Науково-організаційні проблеми ступеневої професійної підготовки педагогів в україні

Тернопільський державний педагогічний університет імені В. Гнатюка здійснює ступеневу професійну підготовку педагогів у формі системи «учень -студент – молодший спеціаліст – бакалавр – спеціаліст – магістр. При університеті створено навчально-науковий комплекс, до якого входять обласний педагогічний ліцей. Кременецький обласний комунальний гуманітарно-педагогічний інститут, Чортківське педагогічне училище та Тернопільський обласний інститут післядипломної освіти. Створений факультет довузівської підготовки дозволяє підвищити рівень готовності майбутніх студентів до оволодіння професією вчителя. У ТДПУ розроблені інтегровані навчальні плани, що забезпечують послідовність та узгодженість між різними ступенями фахової підготовки педагогів. Розроблена освітньо-професійна програма підготовки магістрів, що передбачає поглиблення наукової підготовки та набуття спеціальних знань і досвіду інноваційного характеру. В основу структурно-логічних схем підготовки фахівців, запроваджених в університеті, покладені принципи: випереджаючого навчання, неперервності, послідовності та наступності навчання. Відповідна робота ведеться у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди, Ніжинському державному педагогічному університеті ім. В. М. Гоголя, Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті їм. Г. С. Сковороди та в інших університетах, що засвідчує переваги цієї системи.

Найпершою перевагою ступеневої професійної підготовки є її мобільність. Рівень бакалавра, наприклад, забезпечує базову вищу освіту. В разі життєвої і професійної переорієнтації студент має змогу отримати рівень спеціаліста і магістра з іншого профілю в іншому ВНЗ. Ступенева професійна підготовка дає можливість розвантаження навчальних програм, особливо в умовах створення комплексу школа, педучилище, коледж, педагогічний університет. Це вивільняє час для самостійної роботи, саморозвитку і самовиховання студентів. Особливе значення ступенева професійна підготовка має на регіональному рівні в справі забезпечення кадрами різних ступенів підготовки відповідних навчально-виховних закладів даного регіону. Право готувати магістрів в не-класичних університетах дає можливість останнім забезпечити свої власні потреби в науково-педагогічних кадрах. Нарешті, педагогічний комплекс «школа – ліцей, гімназія – університет» сприяє ефективності профорієнтації майбутніх спеціалістів, особливо коли це стосується педагогічної професії.

Разом з тим, в системі ступеневої професійної підготовки існує низка невир-ішених проблем та суперечностей, які потребують поглибленої уваги науковців. Це перш за все проблема наступності в педагогічній освіті. Обґрунтування пси-холого-педагогічних методик профорієнтації майбутніх педагогів. Частина студентів, що навчаються в педагогічних університетах, на жаль, мріють не про педагогічний фах, а про диплом з вищої освіти. Це свідчить про те, що теперішній стан викладання і особливо психолого-педагогічних дисциплін не завжди викликає захоплення.

Соціологічні дослідження студентської аудиторії педагогічних навчальних закладів та молодих вчителів, проведені Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, свідчать про те, що мотивація набуття професії вчителя та роботи за фахом є доволі низькою. Так, за даними всеукраїнського опитування, лише 55, 8% студентів обрали педагогічний навчальний заклад тому, що мріють бути вчителями; тільки 53, 5% студентів збираються надалі працювати за фахом.

Істотної оптимізації та модернізації вимагають організація, змістове та методичне забезпечення навчального процесу у педагогічних навчальних закладах. Так, за даними згаданого соціологічного опитування з 1000 респондентів на запитання «Чи цікаво Вам вчитися?» лише 22, 7% опитаних відповіли «так» і 73, 3% – «ні». На запитання «Що потрібно змінити у навчально-виховному процесі Вашого навчального закладу?» відповіді розподілились так: збільшити кількість професійно орієнтованих дисциплін та кількість годин на їх вивчення – 60, 7 відсотка; збільшити час для самостійної роботи – 20, 8 відсотка; підвищити кваліфікацію викладачів -18, 5 відсотка; удосконалити форми контролю знань -11, 3 відсотка.

У системі ступеневої підготовки педагогів бракує досвіду науково-дослідної роботи в галузі методичного забезпечення підготовки фахівців на кожному з етапів. Зокрема, не вдалося усунути дублювання в підготовці бакалаврів і магістрів. Не всі кафедри чітко визначили свою роль на кожному з етапів в підготовці фахівців.

Модернізація ступеневої професійної підготовки педагога потребує здійснення наступних першочергових заходів.

Насамперед потрібно спрямувати зусилля академічної і вузівської науки на суттєве оновлення змісту психолого-педагогічної підготовки майбутніх педагогів, враховуючи дані сучасних людинознавчих наук, відповідно до ступеня підготовки спеціаліста. Опрацювати заходи щодо інноваційної переорієнтації педагогічного мислення, дистанціювання його від педагогіки авторитаризму.

У зв'язку зі ступеневою професійною підготовкою педагогів доцільно переглянути структуру педагогічного навантаження на викладача, збільшивши обсяг його індивідуальної роботи, зі студентами. Науково-дослідну роботу зробити невід'ємною часткою навчально-виховного процесу, основою опрацювання стилю мислення та професійної діяльності.

Створити державну програму підготовки навчально-методичної літератури для педагогічних ВНЗ, з урахуванням нинішньої практики ступеневої підготовки.

Започаткувати в провідних університетах методичні центри з питань добору та забезпечення якості навчання майбутніх учителів.

Узгодити навчальні програми педагогічних навчальних закладів з метою надання можливості випускникам педучилищ і педколеджів навчатися з другого чи третього курсу в університеті, що підніме престиж не тільки зазначених закладів, а й педагогічної професії в цілому.

У науково-педагогічних виданнях України започаткувати регулярне висвітлення питань ступеневої професійної підготовки педагогічних кадрів та набутого тут досвіду.

Ступеневість фахової підготовки педагога слід розглядати ширше, з обов'язковим включенням до даної системи післядипломної освіти з огляду на часову динамічність змісту й методів реалізації діяльності вчителя. Післядип-ломна освіта може слугувати однією з організаційних форм набуття кваліфікаційного рівня «магістра».

Потрібно перебудувати аспірантуру в зв'язку із запровадженням магістерської підготовки: зокрема, загальнотеоретичну роботу, педагогічну практику слід зосередити на етапі підготовки магістрів, надавши можливість аспірантам більше уваги і часу приділити дослідженню обраної проблеми та освоєнню методологічних засад в конкретній галузі науки. Доцільно кожній кафедрі університету чітко визначити своє місце і роль у підготовці як. бакалаврів, так і магістрів.

У вищих педагогічних навчальних закладах треба ввести, так як і було раніше, наскрізну педагогічну практику студентів, починаючи з першого курсу і завершуючи п'ятим, яка передбачає безперервність та послідовність її проведення при одержанні достатнього для професійної діяльності обсягу знань і вмінь у відповідності з кваліфікаційною характеристикою фахівця певного освітньо-кваліфікаційного рівня. Включення студента у процес неперервної практики в закладах освіти з першого курсу максимально сприяє розв'язанню цієї актуальної соціально-педагогічної проблеми, визначеної серед пріоритетних завдань державної програми «Вчитель» МОН та АПН України.

Як бачимо, аналіз показує, що проблема ступеневої підготовки педагогічних кадрів в Україні містить в собі ряд аспектів теоретико-методологічного, концептуального характеру, розв'язання яких має бути покладено на усі зацікавлені сторони, а це: АПН України, МОН України та вищі навчальні педагогічні заклади.