Напилки

 

Рис. 7. Положення рук (а), корпуса (б) і ніг (в) при обпилюванні.

 

Положення рук (хватка напилка) має надзвичайно важливе значення. Слюсар бере у праву руку напилок за рукоятку так, щоб остання впиралася в долоню руки, чотири пальці обхоплювали рукоятку знизу, а великий палець був зверху (рис. 6, а). Долоню лівої руки накладають дещо впоперек напилка на відстані 20... 30 мм від його носка. При цьому пальці мають бути трохи зігнуті, але не звисати (рис. 7, б) ; вони не підтримують, а лише притискують напилок. Лікоть лівої руки має бути трохи піднятим; права рука від ліктя до кисті – складати з напилком пряму лінію.

При обпилюванні слід дотримувати координації зусиль натискування (балансування). Полягає це у правильному збільшенні натискування правою рукою на напилок під час робочого ходу при одночасному зменшенні натискування лівою рукою (рис. 8). Рух напилка має бути горизонтальним, тому натиск на його рукоятку і носок слід змінювати залежно від положення точки опори напилка на оброблювану поверхню. При робочому русі напилка натиск лівою рукою поступово зменшують. Регулюючи натиск на напилок, намагаються досягти рівної обпиляної поверхні без завалів по краях.

При послабленні натиску правою рукою і посиленні лівою може статися завал поверхні вперед; при посиленні натиску правою рукою та послабленні лівою – завал назад.

Притискувати напилок до оброблюваної поверхні треба при робочому ході (від себе). При зворотному ході не слід відривати напилок від оброблюваної поверхні: він має лише ковзати. Чим грубіша обробка, тим більше потрібне зусилля при робочому ході.

 

а 6

Рис. 8. Хватка напилка правою (а) і лівою (б) руками

 

При чистовому обпилюванні натискувати на напилок слід значно менше, ніж при чорновому. При цьому лівою рукою натискують на носок напилка не долонею, а лише великим пальцем.

Обпилювання поверхонь – складний трудомісткий процес. Найчастішим дефектом при обпилюванні поверхонь є відхилення від площинності. Працюючи напилком в одному напрямі, важко дістати плоску і чисту поверхню.

Тому напрям руху напилка, а отже, положення штрихів (слідів напилка) на оброблюваній поверхні слід змінювати, тобто поперемінне з кута в кут.

Спочатку обпилювання виконують зліва направо (рис. 9, а) під кутом 30... 40° до осі лещат, потім, не припиняючи роботи, прямим штрихом (рис. 9, б, в) ; завершують обпилювання скісним штрихом під тим самим кутом, але справа наліво (рис. 9, г). Така зміна напряму руху напилка забезпечує потрібні площинність та шорсткість поверхні.

Контроль обпиляної поверхні. Для контролю обпиляних поверхонь застосовують перевірні лінійки, штангенциркулі, кутники і перевірні плити.

Перевірну лінійку вибирають залежно від довжини перевірюваної поверхні, тобто перевірна лінійка за довжиною має перекривати перевірювану поверхню.

Якість обпилювання поверхні перевірною лінійкою перевіряють на просвіт. Для цього деталь звільняють з лещат і піднімають на рівень очей; перевірну лінійку беруть правою рукою за середину, а потім прикладають її ребром перпендикулярно до перевірюваної поверхні.

Для перевірки поверхні у всіх напрямах лінійку спочатку приставляють до довгої сторони у двох-трьох місцях, потім – до короткої (також у двох-трьох місцях). І, нарешті, по одній та іншій діагоналях.

 

Зусилля, створюване правою рукою, поступово збільшується. Зусилля, створюване лівою рукою, поступово збільшується.

Рис. 8. Координація зусиль при обпилюванні

 

Рис. 9. Обпилювання:

а – зліва направо; б, в – прямим штрихом відповідно впоперек і вздовж заготовки; г – скісним штрихом справа наліво.

 

Якщо просвіт між лінійкою і перевірюваною поверхнею вузький і рівномірний, площина оброблена задовільно.

Для уникнення спрацювання лінійку не слід переміщати по поверхні; кожен раз її слід піднімати і переставляти у потрібне положення.

Тоді, коли поверхня має бути обпилена особливо ретельно, точність обпилювання перевіряють за допомогою перевірної плити на фарбу. При цьому на робочу поверхню перевірної плити за допомогою тампона наносять тонкий рівномірний шар барвника (синьки, сажі або сурика, розчиненого у маслі). Потім перевірну плиту накладають на перевірювану поверхню (якщо деталь громіздка), роблять нею кілька кругових рухів, а потім знімають. На недосить точно оброблених (виступаючих) місцях залишається барвник. Ці місця обпилюють додатково доти, поки не дістануть поверхню з рівномірними плямами барвника по всій площині.

 

 

Клепанням називається процес з'єднання двох або кількох деталей за допомогою заклепок. Цей вид з'єднання належить до групи нероз'ємних, бо роз'єднання склепаних деталей можливе лише внаслідок руйнування заклепки.

Заклепкові з'єднання широко застосовують при виготовленні металевих конструкцій мостів, ферм, рам, балок, а також у котлобудуванні, літакобудуванні, суднобудуванні тощо.

Процес клепання складається з таких основних операцій:

- утворення отвору під заклепку в з'єднуваних деталях свердлінням або пробиванням;

- зенкування гнізда під закладну головку заклепки (при клепанні заклепками з потайною головкою) ;

- вставлення заклепки в отвір;

- утворення замикаючої головки заклепки, тобто власне клепання.

Клепання поділяють на холодне,