Наслідки другої світової війни

На середину 50-х рр. усі сфери життя України майже цілком перебували під впливом сталінщини. Свідомість переважної більшості людей усе ще підпорядковувалася стереотипам, які десятиріччями насаджувалися адміністративно-командною системою. Багато невинних людей ще з 30-40-х і початку 50-х рр. поневірялося в таборах.

Після смерті Й. Сталіна (5 березня 1953 р.) залізні лещата тоталітарної диктатури послабилися. Компартійна олігархія опинилася в нестабільному стані «колективного керівництва». Новий перший секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов висловився за лібералізацію політичного режиму. Запропонований ним курс на відмову від терористичних методів державного керівництва дістав схвалення ХХ з’їзду КПРС, який відбувався в Москві 14-15 лютого 1956 р. (перші кроки на шляху демократизації були зроблені ще після липневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС). На закритому засіданні з’їзду було заслухано доповідь М. С. Хрущова «Про культ особи і його наслідки». Так розпочалася хрущовська «відлига».

Короткий період ревізії сталінської політики (1956-1959 рр.) був використаний в Україні для висунення культурно-національних вимог. Вдалося досягти деякого поліпшення становища в мовній сфері (зокрема, перевидання «Словника української мови» Б. Грінченка). Висувалися вимоги щодо реабілітації діячів культури, заповнення «білих плям» у літературі, театрі, історії.

Боротьба з тоталітарним режимом почалася і в політичній сфері. 1959 р. молодий адвокат Л. Лук’яненко зробив спробу організувати Українську робітничо-селянську спілку, яка ставила за мету вихід України зі складу СРСР легально-конституційним шляхом. Найважливішим елементом десталінізації була ліквідація Головного управління таборів (ГУЛАГ). Сотні тисяч в’язнів концтаборів і спецпоселенців, яким пощастило вижити, повернулися до України. Тисячі українських громадян були реабілітовані.

Значно підвищилася в цей період роль республік в організації господарського життя своїх народів.

Згодом відбулося певне коригування політичного курсу, відхід від демократизації. Продовжувала зберігатися адміністративно-командна система, що не давало доводити до кінця розпочаті політичні реформи.

Таким же непослідовним був і економічний розвиток країни. У другій половині 50-х рр. почався інтенсивний пошук ефективних шляхів господарського управління, його демократизації. Було зроблено спробу переходу від жорстокого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Для усунення надцентралізації управління народним господарством у 1954 р. було здійснено перехід від Міністерств до Рад народного господарства (раднаргоспів), що управляли багатогалузевими економічними комплексами у регіонах. Усе це мало на меті без зміни виробничих відносин, шляхом деяких послаблень і регіоналізації управління економікою пожвавити розвиток промисловості й зупинити деградацію продуктивних сил.

СРСР займав провідну роль у багатьох напрямках науки та техніки, освоєнні космосу, використанні атомної енергії. Важливий внесок у розвиток цих сфер зробила Україна. Протягом п’яти років у республіці спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва.

Безсумнівним досягненням Хрущова була сильна соціальна політика, яка торкалася практично всіх сторін суспільного життя. У липні 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 – для жінок. Майже в 2 рази збільшився середній розмір пенсій. Пенсії почали отримувати навіть колгоспники. Того ж року розпочався поступовий (за галузями) перехід на семигодинний робочий день, а з вересня 1959 р. підприємства, установи і організації УРСР почали перехід на п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями при восьмигодинному робочому дні. У 1956 р. було підвищено заробітну плату, упорядковано щомісячне авансування колгоспів. У липні 1957 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР». Понад 3 млн. квартир, споруджених у містах і робітничих селищах України за десяток років, істотно пом’якшили житлову проблему.

Бюджет часу міських жителів складається з робочого та неробочого часу, в тому числі вільного. І перша, і друга його частини мають однакову цінність. У робочий час здійснюється суспільно-корисна праця, створюються матеріальні та духовні цінності. У вільний час не лише відбувається відновлення витрачених в процесі праці сил, він необхідний для розвитку особистості.

У перші повоєнні роки проблема проведення дозвілля для міських жителів не була актуальною. Відпрацювавши по 10-12 годин на виробництві, їм потрібно було вистояти величезні черги, щоб придбати необхідні речі та продукти харчування, витратити чимало часу, чекаючи транспорт, щоб дістатися додому, а там – готувати, прибирати, прати, доглядати дітей тощо. Практично так само проходило життя міського населення і у вихідні дні, тільки роботу на виробництві замінювали „суботники” та „недільники”, на яких мешканці міст розчищали руїни, вивозили сміття, відбудовували і ремонтували громадські будівлі, висаджували дерева і т. ін.

Поступовий розвиток установ побутового обслуговування сприяв зменшенню обсягу домашньої праці і збільшував тривалість вільного часу. Серед міського населення на початку 1950-х рр. особливої популярності набуло читання книг, періодичної преси. Про це свідчить підвищення показників випуску друкованої продукції, її продаж населенню та ріст фондів бібліотек. Отримати особисто передплату було складно, тому газети переважно виписували підприємства, установи та організації країни. Менше читали мешканці міст журнали, попитом в основному користувалися професійні видання. З кожним роком все ширше задовольнявся попит населення на навчальну, художню та науково-технічну літературу. Завдяки державним дотаціям з 1952 р. книги стали значно дешевшими.

Вагоме місце в житті населення займало радіо. Мешканці міст могли систематично отримувати інформацію, хоча й специфічну, про події в країні, слухати виступи новаторів виробництва,