Негативні фактори та їх вплив на людину

Гострі отруєння мають переважно побутовий, а хронічні – професійний характер. Гостре отруєння – це отруєння, за якого симптомокомплекс розвивається за одноразового надходження в організм великої кількості шкідливої речовини.

Хронічним називають отруєння, що виникає поступово за повторного чи багаторазового надходження шкідливої речовини в організм у відносно невеликих кількостях.

Під час встановлення гранично допустимих концентрацій хімічних речовин у оточуючому середовищі вирішують такі завдання:

 здійснюють розробку методик виявлення та кількісного визначення шкідливого хімічного компонента й встановлюють його фізико-хімічні властивості;

 попередньо оцінюють токсичність й встановлюють орієнтовно безпечний рівень впливу токсичної речовини;

 здійснюють моделювання взаємодії організму з досліджуваною хімічною речовиною й вивчення реакції організму на її вплив; якісне й кількісне оцінювання реакції організму; обґрунтування щодо рекомендації ГДК, а також інших заходів, спрямованих на попередження захворювань і підтримку оптимального самопочуття людини;

 організують впровадження ГДК у практику й перевірку її ефективності на підставі вивчення стану здоров’я й самопочуття осіб, які контактують з досліджуваною хімічною речовиною.

Виходячи з поставлених завдань, стає очевидним, що організація такого різнобічного дослідження вимагає великих матеріальних витрат і залучення широкого кола фахівців різного профілю: хіміків, токсикологів, біохіміків, гістологів, лікарів, економістів.

Важливе значення під час з’ясування токсичності будь-якого компонента навколишнього середовища має вивчення його фізико-хімічних властивостей, що дає змогу за наявними у розпорядженні хіміків і токсикологів формулами розрахувати параметри, що дають первісні уявлення про токсичність речовини й можуть бути використані на стадії розробки технологічного процесу дослідної установки.

Наступним етапом дослідження є визначення токсичності речовини шляхом впливу на лабораторних тварин у одноразових дослідах для вивчення гострої дії речовини й під час повторного її введення різними шляхами для вивчення можливості хронічного отруєння.

У токсикологічних експериментах переважно використовують лабораторних тварин, реакція яких на вплив хімічних речовин найбільш близька до реакції організму людини. Зазвичай використовують не менше двох видів таких тварин. Найчастіше це білі миші, білі пацюки, кішки, кролики, морські свинки та ін. Важливе значення має вартісний чинник: більші тварини коштують дорожче. Якщо врахувати, що для повного обґрунтування ГДК хоча б в одному середовищі (наприклад, у повітрі робочої зони) потрібно близько 4000 тварин, стає зрозумілою вартість досліджень.

Під час моделювання на лабораторних тваринах взаємодії хімічної речовини з організмом мають на меті:

1) виявити можливості гострого отруєння;

2) якщо отруєння виникло, з’ясувати його симптоми й клінічну картину загибелі тварин;

3) шляхом дослідження трупів загиблих тварин визначити критичні органи ураження речовиною;

4) встановити параметри гострої токсичної дії речовини за різних шляхів надходження в організм: середньо-смертельної токсичної дози (токсодози)  (LD50), середньо-смертельної концентрації (LCt50), порога гострої дії (PCt50). При цьому досліджують усі можливі шляхи надходження речовини в організм. Отримані значення параметрів необхідні для уточнення орієнтовного рівня впливу, що розраховується раніше аналітичними методами.

Одним з найважливіших етапів дослідження є визначення порога гострої дії речовини на організм. Величина цього показника токсичності дає можливість з’ясувати ймовірність гострого отруєння речовиною та ступінь її небезпеки за різних умов. Поріг гострої дії необхідно знати для вибору концентрацій під час моделювання хронічного отруєння.

Поріг гострої дії – це та найменша концентрація хімічної речовини, що викликає статистично достовірні зміни в організмі у разі одноразового впливу. Знаючи поріг гострої дії, можна визначити зону гострої дії та коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння.

Важливим є встановлення здатності речовини акумулюватися в організмі у разі повторного впливу. Кумуляцію вивчають за такого шляху введення речовини в організм тварин, який є найбільш характерним в умовах контакту людини з певною отрутою.

Вивчають також здатність токсичної речовини проникати через неушкоджену шкіру та наявність резорбтивної дії.

Головною характеристикою токсичної речовини є поріг її хронічної дії та характер впливу у разі повторного надходження в організм. Поріг хронічної дії – це та мінімальна концентрація, що за хронічного впливу викликає істотні (достовірні) зміни в організмі лабораторних тварин. Поріг хронічної дії є основним показником під час встановлення ГДК хімічної речовини.

Специфічним параметром небезпеки речовини є коефіцієнт запасу – це величина, на яку потрібно розділити поріг хронічної дії, щоб забезпечити повну безпеку речовини. Величина коефіцієнта запасу залежить від ступеня токсичності речовини, здатності до кумуляції, наявності специфічних видів дії й може коливатися від 2 до 20.

Рекомендовану ГДК, обґрунтовану експериментальним шляхом, корегують під час вивчення стану здоров’я персоналу та населення загалом і тільки після цього приймають як державний стандарт.

Таким чином, гранично допустима концентрація – це щонайбільша концентрація шкідливих речовин, що впливає на здоров’я людини. Визначають її лікарі-гігієністи на підставі даних експериментальних досліджень над тваринами, а також спостережень за станом здоров’я людей, які зазнають впливу шкідливих речовин.

ГДК шкідливих речовин, що забруднюють повітряне середовище, регламентують відповідними документами.

Для атмосферного повітря введено гранично допустиму максимальну разову концентрацію шкідливих речовин ГДРК. Разову концентрацію визначають за пробами, відібраними впродовж 20 хвилин.

Для деяких шкідливих речовин установлено норматив середньо змінних ГДК, а для повітря населених пунктів – середньодобових ГДКсд. Завдяки уведенню цих нормативів контролюють вміст у повітрі речовин, що накопичують свій шкідливий вплив на людину.