Емоційні засоби переконання слухача/читача у проповідях Лазаря Барановича

 

Матушек О. Ю.

 

Анотація. У статті досліджено емоційні засоби впливу на читача/слухача у проповідях Лазаря Барановича. Виявлено, що проповідник викликає у читачів почуття провини за страждання Христа, страх перед вічними муками й праведним Суддею. При цьому Баранович вдається до візуа- лізації в промові, натуралізуючи картини хресної смерті Ісуса Христа й мук грішників на останньому Суді.

Ключові слова: риторика, проповідь, засоби впливу, бароко.

Постановка проблеми. Проповідницька спадщина архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського почала цікавити дослідників як літературний факт у кінці ХІХ ст. Студії В. Аскоченського [1], І. Порфир’єва [2], О. Галахова [3], М. Сумцова [4] здебільшого містили біографію Лазаря Барановича та загальну характеристику художніх особливостей його казань. Єдина монографія, присвячена творчості архієпископа Лазаря Барановича, в якій аналізуються поряд з творами інших жанрів і проповіді владики, написана М. Сумцовим і видана 1885 року у Харкові [4], а єдина кандидатська дисертація на цю тему захищена Н. Вигодованець 1971 року [5]. У решті робіт казнодійський доробок владики згадується в основному як контекст.

Мета і завдання. Зрозуміло, що проповіді Лазаря Барано- вича потребують дослідження як зі сторони опису й аналізу їх барокових рис, так і з погляду сучасних методологічних підходів. У статті ми досліджуємо казання автора як риторичний текст, який переконує раціональними, емоційними та естетичними засобами. Завданням нашої роботи є вивчити емоційні засоби переконання у текстах проповідника.

Аналіз досліджень і публікацій. Одним із дієвих способів переконання у будь-якій промові був вплив на емоції слухачів/ читачів. При цьому бажано було звертатися до потенційно емоційних і пафосних об’єктів. Емоційному складникові персва- зії приділяли велику увагу ще Цицерон і Квінтиліан. На їхні напрацювання «спирається інтерпретація афектів в риториці XVII ст. « [6, с. 137]. Коссен ділив афекти на спокійні, лагідні (етос) та сильні, ґвалтовні (патос). Автор вирізняє головні афекти. Це – гнів, лагідність, любов, страх, довіра, скромність, нахабство, доброзичливість, милосердя, неприязнь, заздрість. Під час промови оратор, за Коссеном, мусить пам’ятати про певні застереження щодо емоційного впливу на слухача. Треба робити це передусім розважливо й розумно, керуючись гідністю й справедливістю [6, с. 139]. Оратор має знати людську натуру. За ритором, найбільше впливає на почуття доброзичлива, витончена, градаційно побудована промова [6, с. 139]. Коссен радить вміло використовувати природні схильності людини, вік, стать слухача, а також місце та обставини виголошення промови. Дослідник вважає, що найбільше зворушує те, що людина може побачити, далі – почути, при цьому важливі звучність мови, музичність слів. Ефективними засобами впливу на читача у XVII ст. вважалися описи речі, що унаочнювали предмет промови, оповідання, фігури думки (вигуки, прокляття, звертання, вагання, нарікання, скарги).

Сигізмунд Лауксмін (автор «Praxis oratoria» (Брюнсберг, 1648)) вважав, що найкращі ті образи, в яких виражені природні афекти. На думку Шимона Калеріуса (автор «Rhetoricorum libri quinque» (Краків, 1648)), афекти успішніше заохочують нас до чогось [6, с. 142]. Згідно з віленським ритором початку XVIII ст. Алоїзієм Югларісом, речі, за допомогою яких ми хочемо викликати відповідні емоції, повинні бути зрозумілими і не викликати жодних сумнівів. Є. Ульчинаїте переконливо доводить, що ренесансна риторика переважно навчала і виховувала, а барокова – вражала ефектами. Зворушення читача з метою переконання було головною метою оратора [6, с. 144].

Структуру риторичного пафосу дослідник О. Волков визначає як відношення ритора, предмета промови та пропозиції – рішення, яке ритор бачить і пропонує аудиторії [7, с. 19]. Основним для християнства він називає реалістичний пафос, який виникав у результаті поєднання пропозиції з предметом промови.

Часто західні проповідники пробуджували почуття страху в мирянах, стимулюючи їх у такий спосіб до праведного життя. Цей страх викликали картини перебування грішників у пеклі, нагадування про те, що в кінці часів врятується невелика кількість віруючих, та детальний показ страждань Христових. У Польщі майстром пробудження волі й почуттів читача/слухача був Петро Скарґа. На думку М. Королька, визначальними рисами персвазії Скарґи були заклики, перестороги й спонукання [8, с. 87]. Скарґа відомий як майстер негативу, тобто він послідовно намагався викликати у слухачів почуття провини за гріхи. Його літературна програма була спрямована на експонування в тексті чинника, окресленого дієсловом «movere» [8, c. 87].

Виклад основного матеріалу. Лазар Баранович впливав на реципієнта, апелюючи до його розуму, почуттів та естетичних смаків. Емоційний чинник у його проповідях був не головним, але він проявлявся щодо найбільш пафосних подій у світовій історії. А саме: розп’яття Христового, його страстей, останнього суду і т. д. Страстям Христовим у «Мечі» присвячено дві проповіді. Зображення духовного світу стимулює слухача до удосконалення. Почуття, на які спирається проповідник, – переживання Божої любові до людей та провини людини в стражданнях Христа. У проповідях чітко показаний конфлікт між негативними діями особистості (гріхи) та високим ідеалом (Христос). При цьому Лазар Баранович здебільшого схильний до позитивного дискурсивного викладу. Саме в цих проповідях особливо відчутний вплив західного потридентського богослов’я.

Римський Катехізис рекомендував священикам детально викладати своїй пастві, яких саме принижень і страждань зазнала кожна частина тіла Спасителя на хресті [9, с. 32]. У двох казаннях Лазаря Барановича риторичне перераховування частин цілого (тіло