Наступальні орації Червоної армії на теренах України (1943-1944 рр.) : сучасна українська історіографія

 

 

Висвітлюються основні досягнення сучасної вітчизняної історичної науки щодо вивчення наступально-стратегічних ініціатив Червоної армії на українських теренах у 1943-1944 рр. Виокремлюються характерні напрями, здобутки та тенденції тематично-історіографічного процесу, пропонуються перспективні керунки подальшого дослідження проблеми.

Ключові слова: Україна, історіографія, наступальні операції, визвольні бої, Червона армія.

Дослідження наступальних боїв радянських військ на українських теренах в 1943-1944 рр. залишається вагомим сегментом вітчизняного історіографічного дискурсу в сучасній України. Значний пласт запропонованої наукової, мемуарної та популярної літератури спонукає до наукової рефлексії, з метою виявлення та визначення нових перспективних напрямів роботи, формулювання актуальних завдань та оптимальних шляхів їхнього вирішення.

Аналіз історіописання означеної проблеми обмежується деякими загальними та локальними аспектами, які знайшли відображення в окремих монографіях, дисертаціях і статтях, присвячених різноманітним проблемам Другої світової та Великої Вітчизняної (німецько-радянської) війн [1-3]. Зрозуміло, ці праці не мали на меті з’ясувати становлення й основні напрями сучасної вітчизняної історіографії визвольних боїв радянських військ на теренах України. Акцентовані вони лише на оцінці історіографічних надбань у розрізі тих завдань, що стояли перед дослідниками. Однак, зазначені та подібні до них, наукові розвідки можна розглядати як підготовчі щодо вивчення цієї теми. Беручи до уваги той факт, що досліджувана проблема в історичній науці висвітлена недостатньо, у запропонованій науковій статті окреслено характерні напрями та набутки тематичного історіографічного процесу; проаналізовано основні підсумки та перспективи її наукового дослідження.

Після відновлення суверенного статусу Української держави, історіографічний процес, пов’язаний із дослідженням проблеми, набув нових імпульсів розвитку: значно розширився діапазон наукового пошуку з різноманітних аспектів; помітно збільшився обсяг задокументованого наративу, успішно апробованого в наукових працях; зріс якісний компонент історіографічного продукту, оновилися методологічні засади та методичний інструментарій. Наукової рефлексії зазнали раніше табуйовані теми поразок, стратегічних і тактичних прорахунків командування, втрат радянських військ під час визвольних боїв за українські землі. Зникла обмеженість, ідеологічна патетика, пропагандистська спрямованість, відсутність неупередженого дослідницького погляду на проблему, чітка установка на «єдино правильний» партійний принцип наукового пізнання, політико-ідеологічні нашарування часів комуністичної епохи. Варто зауважити, що, за відносно короткий період існування незалежної України, відбулося суттєве прирощення історичних знань з історії наступальних боїв радянських військ на українськихтериторіях. Загалом, це пов’язано з удоступненістю архівосховищ для дослідників, можливістю вільно користуватися доробком військових фахівців, які в радянські часи зберігалися під грифом «таємно» (прикро, але після Революції Гідності вітчизняні дослідники знову практично позбавлені можливості користуватися російськими архівосховищами, де сконцентрований централ документалістики воєнної доби).

Водночас слід зазначити, що базові контури історіографії проблеми формувалися за допомогою на- бутків радянської історіографічної спадщини, зрештою, її своєрідного модифікування. Все ж таки, попри цю обставину, пізнавальний арсенал історичної науки збагатився різноплановими науковими розвідками, мемуарними, науково-документальними й енциклопедично-довідковими виданнями, що містять об’єктивну всебічну характеристику стратегічного становища та подієвого полотна в Україні на етапі її визволення від нацистських загарбників.

Серед узагальнюючих праць з історії Другої світової та Великої Вітчизняної війн, в яких найбільш детально висвітлюються перипетії визвольних боїв на українських теренах, слід виокремити видання «Безсмертя. Книга Пам’яті України. 1941-1945» й «Україна в полум’ї війни» [4; 5]. В узагальнюючих роботах, написаних на багатій джерельній базі та нових методологічних засадах, окреслено загальну проблематику визвольних боїв, висвітлено основні етапи стратегічних операцій Червоної армії в Україні. Змістовні подієві сюжети визволення України від нацистських загарбників розкриває й спільна праця представників академічної історичної науки І. Муковського та О. Лисенка – «Звитяга і жертовність: українці на фронтах Другої світової війни» [6].

Особливістю сучасного вітчизняного історіографічного процесу стала поява наукових праць, спеціально присвячених проблемам визволення України, автори яких детально розкривають передумови, обставини та особливості визвольних боїв Червоної армії [7; 8]. Сучасна українська історична наука випродукувала й наукові праці, що ілюструють характерні аспекти окремих стратегічних і фронтових наступальних операцій радянських військ на території України в 19431944 рр. [9-13]. У цьому контексті варто відзначити кілька брошур В. Бережинського [14-16].

Низка публікацій, що базується на архівних джерелах, у контексті загального подієвого тла Великої Вітчизняної війни відтворює регіональні особливості визволення України від нацистських і фашистських загарбників [17-20]. У деяких публікаціях висвітлюються перипетії регіональних визвольних боїв Червоної армії [21-25]. В активі воєнної історіографії – на- працювання з історії окремих регіонів у роки німецько-радянської війни, в яких прикметне місце посідає аналіз визвольних боїв на території різних областей республіки [26-29]. Дослідники вивчають обставини визволення окремих населених пунктів України [3133]. У сучасній вітчизняній історіографії наявні наукові праці, в яких простежуються підходи до застосування різних видів і родів радянських військ у наступальних операціях Червоної армії на території України [34-36].

Сучасний історіографічний процес, пов’язаний із вивченням визвольних боїв Червоної армії на українських теренах, супроводжується появою науково-історичних та художньо-документальних нарисів про бойові шляхи об’єднань, з’єднань і частин радянських військ, які брали участь у наступальних операціях на території України, а також матеріали про відомих і пересічних постатей війни, котрі були очільниками військових формувань або відзначилися на українській землі [37; 38]. У кількох виданнях з’ясовуються особливості бойового шляху частин і з’єднань радянських військ [39-44]. Прикметною рисою сучасної вітчизняної історіографії, пов’язаної з дослідженням визволення України,