Наслідки другої світової війни

Користувалися популярністю в жителів міст музейні експозиції, які тільки за 1950 р. відвідали майже 3 млн. осіб. Багато людей, не зважаючи на заборони, відвідували храми, здійснювали обряди, святкували релігійні свята. Найпоширенішою формою проведення вільного часу була участь у гуртках художньої самодіяльності.

У суспільстві, де населення відчувало гостру нестачу переважної більшості продуктів харчування, терпіло голод, не мало можливості для нормального існування через низькі прибутки, святкувань, як таких, у сучасному розумінні цього слова, не було. Участь у громадських заходах була швидше необхідністю, громадянським обов’язком кожного. Сімейним торжествам міського населення заважала нестача коштів, складність житлових умов, а часто, через скруту повоєнного життя, й відсутність емоційного настрою. У той же час партійне керівництво прагнуло якомога швидше взяти під контроль всі сфери життя народу, і особливо приватну. На противагу сімейним торжествам створювалися аналогічні громадські, які проходили за певним сценарієм, що спеціально розроблявся, затверджувався, а потім активно втілювався в життя. Ці заходи влади не викликали захоплення в населення, до того ж, участь у них зменшувала й без того незначний час для дозвілля. Інше емоційне сприйняття у жителів міст викликали приватні торжества, які святкували в родинному чи дружньому колі. Вони не виділялися багатством відзначення, швидше навпаки, характеризувалися своєю бідністю, проте на це не звертали уваги, оскільки свято в повоєнні роки було засобом хоч якось змінити одноманітність буднів, прикрасити дійсність.

Отже, у повоєнні роки в містах України відбувалися певні зміни в плані розвитку матеріально-організаційної бази закладів, призначених для проведення дозвілля, проте вони ще не могли задовольнити потреби мешканців міст.

В історіографії проблема побуту і дозвілля міського населення України окремо не порушувалася. Аналіз джерельного забезпечення – архівних матеріалів, опублікованих документів, статистичних довідників, періодики, мемуарів, спогадів, листів і заяв засвідчив, що вони дають можливість висвітлити досліджувану тему.

Повоєнне суспільство було суспільством обездолених війною людей. Серед основних його ознак: різке скорочення населення країни; дитяча бездоглядність; жебрацтво калік; безправність репатрійованих; невлаштованість фронтовиків. Війна не тільки потрясла його до самих підвалин, а й оновила. З’явилося багато людей, які, опинившись через певні обставини на територіях європейських країн, ознайомилися з життям інших народів. Чимало було тих, хто пізнавши гіркого досвіду фашистської окупації, по-новому оцінив і суть сталінського режиму. Психологічний стан і настрої мешканців міст були тривожними, а прагнення спрямовані лише в одному напрямку – на виживання. Продовольча криза, відсутність житла, нестача одягу і взуття, загострення кримінальної ситуації, постійна загроза репресій та інші проблеми повоєнної повсякденності робили людей особливо вразливими. Проте зазначені складнощі, не змогли вплинути на емоційне піднесення міських жителів та їх прагнення покращити мирне життя.

Однією з найсерйозніших проблем, з якими зіткнулося міське населення після війни, була нестача житлового фонду. Без даху над головою залишилося понад 10 млн. осіб. Вирішити житлову проблему влада намагалася, в першу чергу, шляхом відновлення найменш зруйнованих будівель, а вже потім – шляхом нового житлового будівництва. Проте навіть в 1955 р. середня житлова площа на одну людину в Україні складала лише 6 кв. м. (в 1945 р. цей показник становив 5 кв. м.), що було в 1, 5 рази менше встановленої санітарної норми.

Ліквідація руйнувань, завданих війною установам комунально-побутового обслуговування, розпочалася відразу після звільнення України. Вже з перших повоєнних років була налагоджена газифікація міст (в 1940 р. газифіковані 11 міст, а в 1954 р. вже – 24) ; споруджувалися нові водогони й артезіанські свердловини; зростала кількість побутових служб і майстерень, розвивалася транспортна система. Однак навіть на кінець досліджуваного періоду більшість мешканців міст використовували зріджений газ, печі й груби; споживання води однією особою в невеликих містах була вкрай недостатньою, низькою залишалася якість комунально-побутового обслуговування.

- В перші повоєнні роки життя мешканців міст проходило в режимі суворої обмеженості у всьому. До 1947 р. вони отримували продукти за картками. Обмежені норми та постійні збої в постачанні змушували людей купувати життєвонеобхідні товари в комерційних магазинах та на базарі за високими цінами. Норми продажу товарів збереглися й після відміни карткової системи. Не могла задовольнити потреби міських жителів низька заробітна плата, якої не вистачало навіть для того, щоб вдосталь поїсти, не кажучи вже про придбання одягу, взуття чи товарів культурного та побутового призначення. До того ж, більшість товарів належали до категорії дефіцитних.

Додатковим джерелом споживання для міського населення були установи громадського харчування. Не зважаючи на проблеми, що існували в цій галузі народного господарства (постійні збої в постачанні, обважування відвідувачів, приготування неповноцінних страв), її поступовий розвиток сприяв зменшенню рутинної домашньої праці, вивільняв для мешканців міст більше вільного часу, а головне – частина населення одержувала можливість харчуватися протягом робочого дня.

Зокрема, у відповідності до постанов 1945-1955 рр., масовим стало залучення до виробництва молоді, був скасований 10-годинний робочий день, для інвалідів війни організовані курси по оволодінню новими спеціальностями, збільшені державні допомоги багатодітним і одиноким матерям, організовувалося харчування малозабезпечених дітей у школах, було налагоджено культпоходи до театрів тощо. Особливе значення для міських жителів мали реформи 1947 р., за якими в країні була відмінена карткова система і проведений обмін грошей. Певною мірою добробут населення залежав від щорічних знижень цін, які проводилися урядом. Звичайно, не всі постанови були втілені в життя, так як і не всі вони мали позитивні наслідки для мешканців міст (наприклад, в ході проведення грошової реформи населення стало ще біднішим, кампанія за економію хліба була однією з основних причин голоду 1946-1947 рр. і т. ін.), але в умовах адміністративно-командної системи подібні процеси були закономірними.

Війна завдала великої шкоди системі санітарного очищення міст, які в середині 1940-х рр. особливо страждали від захаращеності й сміття. Перестали функціонувати зливні станції, були ліквідовані міські поля асенізації, знищені сміттєві ящики в дворах будинків. На допомогу комунальним службам, які були не в змозі самостійно справитися з занедбаністю міст, прийшло населення. На суботниках і недільниках люди розчищали і прибирали свої населені пункти, висаджували дерева і клумби. Була встановлена норма зелених насаджень, яка в 1955 р. складала 10-15 кв. м. на одну людину. Проте, щоб відновити довоєнний вигляд міст України, ентузіазму самого народу було замало. Зруйновані будівлі, пам’ятники, куточки відпочинку вимагали значних коштів з державного бюджету, яких місцеві адміністрації практично не мали.

За роки війни майже 58% медичних установ зазнали серйозних руйнувань і збитків. Гостро стояла проблема нестачі професійних кадрів. Проте поступове відновлення роботи лікарень, поліклінік та інших медичних закладів, підготовка вузами країни кваліфікованих спеціалістів (в 1953 р. кількість лікарів перевищила довоєнні показники і становила 39, 2 тис. осіб), проведення щорічних медичних оглядів, сприяли покращенню медичного обслуговування міського населення.

Проблема дозвілля в перші повоєнні роки не була актуальною для міського населення, передусім через брак часу. Основними формами відпочинку були: читання газет (яких на початку 1950-х рр. в УРСР виходило понад 1200 назв), журналів та книг; слухання радіо (особливий інтерес викликали літературно-драматичні та музичні передачі) ; відвідування кінотеатрів (перегляд кінофільмів був однією з найдоступніших форм культурного відпочинку) ; театрів (в 50-х рр. ХХ ст. з розрахунку на кожні 100 чоловік театр відвідували 37), музеїв, виставок, релігійних храмів, участь у роботі гуртків художньої самодіяльності, зрештою, безпосереднє людське спілкування. Цілою подією був перегляд телепередач, оскільки телевізор могла придбати лише незначна частина міського населення.

Війна і складні роки післявоєнного періоду надовго перервали процес розвитку масових свят в Україні. Однак із середини 1950-х рр. скорочення робочого дня, будівництво нових стадіонів, палаців спорту, відкритих сценічних площадок стали об’єктивними передумовами їх відродження. У країні активно насаджувалася радянська обрядовість, особливо в західноукраїнських землях, де існували вікові народно-релігійні традиції. Щоб привернути на свій бік населення цього регіону, державні органи влади розробили низку заходів, вівся психологічний тиск через пресу, для ведення агітації були прискорені темпи радіофікації населених пунктів. Широко практикувалося відправлення міських жителів із заходу на роботу в східні регіони і навпаки, в результаті чого відбувалася ідеологізація культурно-побутової сфери.

Осмислення досвіду минулого дає змогу глибше пізнати історію свого народу, не повторити помилок, творчо використати його раціональні зерна для розбудови незалежної держави.