Наука цивільного права в СРСР та УРСР на різних етапах розвитку

Замість неї з'явилася теорія єдиного господарського права, яка знайшла більш послідовне вираження у двотомному курсі господарського права за редакцією Є. Пашуканіса і Л. Гінзбурга, виданому в 1935 р. Прибічники цієї теорії до поняття предмета господарського права включали як майнові відносини між організаціями, так і відносини з участю громадян. Насправді, коли вживали термін «господарське право», мали на увазі цивільне право, але з недооцінкою особистості громадянина в майнових відносинах при соціалізмі [2, c. 31].

У 1936 р. була прийнята Конституція СРСР, в якій важливе місце займали права громадян, і вже у 1938 р. на Першій всесоюзній нараді з питань науки радянського права теорію єдиного господарського права визнали такою, що не відповідає загальній системі радянського права.

Стаття 14 Конституції СРСР 1936 р. передбачала прийняття загальносоюзного цивільного кодексу. Тому передусім необхідно було сформулювати наукове визначення предмета цивільно-правового регулювання. При цьому найбільш складним було питання про критерії відмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від майнових відносин, які входять до предмета інших галузей права, насамперед адміністративного права.

Значне зрушення у вирішенні цього питання мало місце в середині 50-х років. У підсумковій редакційній статті журналу «Радянська держава і право» зазначалось, що предметом радянського цивільного права є майнові відносини соціалістичного суспільства, які спираються на існуючі в суспільстві форми власності та пов'язані з ними відносини згідно з дією законів вартості й розподілу за працею. В наступні роки серед цивілістів починає утверджуватися думка про те, що предмет цивільно-правового регулювання складають майнові відносини, обумовлені використанням при соціалістичній системі господарювання товарно-грошової форми. В такому вигляді поняття предмета цивільного права було закріплено в преамбулі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Стаття 1 Основ та стаття 1 Цивільного кодексу Української РСР передбачали, що цивільне законодавство регулює майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках, передбачених законом.

Категорія майнових відносин є однією з найскладніших і ключових у науці цивільного права. В радянський період цивілісти так і не досягли необхідної єдності думок щодо сутності категорії майнових відносин. Всю різноманітність наявних позицій можна розділити на три загальні концепції.

«Юридична концепція» полягає у визнанні того положення, що майнові відносини – це такі суспільні зв'язки, які виникають внаслідок володіння, користування, розпорядження речами та іншими продуктами трудової діяльності або внаслідок настання інших юридичних фактів і, як правило, спричиняють визнання або закріплення прав на зазначені об'єкти за визначеними особами, перехід цих об'єктів від одних осіб до інших [2, c. 32].

«Вольова концепція» майнових відносин знайшла досить докладне і широке обґрунтування у працях О Братуся, С. Алексеева, В. Грибанова та інших дослідників. Так, С. Братусь визначає майнові відносини як вольові відносини між окремими людьми і між окремими колективами з приводу володіння, користування та розпорядження матеріальними благами – засобами виробництва і предметами споживання. Майнові відносини тісно пов'язані з виробничими, але не тотожні їм.

«Економічна концепція» знайшла своє вираження і розвиток у роботах О Вільнянського, М. Бару, Д. Генкіна, Ю. Толстого, І. Федорова, О. Красавчикова. Прибічники цієї точки зору розглядають майнові відносини як різновид конкретних економічних відносин, що складаються між окремими особами з приводу відомих матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання). Вони також не ототожнюють виробничі відносини з майновими.

Поряд з указаними вище загальними концепціями відносно сутності майнових відносин існує цілий ряд висловлювань, які близькі до тих чи інших поглядів. Наприклад, О. Іоффе спробував об'єднати економічну концепцію і вольову. Він визначав майнові відносини як такі суспільні відносини, які, будучи вольовим опосередкуванням виробничих відносин, мають певну економічну цінність через їхній зв'язок із засобами виробництва, предметами споживання або іншими продуктами праці людини.

У цей самий час привертає до себе увагу питання про другий компонент предмета цивільного права – особисті немайнові відносини, що виникають з приводу прав, невіддільних від особистості громадянина.

Серед немайнових відносин, які регулювало радянське цивільне право, можна виділити три умовні групи:

1) особисті немайнові відносини – соціалістичні суспільні відносини, які виникають з приводу немайнових духовних благ (честь, гідність, ім'я) і належать особі як такій і невіддільні від неї. О. Іоффе визначав особисті немайнові відносини як такі суспільні відносини, в яких виражається індивідуальність особистості і втілюється її морально-політична оцінка з боку соціалістичного суспільства. Найбільш всебічні дослідження з даної категорії прав були проведені К, Флейшиць, яка також вважала, що ці права на блага невіддільні від кожної особи як носія індивідуальних рис, здібностей, прагнень. Докорінно інший варіант прав пропонував В. Тархов. Він