Надання першої медичної допомоги постраждалим особовим складом воєнізованих гірничорятувальних частин (ВГРЧ) при аваріях і нещасних випадках в шахтах

 

Рана-це механічне пошкодження тканин, при якому порушена цілісність шкірних покривів або слизових оболонок, а іноді глибоко лежачих тканин і органів.

Характерними ознаками рони є зяяння, кровотеча, біль.

Зяяння рани виникає в результаті розбіжності країв рани внаслідок еластичності тканин. Пошкодження судин при пораненні викликає кровотеча, яка може бути незначною або рясною. Рясні кровотечі небезпечні для життя. Ступінь кровотечі залежить від виду пошкодженої судини (артерія, вена капіляр), висоти кров'яного тиску, локалізації поранення. Пошкодження і подразнення нервових закінчень чутливих нервів в травмованій області викликає біль. Вольовий фактор часто викликає порушення функцій пошкодженої частини тіла. Поранення можуть супроводжуватися пошкодженням кісток, суглобів, нервів, внутрішніх органів і шоком.

Особливу небезпеку становлять рани, проникаючі в яку-небудь порожнину (черевну, грудну, черепа), так як при цьому може бути пошкоджений будь-який внутрішній орган.

Мета першої допомоги зупинити кровотечу, захистити рану від вторинного забруднення і проникнення в неї мікробів, послабити больові відчуття у потерпілого і надати спокій пошкодженої частини тіла. Для виконання цих завдань необхідно насамперед оголити ту частину тіла, де є поранення. Для цього з постраждалого обережно і по можливості безболісно треба зняти одяг або взуття, а якщо це важко, то розрізати їх по швах.

Зупинка кровотечі і попередження попадання мікробів в рану найчастіше досягається накладанням стерильної пов'язки. Перед накладенням пов'язки людина, яка надає допомогу повинна ретельно обробити окружність рани розчином йодної настоянки. При обробці окружності рани необхідно стежити, щоб під не потрапляв в рану, тому змащувати шкіру треба в напрямку від рани до периферії.

Зменшення болю при пораненні досягається накладенням пов’язки і зручним положенням пошкодженої частини тіла. При пораненнях нижніх кінцівок і тулуба зручним положенням буде лежаче, верхніх – підвішування руки на перев’язь. Після накладення пов'язки потерпілий повинен бути направлений до лікувальної установи.

При наданні першої допомоги необхідно зробити все можливе, щоб уникнути вторинного забруднення рани. Тому абсолютно неприпустимо торкатися рани руками, промивати її, користуватися нестерильними перев'язувальними матеріалами, видаляти з рани шматки одягу та інші сторонні тіла.

 

 

Кровотечею називається вилив крові з кровоносних судин при порушенні цілісності їх стінки.

Сильна кровотеча може викликати порушення функції життєво важливих органів і навіть загибель потерпілого.

Доросла людина може взагалі не відчувати втрати 300-400 мл крові. Одномоментна втрата 2-2, 5 л крові є смертельною, а 1--1, 5 л -небезпечною. При великих кровотечах можливе виникнення гострої кисневої недостатності, тобто органи недостатньо забезпечуються киснем, порушується їх діяльність і в першу чергу це стосується мозку, серця та легенів.

Постраждалі при гострому недокрів'ї скаржаться на слабкість, запаморочення, шум у вухах, потемніння в очах, спрагу, нудоту; у таких потерпілих шкірні покриви і видимі слизові оболонки бліді, риси обличчя загострені, дихання прискорене, пульс частий, з'являється сонливість. У результаті гострого недокрів'я, викликаного втратою крові, настає шок. Залежно від виду пошкодженої судини розрізняють кровотечі: артеріальні, венозні, капілярні та змішані.

Артеріальні кровотечі найбільш небезпечні. При пошкоджені великих артерій смерть в результаті швидкої кровотечі може наступити протягом декількох хвилин. При цьому кров яскраво-червоного кольору, викидається сильним пульсуючим струменем.

Венозні кровотечі виникають при ушкодженні вен і характеризуються безперервним витіканням з рани крові темно-вишневого кольору. Венозна кровотеча часто припиняється самостійно або якщо надавити.

Капілярні кровотечі виникають при пошкодженні дрібних судин (капілярів), при цьому судини, що кровоточать не помітні, а кровоточить вся поверхня рани. Капілярні кровотечі не сильні і схильні до мимовільної зупинки.

Залежно від того, куди виливається кров з пошкодженої судини, розрізняють кровотечі внутрішні та зовнішні. При зовнішніх кровотечах кров виливається безпосередньо на поверхню тіла через рану, при внутрішніх – в тканини або в просвіт порожнього органа (шлунок, кишечник та ін.). При внутрішній кровотечі у потерпілого з'являється загальне занепокоєння, холодний піт, сильна спрага, різка блідість шкіри і видимих слизових оболонок, частий пульс.

Розрізняють тимчасову (попередню) і остаточну зупинку кровотечі.

Тимчасова зупинка здійснюється наступними способами:

1. Припідняттям кінцівки при невеликому венозному кровотечі (цей спосіб ефективний після накладення тугої пов'язки).

2. Тугою пов’язкою.

3. Максимальним згинанням кінцівки в ліктьовому, тазостегновому або колінному суглобах (мал. 9)

Кровотечі з передпліччя і кисті можна зупинити фіксацією зігнутого вщерть ліктьового суглоба.

При кровотечі з стопи, гомілки закріплюють у положенні максимального згинання колінний суглоб.

 

Мал. 9. Тимчасова зупинка кровотеч максимальним згинанням кінцівок

При пошкодженні стегнової артерії максимально згинають кінцівку в тазостегновому суглобі.

4. Притиснення артерії пальцем вище місця пошкодження на тій ділянці, де артерія розташовується поверхнево і поблизу кістки. Притискати артерію можна одним або кількома пальцями, долонею або кулаком в певних анатомічних точках.

При кровотечі притискається:

- З скроневої області – скронева артерія – попереду мочки вуха до виличної кістки (мал. 10)

- З щоки – артерія до краю нижньої щелепи і підборіддям (мал. 11) ;

- З язика, порожнини рота і великих ран особи – загальна сонна артерія (права чи ліва залежно від того, яка сторона поранена) до шийної частини