Інтерактивні технології формування професійних компетенцій

Гурова Наталія В’ячеславівна

 

 

Наш час ставить нові вимоги до людини – її життєвої компетентності, розвитку потенційних можливостей в світі, який постійно змінюється і розвивається. Від людини сьогодні вимагається, в першу чергу, творча активність – феномен, який не властивий жодній машині, адже пов'язаний не тільки з запам’ятовуванням та розумінням, але й породженням нового. З іншого боку, саме механізми творчості продовжують залишатися викликом науці. У той же час педагогічна практика – це сьогоднішня реальність: діти ростуть, розвиваються, ідуть до школи і батьки сподіваються на такі освітні послуги, які б відповідали не просто сьогоднішньому дню, але й були спрямовані в майбутнє їх дітей. Тому пошук оптимальних шляхів і способів розвитку творчої активності учнів у сучасних освітніх умовах є надзвичайно актуальною проблемою. А розв'язання її можливе лише на основі впровадження новітніх технологій, які забезпечують формування професійних компетенцій у педагогів. Завдання методичних служб полягає у формуванні педагога-професіонала. Використання інтерактивних технології у методичній роботі дозволить виконати це завдання.

Термін «інтерактивна методика» відносно новий: до наукового обігу його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. У своїх дослідженнях він визначив мету інтерактивного процесу – це зміна і поліпшення моделей поведінки його учасників. Аналізуючи власні реакції та реакції партнера, учасник змінює свою модель поведінки і свідомо засвоює її.

Термін «інтерактив» (пер. з англійської «inter» – «взаємний», «act» – діяти) означає взаємодіяти. Дослідниця О. Пометун вважає, що інтерактивними можна вважати технології, які здійснюються шляхом активної взаємодії учасників у процесі навчання. Вони дозволяють на підставі внеску кожного з учасників у ході заняття спільною справою отримати нові знання і організувати корпоративну діяльність, починаючи від окремої взаємодії двох-трьох осіб поміж собою й до широкої співпраці багатьох.

Інтерактивні технології формують комунікативні компетенції, забезпечують встановлення емоційних контактів між педагогами.

У результаті організації діяльності із застосуванням інтерактивних технологій в учасників розвиваються й ускладнюються психічні процеси – сприйняття, пам’ять, увага, уява тощо, виявляються такі мислительні операції, як аналіз і синтез, абстракція й узагальнення, формуються воля й характер. Тобто, відбувається формування особистісних компетенцій.

На думку багатьох дослідників (І. Авдеєва, І. Кларіна, Н. Суворова, О. Пометун та ін.), суттєвими характеристиками інтерактивної освіти є:

• максимальне залучення учасників до організації навчально-виховного процесу;

• спільна діяльність у режимі рівноправного спілкування;

• суб'єктивне переживания успіху кожним учасником педагогічної взаємодії;

• обов'язкова рефлексія процесу навчання і виховання;

• поглиблена робота з особистим суб'єктивним досвідом учасників навчально-виховного процесу.

Науковцями та практиками доведено й загальновизнано, що інтерактивна освіта стимулює пізнавальну діяльність і сприяє формуванню як предметних компетентностей, так і загальновиховних:

‒оволодіння етапами навчальної діяльності;

‒розвиток критичного мислення;

‒формування впевненості у власних силах;

‒розвиток самостійності;

‒укріплення позитивної «Я-концепції»;

‒розвиток креативності;

‒розвиток організаторських і комунікативних здібностей;

‒формування відповідних життєвих і професійних компетенцій;

‒створення атмосфери співробітництва й ефективної взаємодії;

‒зростання успішності.

Класифікація інтерактивних технологій включає:

‒інтерактивні технології кооперативного (групового) навчання -педагогічна технологія, що застосовується в навчальній роботі учасників у групах і робить їх відповідальними за навчання одне одного; при цьому кожен особисто підзвітний за своє навчання. До даного виду інтерактивної технології належать робота в парах, ротаційні трійки, «Карусель», «Акваріум», робота в малих групах;

‒інтерактивні технології колективно-групового навчання, що передбачають спільну фронтальну роботу всіх учасників. Доданого виду відносять методи обговорення проблеми, мозковий штурм, «відкритий марафон» дерево рішень, методику «навчаючи – учусь» тощо;

‒технології ситуативного моделювання – це рольові та ділові ігри, організаційно-діяльнісні ігри, ігрове моделювання явищ, розігрування ситуацій;

‒технології опрацювання дискусійних питань – широке і публічне обговорення суперечливого питання із використанням методів: «прес», дебати, дискусії, круглі столи, форуми, симпозіуми тощо.

Застосовуючи групові форми роботи, можна переконатися, що вони успішно формують професійні компетенції вчителя. Працюючи в групах чи парах, учасники самостійно розв'язують доступні для них завдання, стають дослідниками, разом переборюють труднощі на шляху до мети.

Слід зазначити, що ефективність роботи в групах залежить насамперед від того, наскільки кожний член групи усвідомлює важливість роботи разом та взаємодопомоги. Це породжує прагнення досягнення успіху групи в цілому й усвідомлення кожним, що без його особистого успіху не можна досягти поставленої мети. За таких умов всі члени групи відчувають себе пов'язаними одне з одним, що формує позитивну взаємозалежність, а також розвиває почуття особистої відповідальності за досягнення.

Те, що учасники під час групової роботи мають можливість тісно спілкуватися одне з одним, сприяє тривалому прогресу. Розподіл ролей, слухання, надання допомоги, перевірка розуміння, випробування – всі ці складові групової роботи розвивають навички позитивної взаємодії, які допомагають у спілкуванні, викликають довіру, розвивають вміння вирішувати конфлікти, приймати рішення, тобто формуються комунікативні компетенції.

Не менш важливим є те, що при застосуванні групових форм роботи формуються організаційні компетенції, учасники групи вчаться розподіляти обов'язки. Таким чином, можна стверджувати, що групові форми роботи мають ряд значних переваг порівняно з іншими організаційними формами.

Ефективним методом групової роботи є тренінг – це організаційна інтерактивна форма навчально-виховного процесу, яка спирається на досвід і знання її учасників; запланований процес, призначений поповнити навички та знання учасників і перевірити їхне ставлення, ідеї, поведінку з метою зміни й оновлення. Тренінгові заняття спрямовані на отримання сформованості навичок і підвищення життєвої компетентності учасників, тобто формування професійних компетенцій.

Особливо активно тренінгові методики використовуються у випадках, коли процес навчання спрямований саме на формування життєвих і професійних навичок і компетенцій, а не на накопичення наукової інформації. Висока ефективність