Наукові підходи в дослідженні процесу управління

Також було виявлено, що у виробничих організаціях досвідченість менеджерів позитивно корелювала з показниками «налагодження структури» і негативно з показниками «уваги». Зауважимо, що протилежні залежності були характерні для менеджерів у невиробничих організаціях (Е. Флейшман, Д. Пітерс, А. Корман).

Інша група психологів у процесі вивчення поведінки лідерів використовувала дві характеристики: орієнтація на підлеглих і орієнтація на продукцію (Д. Кац, Н. Макобі, Н. Морзе). За своїм змістом ці характеристики подібні до категорій «уваги» і «налагодження структури». Подібними виявились і результати. В цілому лідерство, орієнтоване на підлеглих, зумовлює вищий рівень задоволеності. Однак немає даних, які засвідчували б, що та чи інша орієнтація лідера приводить до більшої продуктивності.

Психологи колишнього Радянського Союзу також досліджували залежність успіху керівництва від його стилю. Багато фахівців вивчали зв'язок між стилем управління і його успішністю.

Зокрема, Б. Косов досліджував стиль діяльності керівників середньої ланки управління. Застосовував дві методики: самооцінки індивідуального стилю діяльності, де беруться до уваги стильові особливості виконання завдань, і «карту труднощів входження на посаду керівника», де було зазначено також 14 причин труднощів, які могли спіткати керівників у початковий період їхнього входження на посаду:

- брак практичних умінь;

- особливості колективу;

- складність того чи іншого вчинку;

- брак теоретичних знань;

- складність місцевих умов;

- вимоги керівництва;

- дефіцит часу;

- особистісні риси;

- недостатнє взаєморозуміння з працівниками;

- недооцінка значимості власних дій;

- невміння виділяти головне;

- недостатня емоційна стабільність;

- недостатня наполегливість;

- невміння передбачити наслідки подій у своїх діях.

На підставі дослідження було виявлено, що:

• успішність (ефективність) роботи керівника тісно пов'язана зі стилем його управлінської діяльності;
• виявом стилю діяльності керівника є його головні управлінські уміння;
• представники різних стилів вирізняються за співвідношенням управлінських умінь.

Було наведено характерні особливості стилю управлінської діяльності, які сприяють досягненню успіху:

• оптимальний розподіл сил і часу на організацію діяльності колективу;
• надання переваги певним способам вирішення проблем (більш важливіше не те, скільки часу витрачає на вирішення, а те, яким способом вирішив) ;
• творче мислення керівника як системотворча (об'єднувальна) ознака моделі успішного керівника;
• швидкість входження на посаду керівника, адаптація до незвичних умов, успішне переборювання труднощів (чим вищий ранг керівника, тим менший період адаптації).

В. Лозниця виділяє риси керівника, який досягає успіху, і поділяє їх на психологічні, інтелектуальні, професійні та соціальні.

Психологічні риси:

1. Прагнення до лідерства, здатність до керівництва.

2. Сильні вольові якості.

3. Готовність до розумного ризику.

4. Прагнення до успіху, честолюбство.

5. Здатність до домінування в екстремальних умовах.

6. Самодостатність особистості (здатність до генерування і висування власних ідей).

7. Комбінаторно-прогнозтичний тип мислення (варіативність, темп, гнучкість, інтуїтивність, логічність, прогнозтичність).

8. Стійкість проти стресу.

9. Адаптованість, тобто швидка пристосованість до нових умов.

Інтелектуальні риси:

1. Прагнення до постійного самовдосконалення.

2. Схильність до сприйняття нових ідей і досягнень, здатність відрізняти їх від ілюзорних.

3. Панорамність мислення (системність, широта, комплексність) і професійна предметність (знання деталей і тонкощів управління).

4. Мистецтво швидко опрацьовувати, ранжувати інформацію і на цій підставі приймати рішення.

5. Здатність до самоаналізу.

6. Уміння розуміти і використовувати з користю для справи думки, протилежні до власних.

7. Психологічна освіта. Професійні риси:

1. Уміння ефективно використовувати досягнення науково-технічного прогресу.

2. Глибокі знання особливостей функціонування ринкової економіки.

3. Схильність і здатність віднаходити резерви людського чинника в підприємництві.

4. Уміння заохочувати персонал за ефективну роботу і справедливо критикувати.

5. Мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення – здатність вирішувати проблеми в тих умовах, коли альтернативні варіанти дій, інформація і цілі нечіткі або сумнівні.

6. Уміння ефективно і раціонально розподіляти завдання і виділяти на них оптимальний час.

7. Діловитість, постійний вияв ініціативи, підприємливість.

Соціальні риси:

1. Уміння зважати на політичні наслідки своїх рішень.

2. Схильність керуватися принципами соціальної справедливості.

3. Мистецтво попереджувати і розв'язувати конфлікти, виконувати роль посередника.

4. Уміння налагоджувати і підтримувати систему стосунків з рівними собі людьми.

б. Тактовність і ввічливість, переважання демократичності в стосунках з людьми.

6. Уміння залишатися цілим між «молотом» і «ковадлом» (тиском згори і опором знизу).

7. Уміння брати на себе відповідальність.

8. Беззастережне виконання правил, які прийняті в організації.

9. Уміння заохочувати персонал до відвертості й групових дискусій.

Щоб неуспішно чи консервативно керувати, інколи достатньо однієї чи декількох негативних рис чи вад керівника. І тому цей перелік значно коротший:

1. Манія величі, ілюзорна віра в те, що ти маєш виняткове право розпоряджатися долями інших людей.

2. Надмірна підозрілість, хибна переконаність утому, що коли ти «шахрай», то всі навколо схожі на тебе.

3. Амбітність, зверхність, непривабливість у стосунках з оточуючими.

4. Незнання потреб та інтересів своїх підлеглих.

5. Невміння стимулювати за ефективну працю і карати за недобросовісну.

6. Невміння або небажання бути відвертим і привітним зі своїми підлеглими.

7. Невіра в здібності