Художник Олекса Новаківський

Олекса Харлампійович Новаківський народився 2 березня 1872 р. у с. Слободо-Ободівці Ольгопільського повіту Кам'янець-Подільської губернії (тепер с. Нова Ободівка Тростянецького району Вінницької області) в сім'ї лісника. Живопису майбутній митець спершу вчився в одній з приватних шкіл м. Одеси. Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888-92) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892-1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Краків, що був тоді центром духовно-творчих шукань «молодої Польщі», став для О. Новаківського тим сприятливим ґрунтом, що якнайкраще відповідав душі українця, з його незаспокоєними суспільними сподіваннями та ностальгією. Краківське творче середовище сформувало його як митця, котрим рухала незборима віра у високу місію мистецтва, майже релігійне ставлення до творчості. Живописна манера О. Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова. Вже у ранній період творчості (т. зв. «могилянський», 1900-1913) художник створив значну кількість полотен, що засвідчили появу в українському образотворчому мистецтві визначного живописця, майстра високої культури. Один із кращих його творів – пейзаж «Весна в Могилі» (1911), в якому з надзвичайною правдивістю митець передав стан весняного пробудження природи.

З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А. Шептицького. Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.

В 1923 заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Його школу пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський, Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк, Мирон Левицький (Lev), Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз, Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших мистців, які пізніше здобули визнання і світову славу.

У 1924-25 очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Учнями Новаківського 1932 року була створена мистецько-ідеологічна група РУБ, С. Рудакевич-Базюк.

Помер у Львові 29 серпня 1935 року, похований на Личаківському кладовищі. У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.

 

 

Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Хто знає, як склався б подальший творчий шлях О. Новаківського, якби не його знайомство з митрополитом А. Шептицьким, який у 1911 р. відвідав експозицію Виставки Польського Товариства прихильників красних мистецтв у Кракові, де О. Новаківський з великим успіхом дебютував своїми творами (сто полотен). В його особі доля подарувала початкуючому художнику щедрого мецената і мудрого вчителя, який не тільки підтримав матеріально, а й справив вплив на формування свідомості митця.

Скориставшись запрошенням митрополита, О. Новаківський з 1913 р. жив та працював в Україні. Для нього Львівський період творчості (1913-1935) став найпліднішим. У доробку митця з'явився ряд монументальних, масштабних за думкою образів суспільно-патріотичного та філософського звучання, полотен, які на правах шедеврів увійшли до золотого фонду українського національного образотворчого мистецтва. Тоді ж остаточно викристалізувався його неповторний оригінальний живописний стиль як українського національного майстра. І сприяли тому безпосередні контакти з рідною культурою та мистецтвом, від яких він раніше був відірваний, серйозне вивчення історії України, усної народної поезії, знайомство з творчістю українських середньовічних майстрів та зразками національного образотворчого фольклору. Все це у поєднанні з попередніми здобутками митця, які базувалися на засвоєнні класичної спадщини та досягненнях новітнього європейського мистецтва, і спричинило появу того, що ми сьогодні називаємо феноменом О. Новаківського.

В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.

Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921 р., була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

 

 

Учень Яна Матейка мав якісну художню освіту, а малював як віртуоз. При цьому не забував про колорит, хоча колористичні гами Олекси Новаківського бурхливі, несамовиті, трохи штучні, зовсім не схожі на кольори Матейка. Адже за прислів'ям, нова доба – нові і пісні.

 

В творчому надбанні художника були і портрети, створені для Таємного українського університету. Звертався він і до автопортретів – як в графіці, так і олійними фарбами. Важко сказати, де більше виявився могутній творчий дух, притаманний українському митцю, в автопортретах графікою чи олійними фарбами. Могутня голова художника в графічному автопортреті ріднить його як з Мойсеєм Мікеланджело, так і з велетнями доби гуманізму Італії чи велетнями з легенд. Велика слава