Нагромадження капіталу, його фактори та джерела

Усі ціни, які діють в економіці країни, взаємопов’язані і створюють єдину систему. Ця система піддається впливу всебічних ринкових факторів, і тому вона знаходиться у неперервному русі і розвитку. Система цін складається із різних видів цін, які тісно між собою пов’язані і взаємозалежні.

Зміна певного виду цін досить швидко відображається на рівні, структурі та динаміці усіх інших видів цін. У всій системі цін суттєву роль грають ціни на продукцію паливно-енергетичних галузей, металургії та машинобудування, які являються базовими галузями. Зміна цін на цю продукцію призводить до зміни цін на продукцію усіх інших галузей народного господарства і в кінцевому результаті роздрібних цін. Ціни, які складають єдину систему, мають не тільки прямі, але й зворотні зв’язки.

Взаємозв’язок і взаємозалежність цін викликаються двома найважливішими факторами:

- єдністю процесу формування витрат у всіх сферах і галузях економіки;

- взаємозв’язком всіх елементів ринкового механізму господарювання і всіх суб’єктів, діючих на ринку.

Всі ціни класифікуються в залежності від певних ознак:

Залежно від обслуговуючої сфери товарного обігу розрізняють наступні види:

- оптові ціни, за якими підприємства продають свої товари іншим підприємствам і збутовим організаціям;

- роздрібні ціни, за якими торгові організації продають товари населенню та іншим організаціям;

- закупочні ціни – це оптові ціни, за якими виробники сільськогосподарської продукції продають її державним організаціям у порядку держзамовлення, а також підприємствам і фірмам для переробки і продажу;

- ціни на будівельну продукцію;

- тарифи транспорту – плата за перевезення вантажів і пасажирів;

- тарифи на платні послуги населенню;

- ціни зовнішньоторгового обігу (експортні та імпортні).

Біржові ціни (біржові котировки) – це ціни, які застосовуються, як правило, на оптові партії товарів на товарних біржах.

Аукціонна ціна – ціна товару проданого на аукціоні. Вона може відрізнятися від ринкової ціни, тому що відображає унікальні якості і ознаки товарів.

Залежності від ступеня свободи цін від впливу держави розрізняють:

- вільні ціни, які складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції;

- регулюємі ціни, які встановлюються органами управління;

- фіксовані ціни (тарифи), які встановлюються органами управління.

Залежно від часу дії розрізняють:

- тривалі ціни, які не змінюються на протязі тривалого часу (товари масового попиту) ;

- поточні ціни, які можуть змінюватися у рамках одного контракту;

- ковзкі або падаючі ціни встановлюються в залежності від співвідношення попиту і пропозиції і знижуються по мірі насичення ринку;

- гнучкі ціни, які швидко реагують на змінення попиту і пропозиції на ринку, використовуються при сильних коливання попиту і пропозиції у відносно короткий строк;

- сезонні ціни, які діють в певний проміжок часу.

За територією дії розрізняють:

- єдині або поясні ціни, які встановлюються та регулюються органами управління (на газ, електроенергію та ін.) ;

- регіональні (зональні) ціни встановлюються регіональними органами влади і управління, визначаються з урахуванням витрат та інших ринкових факторів.

Механізм ціноутворення. В умовах конкурентного ринку ціна формується переважно під впливом факторів, які об’єктивно складаються незалежно від підприємства, і являються у більшості випадків для нього заданою.

Цінова конкуренція як шлях забезпечення конкурентоздатності продукції має на увазі реакцію підприємства на цінові стратегії конкурентів. Тому, підприємство, яке передбачає зміни цін на конкурентному, насиченому ринку, повинно за допомогою всіх доступних йому джерел інформації вникнути в положення конкурента і намагатися поглянути на свої майбутні цінові зміни його очима. Це досягається за допомогою спеціальних маркетингових дослідів, які базуються на вивченні факторів конкурентоспроможності фірми. Усі фактори впливу на конкурентоспроможність можна поділити на дві групи: зовнішні і внутрішні фактори.

До зовнішніх відносяться фактори, що генеруються макрооточенням і безпосередньо оточенням фірми. На них фірма впливати не може, але повинна враховувати їх у своїй діяльності. До цих факторів можна віднести:

- загальнополітичний стан у державі; зовнішньополітичні та економічні зв’язки з іншими державами; регулюючу роль держави; експортно-імпортні відношення; наявність конкурентів у даній галузі; раціональне розміщення виробничих сил; наявність джерел сировини; загальний рівень техніки та технології; розвиток спеціалізації та концентрації виробництва; існуючу система управління промисловістю та ін.

До внутрішніх факторів відносяться ті, які залежать від підприємства, тобто воно є їх ініціатором. Вони включають: систему і методи управління підприємством; рівень техніки та технології на підприємстві; система розробки нововведень на підприємстві; рівень організації виробництва; система планування і економічного стимулювання та ін. Між зовнішніми та внутрішніми факторами існує взаємозв’язок – внутрішні, як правило, випливають із зовнішніх.

Важливою умовою виживання підприємства у невизначеності ринкового оточення є правильна оцінка всіх умов ринку і можливостей підприємства у визначенні цін на реалізуємі продукції, послуги, а також набуті фактори (засоби) виробництва. Ціни в умовах ринкової конкуренції задають приорітети в науково-техничній політиці. Підприємство здійснює розвиток технології, організації виробництва, створює умови для контролю якості продукції. Але ефективність продукції, яка випускається підприємством (тобто ступінь вигідності даної продукції для підприємства), апробується ринком, ціною її реалізації.

В дійсності виявлення ціни в умовах невизначеності ринку є складним процесом, який потребує комплексного аналізу і врахування багатьох зовнішніх і внутрішніх факорів функціонування підприємства. При вивченні ринкового оточення підприємства розрізняють мікро- і макросередовище.

Аналіз мікросередовища для вирішення стратегії ціноутворення включає: детальне вивчення ринку збуту і цін реалізації продукції; вивчення витрат виробництва і реалізації, включаючи податки та інші платежі, умови постачання і забезпечення підприємства факторами виробництва; оцінку ефективності здійснюваних фінансово-господарських заходів і всієї діяльності підприємства.

Макроекономічне середовище характеризується загальними умовами функціонування підприємства. Це зовнішнє середовище підприємства, яке включає: зміни, які вносяться в законодавче забезпечення функціонування товаровиробників; державне регулювання цін; податкову, фінансову, кредитно-грошову державну політику; вплив інфляції та ін.

В умовах вільного ціноутворення і самостійності у визначенні цін у підприємства неодмінно виникає необхідність враховувати фактори, під впливом яких формуються ринкові ціни. До основних факторів ціноутворення на мікрорівні відносяться фактори виробництва:

- земля (це поняття включає в себе не тільки земельну ділянку, але і всі природні особливості, що використовуються у виробничому процесі;

- праця (виражається у формі виробничих витрат на заробітну платню) ;

- капітал (вплив – у витратах на використані у виробництві матеріали, вироби, конструкції, амортизацію і експлуатацію основних фондів, витратах по виплаті відсотків за кредит).

Також до факторів ціноутворення належать фактори співвідношення попиту і пропозиції, які визначаються формами попиту і пропозиції. Таким чином, ціноутворюючі фактори, що відносяться до макроекономічного рівня, не залежать від підприємства, тобто воно не може на них впливати. Адаптація підприємства до цих факторів здійснюється шляхом управління факторами мікрорівня.

 

 

Міжнародна економічна інтеграція – це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.

Ррозвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений:

економічним розвитком країн, їх груп та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;

закономірностями науково-технічного прогресу;

тенденціями демографічного розвитку;

наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння) ;

скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;

ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Як теоретично обґрунтовані і практично апробовані виділяють такі основні форми міжнародної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США-Канада (1988 р.).

Митний союз – це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).

У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу.

На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і спадкоємність у становленні та розвитку форм міжнародної економічної інтеграції. Для створення економічного інтеграційного угруповання двох або кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови.

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок:

усунення дискримінації та бар'єрів між країнами – учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили і підприємництва;

стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва;

забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний і політичний союзи) характерні синхронізація процесів відтворення у межах груп країн; створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік і пріоритетом власного поділу праці; особливі механізми регулювання через наднаціональні органи; узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами.

У цілому послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики як внаслідок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення групової економічної безпеки.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому;

нерівномірність розвитку і реалізації форм міжнародної економічної інтеграції;

розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;

переважний розвиток регіональних міжнародних економічних угруповань (економічний регіоналізм) ;

формування реальних умов світової економічної інтеграції.

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Європа, що зумовлено як політичними і соціально-економічними особливостями розвитку європейських країн у період після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових економічних центри (Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США та Азія з пріоритетом Японії).

 

 

Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К. : Основи, 1998.

Комісарук М. П. Макроекономіка: курс лекцій. – Коломия, 1999.

Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. – К. : Техніка, 1999.

Савченко А. та ін. Макроекономіка. – К. : Либідь. 1999.