим до багатофункціональних фахових об’єднань.
Організаційно-політична робота серед міських ремісників і підмайстрів у Галичині була започаткована ще наприкінці 60-х років ХІХ ст. польськими діячами демократичного напряму. Засновники й активісти перших ремісничо-робітничих об’єднань (друкарі Щ.Беднарський, Я.Гошовський, А.Маньковський, Й.Данилюк, Ю.Сенюк та ін., як і Б.Лiмановський) належали до числа ветеранів польського Січневого повстання 1863 р.
Генезис соціал-демократизму в Галичині й на Буковині відбувався на зламі 60–70-х рокiв XIX ст. пiд впливом захiдноєвропейського, передусім нiмецького й австрiйського робітничого руху та теорій Г.Шульце-Делiча та Ф.Лассаля. Виникнення робітничої преси (газети “Rкkodzielnik” (1869–1873) і “Czcionka” (1871–1876)), поширення соціалістичних ідей та поява класових робітничих профспілок підготували ґрунт для організованого соціалістичного руху, зародження якого засвідчили судові процеси 1878–1883 рр. Якщо в генезисі польського соціалізму в Галичині провідну роль відігравали ремісники та інтелігенція, то український був започаткований радикальним студентством. Першi галицько-українськi соцiалiсти (І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький) вийшли з кола молодих студентiв-народовцiв пiд впливом М.Драгоманова.
З кінця 70-х років I.Франко, М.Павлик, Б.Червенський, брати Л. і А.Інлендери та інші намагалися створити легальну робітничу партію, інтернаціональну за складом і федеративну за структурою зі збереженням автономії для кожної з національних груп. Проекти федеративної будови партії, зафіксовані в перших програмових документах галицьких соціалістів, попередили принципи майбутньої федералізації СДРПА за національною ознакою.
Уже на зламі 70–80-х років у “Програмі галицьких соцiалiстiв” та інших документах були закладені ідейні підвалини соціал-демократизму західноєвропейського взірця, орієнтованого на мирний, ненасильницький шлях суспільних перетворень та легальні, парламентські методи політичної боротьби. Кристалізація ідейно-організаційних і тактичних засад супроводжувалася крахом конспіративних експериментів, ініційованих головним чином емігрантами з Королівства Польського під владою Російської імперії (Л.Варинським і його соратниками). Водночас дедалі виразнішим ставало національне забарвлення соціалістичного руху, що врешті й призвело до розриву між польськими й українськими соціалістами. 
Вирішальний внесок в організаційне оформлення соціалістичного руху був зроблений новою генерацією лідерів із середовища радикально налаштованого студентства (І.Дашинський, К.Гожицький, Т.Каспарек, В.Будзиновський, М.Ганкевич, С.Козловський та ін.). Активізація студентства на зламі 80–90-х років у комплексі з іншими чинниками прискорила утворення перших соціалістичних партій новітнього типу.
У третьому розділі – “Початковий етап в історії соціал-демократії Галичини й Буковини (90-ті роки ХІХ ст.)” – стверджено, що на зламі 80–90-х рр. ХІХ ст. склався ряд об’єктивних і суб’єктивних передумов для появи в Галичині легальної та формально інтернаціональної соціал-демократичної партії. Її утворенню передувало виникнення робітничих партій у Німеччині, Франції, Іспанії, Бельгії, Данії, Норвегії, відновлення СДРПА на з’їздi в Гайнфельді 30 грудня 1888 – 1 сiчня 1889 р. та організація того ж 1889 р. II Iнтернацiоналу, врешті заснування РУРП галицько-українськими діячами. Усе це спонукало польських соціалістів до створення в листопаді 1890 р. Галицької робітничої партії як складової частини австрійської соціал-демократії. Гайнфельдська програма, яка стала ідейною платформою також для ГРП, у цілому була марксистською, проте не ввібрала в себе окремих важливих ідеологем (не згадувала про необхiднiсть соцiалiстичної революцiї i диктатури пролетарiату), які з погляду лівого, революційного крила міжнародного соціалістичного руху були атрибутами марксизму. З іншого боку, давалася взнаки й невизначеність позиції австрійської соціал-демократії з національного й селянського питань. 
1890–1892 рр. були лише початковим етапом організаційного оформлення галицького соціал-демократизму, періодом його поступової інституалізації та легалізації. ГРП, як і загалом СДРПА, не мала ні статуту, ні центрального керівництва, а межа між членами й прихильниками партії за відсутності фіксованого членства була розмитою. Така будова партії враховувала слабкість традицій легальної опозиційної діяльності, яка в реалізації своїх цілей апелювала б до широких верств населення. Її організаційна структура й методи роботи були адекватними суспільним умовам, відповідали перехідному періоду від репресій і напівлегального існування до масової, публічної політичної діяльності.
Визначальне для обличчя
Фото Капча