Негативні фактори та їх вплив на людину

Молекули НО2, з'єднуючись, перетворюються в перекис водню й кисень НО2 + НО2  Н2О2 + О2.

За наявності у воді розчиненого з'єднання НО2, — гідропероксиду — через свої властивості він буде віднімати електрон від іншого з'єднання, перетворюючи його на іон НО-2, а останній у всіх розчинах, за винятком лугових, переходить у перекис водню: НО-2+Н+Н2О2.

Таким чином, за опромінення води, у якій розчинений кисень, повинен утворюватися перекис водню. Це справді відбувається під час опромінення такої води рентгенівськими та гамма-променями. Перекис водню, що утворився, можна кількісно визначити хімічними методами.

Перекис водню утворюється й у чистій воді, у якій не розчинений кисень, але у вимірних кількостях тільки за опромінення її альфа-частинками або протонами, тобто випромінюванням з великою щільністю іонізації. У цьому разі радикали ОН• утворюються в безпосередній близькості один від одного, тому найімовірнішою стає реакція з'єднання цих радикалів: ОН• + ОН•  Н2О2.

Отже, розкладання води альфа-частинками й протонами зумовлює утворення перекису водню й молекулярного водню. Це ж саме можливе і в організмі, що опромінюється, але довести це важко, бо в його клітинах є дуже активний фермент каталаза, що розкладає Н2О2 відразу ж після її утворення на воду й кисень.

Різні живі організми навдивовижу не однаково реагують на іонізуюче випромінювання. Наприклад, розвиток одного з видів грибка може бути загальмований лише за 0,01 Р, водночас мухи, опромінені дозою 80 000 Р, літають, харчуються й поводяться нормально. Інфузорію вбиває доза значно вище 300 000 Р. Але й це не межа. Одноклітинна водорість хлорела — цей ймовірний майбутній постачальник кисню, а можливо, й їжі для космонавтів, хоча й може «занедужати», але не гине від доз у мільйони рентгенів.

Нещодавно вчені лабораторії в Лос-Аламосі (США) помітили, що вода, яка оточує занурений у неї ядерний реактор, помутніла. Під мікроскопом у краплі води вчені виявили величезну кількість бактерій виду Pseudomanos. І це в умовах, коли доза у воді за вісім годин досягла 10 млн Р. Бактерії розмножилися, харчуючись іонообмінною смолою водяних фільтрів. Серед живих організмів бактерія Pseudomanos є найбільш стійкою до опромінення. Залишається загадкою, як за таких величезних доз бактерії можуть жити й розмножуватися. У клітинах навіть за значно менших доз мали б згорнутися білок і розірватися молекули ДНК. 

Вражає те, у яких широких межах і як швидко може змінюватися радіочутливість клітин. Так, опромінення корінця рослини на відстані 1 см від його верхівки дозою у 200 000 Р викликає незначну тимчасову затримку росту, а раніше ці клітини цілодобово розташовувалися на самій верхівці кореня й доза лише в 30 Р була достатньою для значної затримки їх росту. За добу стійкість клітин до опромінення збільшилася в тисячі разів.

Різний ступінь чутливості характерний і окремим породам тварин одного виду й деяким штамам бактерій. Виділено, наприклад, штами кишкової палички, відносно резистентні й, навпаки, мало стійкі до опромінення.

У табл. 2.4 наведені дані про дози рентгенівських променів, що вбивають половину опромінених тварин. Спостереження проводилися впродовж 30 днів.

 

Таблиця 2.4

ДОЗИ, ЩО ВИКЛИКАЮТЬ ЗАГИБЕЛЬ

ПОЛОВИНИ ОПРОМІНЕНИХ ОРГАНІЗМІВ.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРОВОДИЛИСЯ ВПРОДОВЖ 30 днів

Вид твариниДоза, РВид твариниДоза, Р

Морська свинка300—350Кролик900

Свиня275—300Птаха1000

Собака325—400Амеба100 000

Миша350—500Дріжджі30 000

Пацюк450—550Інфузорія300 000

Мавпа500—550

 

Таку дозу називають 50 %-ою смертельною (летальною) дозою(LD50). Уже те, що за певної дози половина тварин гине, а решта залишаються живими, свідчить про різну чутливість до опромінення навіть тварин одного виду, однієї породи, інакше кажучи, все це свідчить про індивідуальні коливання радіочутливості.

На підставі вивчення нещасних випадків під час аварій ядерних реакторів та оцінювання вражаючі дії атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі для людини LD50 дорівнює приблизно 400—600 Р.

Ссавці зазвичай більш чутливі до опромінення, ніж птахи, риби, амфібії, а тим більше молюски й одноклітинні. Пацюк, наприклад, у п'ять разів чутливіший до опромінення, ніж голуб.

Серед рослин розходження в радіочутливості окремих видів також дуже великі. Це доволі точно перевірено під час опромінення рослин на так званих гамма-полях. Рослини на них розсаджують колом на різних радіусах. У центрі кола знаходиться гамма-випромінювач, найчастіше  . Зі збільшенням відстані від джерела доза випромінювання зменшується обернено пропорційно квадрату відстані. Знаючи потужність дози й час опромінення, можна розрахувати сумарну дозу, отриману рослинами на різних відстанях від джерела. Так одночасно досліджують дію різних доз гамма-випромінювання на значну кількість рослин.

Результати таких обстежень можуть допомогти з'ясувати, наскільки великий ризик для кожної людини окремо, усього людства й майбутніх поколінь, якщо опромінення перевищує звичайну сумарну життєву дозу 5—7 Р. Після таких обстежень мають бути зроблені дуже серйозні висновки, але зробити їх доволі важко, адже для цього потрібно накопичити великий і якісний статистичний матеріал.

Іонізуюче випромінювання негативно впливає на організм, тому ідеальним для людства було б зберегти на землі природний рівень опромінення й попередити будь-яку можливість його перевищення. Недарма передові вчені світу виступають за заборону ядерних випробувань, ліквідацію небезпеки ядерної війни. Радіобіологі спонукують лікарів зменшувати кількість обстежень за допомогою