Діззі Гіллеспі

 

Ім’я цього негритянського музиканта невіддільне від історії сучасного джазу. Діззі Гіллеспі був і залишається одним з тих, хто бачив у джазі безмежне тонке мистецтво, розвивав його, відстоював його від посягання нових модних течій.

Джон Беркс, відомий як Діззі Гіллеспі, народився в містечку Чиро в штаті Північна Кароліна у 1917 р. Батько заробляв на життя, працюючи каменщиком, помер, коли Діззі виповнилося десять років. З одинадцяти років Гіллеспі вирішив стати музикантом. У 1928 р. місцеве училище отримало музичні інструменти. Старші хлопці відразу розібрали всі інструменти і лишився один тромбон. Діззі пробував грати на тромбоні, успіхи були не особливо вираженими, але у сусідського хлопця була труба, і він іноді давав Діззі позайматися на ній. Трохи пізніше, з допомогою іншого друга, який брав уроки музики, Гіллеспі навчився читати ноти.

У 17 років Д. Гіллеспі почав працювати в оркестрі Ф. Фейрфакса у Філадельфії. Через деякий час Діззі зайняв місце Роя Елдріджа в оркестрі Тедді Хілла і літом 1937 р. впершеприїхав у Європу. Добився успіху відразу, коли почав грати по іншому, ніж усі.

У 1939 р. він був запрошений у біг-бенд К. Келлоуея. Тут за короткий термін Гіллеспі проявив себе солістом, композитором і автором аранжировок.

Коли Діззі ріс, все, що він грав, називали свінгом. Рой Елдрідж був ідеалом молодого трубача, і Діззі пробував грати все як він, але виходило не завжди. Коли він заграв своє, пізніше це почали називати болом. Перша платівка, яка ознаменувала народження цього стилю, вийшла у 1942 р.

Діззі дуже цікавили афро-кубинські ритми, він грав з музикантами кубинського оркестру Мачито. У 1947 р. він привів у свій біг-бенд кубинського ударника Чано Позо, і завдяки цьому вніс у сучасний джаз масу старовинних ударних ритмічних фігур.

У подальшому Гіллеспі продовжував розвивати латино-американський напрямок у джазі, зробивши партії бонгів і конгів типічними для джазової інструментовки.

Оркестр Діззі Гіллеспі об’їздив увесь світ, а у 1990 році він навіть побував у Москві.

У 1993 помер відомий джазовий трубач, композитор і аранжувальник, але його музика залишиться вічною...

 

 

У музичній практиці існують декілька видів естрадних та джазових оркестрів: естрадно-симфонічних, біг-бендів, які поділяються на малі, середні та великі склади, відрізняючись один від одного групами інструментів, які входять до їх складу, та певними засобами тембрової та динамічної виразності. До запропонованого у цій роботі складу слід віднести середній естрадний оркестр, який налічує 14 різнофактурних інструментів, характеризується наявністю дерев’яної духової групи, групою саксофонів, мідною духовою групою, ритм-групою та струнно-смичковою групою.

Відповідно до цього складу відносяться такі інструменти:

-кларнет 1;

-кларнет 2;

-альт-саксофон;

-тенор-саксофон;

-труба 1;

-труба 2;

-тромбон 1;

-тромбон 2;

-ударні;

-ритм-гітара;

-фортепіано;

-скрипка 1;

-скрипка 2;

-бас-гітара.

 

 

Твір “Ніч в Тунісі” Діззі Гіллеспі написаний для естрадного оркестру. Тут, на мій погляд, автор передає настрій ночі у м. Туніс, наскільки вона є світлою і життєрадісною та з якою легкістю та свіжістю сприймається слухачем.

Твір написаний у складній рондо-сонатній формі з вступом і заключенням типу:

Вступ +   + заключення. Експозиція А+В+А відноситься до рондо, а епізод С+D – відноситься до сонати. Тому цей твір складає рондо-сонатну форму.

Детальніше проаналізуємо його структуру та ладо-гармонічні, ритмічні та структурні особливості.

Вступ (d-moll, 1-12 тт.) починається з Р. і до першої частини доходить з поступовим крещендо.

У першій частині (А 13-28 тт. d-moll) можна визначити 4 речення повторної будови, що входять до періодів повторної будови. Перші два речення основані на викладі теми твору у тональності d-moll, яку виконують труби у супроводі всього оркестру з використанням субдомінантових і тонічних акордів із пониженими квінтами. Другий період цієї частини зі структурного, гармонічного і ритмічного боку є незмінним.

Друга частина твору – В (29-36 тт. d-moll) складається з двох речень і будується на новому тематичному матеріалі. Мелодію теми проводить весь оркестр, де використовується гармонія (g-moll) соль мінору і змінюється ритмічна будова твору, яку підкреслюють ударник, бас-гітара, ритм-гітара і фортепіано.

Потім знову повторюється частина А у скороченому варіанті (37-44 тт. d-moll), де використовується тільки два речення. Синколований супровід  виконують кларнети і скрипки, підголоски з тромбонів, саксофонів і ритмічна фігурація у партіях ударних, ритм-гітари, баг-гітари і фортепіано.

Третя частина (С 45-56 тт. d-moll) складається з трьох речень повторної ритмічної будови із секундовим рухом донизу. Будується на новому тематичному матеріалі, де мелодію теми проводять кларнети із скрипками, на фоні підголосків у саксофонів, тромбонів і фортепіано.

Гармонічний супровід переважають ІІ, IV, І септакорди, у третьому реченні зменшений IV септакорд і VII.

Частина D (57-90 тт. d-moll) складається з тематичної імпровізації, яку проводить труба. Вона ділиться на три підтеми:

а (57-66 тт.) – складається з двох речень і зв’язки у супроводі фортепіано, ритм-гітари, ба-гітари і ударних;

b) (67-82 тт.) складається з чотирьох