Наступальні орації Червоної армії на теренах України (1943-1944 рр.) : сучасна українська історіографія

До активу сучасної історіографії проблеми слід віднести й різноманітні хронологічні довідники, що ілюструють визволення України як в цілому, так і за її регіонами [46-48]. Дотичним до хронікально-документальних видань є історико-статистичне дослідження Ю. Лисаковського, В. Нестерова та В. Удіна-Некрасова [49]. У зазначеній розвідці (чи не вперше у вітчизняній історичній науці) проведено загальний аналіз стратегічних і фронтових наступальних операцій Червоної армії, наведено цифри втрат серед радянських солдатів і офіцерів, співвідношення ворогуючих сторін. Своєрідним підсумком дослідження наступальних ініціатив радянських військ на теренах України у хронікальному вимірі стало науково-документальне видання «Україна. Хроніка визволення: досліджгння, документи, свідчення», що зафіксувало перелік усіх населених пунктів України, визволених з 18 грудня 1942 р. – до 28 жовтня 1944 р., створило хронограф географічних адрес подвигу та жертовності та неодноразового визволення окремих українських міст і сіл [50].

Прикметною рисою сучасної історичної науки є поява низки дисертацій, виконавці яких розглядають доволі різноманітну проблематику – від особливостей взаємодії військових рад Воронезького фронту з партизанськими формуваннями та місцевими органами влади в ході визволення Лівобережної України і боротьби за панування в повітрі радянської авіації в боях на Правобережній Україні наприкінці 1943 – на початку 1944 рр. – до аналізу радянських військових мобілізацій 1943 р. на території українського Лівобережжя; розкриття стратегічно-тактичних нюансів Східно-Карпатської операції, приєднання Закарпаття до СРСР та особливостей морських десантних операцій в Криму в 1941-1943 рр. [51-55].

Вагомим складником наукового осмислення вказаного тематичного сегмента виступає публікація збірників документальних матеріалів, як правило, з розлогими науковими коментарями [56; 57]. Сучасне дослідницьке поле визвольних боїв на теренах України заповнюється публікаціями, які певною мірою руйнують радянську історіографічну спадщину й поступово виводять із небуття раніше табуйовані теми воєнної історії. Так, І. Марчук та О. Тищенко деталізують особливості боїв під Гурбами в квітні 1944 р. [53]. Л. Рибченко акцентує увагу на вивченні проблем радянської військової мобілізації в Україні та особливостях обліку радянських військовослужбовців у роки Великої Вітчизняної війни [59; 60]. Певний прорив у дослідженні особливостей участі чехословацьких військових формувань у визволенні України, в яких левову частку бійців становили українці, здійснили О. Довганич, В. Пагиря та О. Кафтан [61; 62].

Вагомим чинником, який концептуалізує, інстру- менталізує, деталізує та спрямовує історіографію проблеми, залишаються наукові форуми. Щороку в Україні проводяться міжнародні, всеукраїнські та регіональні науково-практичні та історико-краєзнавчі конференції, круглі столи та семінари, на яких порушуються різні питання визволення України від нацистських загарбників [63-65].

Як і радянська історіографія проблеми, сучасна вітчизняна історична наука широко практикує оприлюднення різноманітних спогадів колишніх учасників війни на різноманітну тематику – це можуть бути як спогади однієї особи, так і збірники мемуарів (колективні спогади). До цього блоку слід віднести й видання мемуарного характеру, але з художнім обрамленням, викладені у вигляді художньої повісті чи роману або у стилі документальної повісті чи своєрідних умовних репортажів [66- 70]. Їхня головна відмінність від виданих у радянський час – відхід від комуністичної заідеологізованості, відкидання «правильності партійної лінії, комуністичного курсу». Осібно слід виокремити документальні спогади-розповіді про бойовий шлях військових частин і з’єднань Червоної армії, базовані на особистих спогадах їхніх учасників.

У рамках однієї статті, звісно, неможливо детально розглянути всі сучасні військово-історичні праці й мемуаристику з проблематики визвольних боїв Червоної армії на теренах України. Проте, й ті напрацю- вання, які вдалося охарактеризувати, свідчать про помітні успіхи дослідників у вивченні проблеми, значний приріст наукових історичних знань. Позитивно оцінюючи здобутки сучасної вітчизняної історіографії, слід зазначити, що деякі аспекти теми залишаються ще недостатньо опрацьованими. На сьогодні ми ще не маємо спеціальної наукової праці, в котрій глибоко були б досліджені найважливіші питання наступальних операцій радянських військ на українській території як самодостатньої наукової проблеми. Існуючі наукові розвідки не вирішують завдання комплексного проблемного дослідження теми. Поза увагою дослідників залишаються недостатньо з’ясовані питання, пов’язані із загальною оцінкою аналізованих подій, уточненням тотальних і локальних втрат Червоної армії на різних етапах визволення України, використанням підрозділів «штрафників» тощо. Лише за умови використання всього історіографічно засвоєного фактографічного матеріалу, залучення широкого кола репрезентативних історичних джерел, насамперед архівних, завдання цілісного опрацювання проблеми буде виконано. Сприятиме його реалізації й створення потужного біобібліографічного покажчика до теми. Наявний дослідницький потенціал засвідчує, що вирішення цих та інших питань цілком можливе, необхідно лише зважати як на набутий досвід, так і на нові реалії сучасності. Основним критерієм подальшого розвитку досліджень історії наступальних боїв на теренах України має бути вихід історичної науки на якісно нові рубежі, пошук нових ракурсів, а також способів реконструкції адекватної історичної картини минулого.