+3 8(066) 185-39-18
fтовариства, правдивості та чесності. Прогресивні демократичні ідеї великих учених і поетів перегукуються за формою і змістом з ідеями народної мудрості, тому вони робили великий вплив на формування педагогічної культури народів
Середньої Азії і Казахстану, зберігаючи свою актуальність і до наших днів.
Народна мудрість про виховання є вираженням багатовікової педагогічної культури і досвіду сімейного виховання народу.
У складних взаєминах з офіційною педагогічної доктриною народний принцип пробив собі дорогу, висловлюючи думки і сподівання народу про навчання та виховання дітей – найдорожчого свого надбання.
На шляхах історичного розвитку народ подолав відсталість помилкових уявлень і понять про виховання. Основи народних поглядів на виховання і навчання пов'язані своїм походженням не релігії, не магії, не обряду, а трудовій виробничій діяльності і життєвій практиці самого народу.
Якщо зробити порівняльний аналіз творчості великих мислителів і народного погляду на виховання, то можна побачити повну їх єдність, переважно у вигляді легкого запам'ятовування афоризмів. Образне слово, виконуючи, з одного боку творчу, з іншого – інформаційно-комунікативну функцію, служила певною мірою зв'язною ланкою між повчаннями мислителів і найбагатшими афоризмами народу.
1.2 Зміст, мета та завдання української народної дидактики
Головною метою народної дидактики є розумова освіта – основний важіль піднесення загальної культури народу, провідний засіб формування світогляду й забезпечення загального розвитку молоді, її підготовки до життя і праці.
Під змістом розумової освіти народна дидактика розуміє обсяг знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в процесі навчання.
Зміст розумового виховання визначається провідною метою народної дидактики та суттю самого слова навчати.
Провідна мета народної дидактики – сформувати справжню людину, освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності. А це означає, що треба подбати про формування в дітей правильних уявлень про явища навколишнього життя, розвиток пізнавальних психічних процесів (відчутті, сприймання, пам'яті, уявлення, мислення, мовлення), розвиток допитливості, кмітливості і розумових здібностей, інтелектуальних умінь і навичок. Народна дидактика прагне навчити кожного жити і працювати. Саме слово навчати означає передавати кому-небудь знання, уміння, досвід, збагачувати когось досвідом, знаннями, розуміннями чого-небудь. Це насамперед стосується знань про живу й неживу природу, суспільство, виробництво і про саму людину [10, с. 196].
Зміст розумової освіти в різні історичні епохи неоднаковий. Він зазнає поступових змін. Визначальний вплив на зміст освіти у всі історичні епохи мають динаміка життя, розвиток виробництва і пов'язані з ним досягнення в пізнанні навколишнього світу, здобутки в галузі матеріальної і духовної культури. Зміст, спрямованість і рівень освіти, як відомо, залежать від способу виробництва і суспільних відносин. У класовому суспільстві освіта має класовий характер. Народна дидактика своїм змістом, метою і призначенням завжди вірно служить інтересам трудящих.
Людина пізнає навколишній світ поступово. У результаті цього за свою довго вікову історію народ нагромадив колосальну суму знань. Охопити їх у повному обсязі одній людині неможливо. Але передати усьому поколінню цілком можливо й потрібно. Знання людина засвоює частково, а покоління – в цілому. Щоб скарбниця народних знань збагачувалася, народ передає їх кожному новому поколінню. І в цьому немала заслуга народної дидактики [18, с. 94].
Життя складне й багатогранне. Для активної життєдіяльності кожна людина має бути озброєна певною сумою знань, умінь і навичок. І серед них у поле зору народної дидактики потрапляє насамперед засвоєння рідної мови. Через мову дитина входить у сферу живого людського спілкування. Через мову усвідомлюються пізнання навколишнього світу й духовний розвиток особистості. Тому й учіння дітей починається з вивчення мови. Ставлячи в змісті розумового виховання на перше місце рідну мову, народна дидактика заохочує також і до вивчення інших мов («Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина»). Одночасно із засвоєнням материнської мови приходить ознайомлення з усною словесною творчістю народу. Фольклор у народній дидактиці – це не тільки засіб розвитку мовлення, а й активний поширювач знань з історії народу.
Зміст освіти в народній дидактиці нерозривно пов'язаний з працею. Дітей змалку вчать працювати. Причому не тільки фізично, а й розумово. У сільській місцевості молодь переважно орієнтується на працю, як ми вже зазначали, у сільському господарстві, а в місті – на ремісничу. Активно пропагує народна дидактика працю народних майстрів-умільців. Зміст трудової підготовки за народною дидактикою передбачає і деяку статеву диференціацію. Дівчата набувають певних трудових навичок від матері, а хлопці – від батька [8, с. 40]. Кожна дівчина як майбутня дружина і мати вчиться створювати хатній затишок, готувати їжу, доглядати й виховувати дитину. Хлопець теж готується стати вихователем своїх майбутніх дітей, а також господарем двору. І в усьому цьому аж ніяк не можна обійтись без знань народної кулінарії, домоведення, ветеринарії, агрономії, астрономії, медицини й гігієни, зоології, ботаніки, зоотехніки, метеорології, рукоділля, будівельної справи. Наприклад, з медицини – подати першу допомогу утопаючому, при кровотечі, вивиху чи переломі кісток, опіках чи сонячному ударі, простуді чи обмороженні, з гігієни – знати про методи запобігання найпоширенішим захворюванням, зміцнення здоров'я людини, підвищення її працездатності та збільшення тривалості життя, догляд за тілом, додержання чистоти, з ветеринарії – про найпростіші методи запобігання хворобам тварин, лікування їх, захисту людини від інфекційних хвороб тварин, на які