Мусоргський Модест Петрович

Мусоргський Модест Петрович – відомий російський композитор, Дитячі роки провів в маєтку батьків; у автобіографії М. писав: «... ознайомлення з духом народного життя було головним імпульсом музичних імпровізацій до початку ознайомлення з елементарними правилами гри на фортепіано». З шести років Мусоргський почав займатися музикою під керівництвом матері. У 1849 поступив у Петропавловську школу в Петербурзі, з 1852 по 1856 вчився в Школі гвардійських підпрапорщиків. Одночасно брав уроки музики у піаніста А. А. Герке. У 1852 було видано перший твір – полька для фортепіано «Підпрапорщик».

У 1856-1857 він познайомився з А. С. Даргомижським і М. А. Балакирьовим, які справили глибокий вплив на його загальний і музичний розвиток. Під керівництвом Балакирева Мусоргський почав серйозно займатися композицією. Вирішивши присвятити себе музиці, в 1858 пішов з військової служби. В кінці 50 – початку 60-х рр. Мусоргський написав ряд романсів і інструментальних творів, в яких вже виявилися своєрідні межі його творчої індивідуальності. У 1863-1866 працював над оперою «Саламбо» (за однойменним романом Р. Флобера), яка відрізнялася драматизмом народно-масових сцен. До середини 60-х рр. складається світогляд Мусоргського як художника-реаліста, близького ідеям революційних демократів.

Звертаючись до актуальної, соціально загостреної тематики з народного життя, він створив пісні і романси на слова Н. А. Некрасова, Т. Р. Шевченка, А. Н. Островського і на власні тексти («Калістрат», «Колисанка Єрьомушки», «Спи, засни, селянський син», «Сирітка», «Семінарист» та ін.), в яких виявилися його дар, уміння створювати яскраво характерні людські образи. Багатством і соковитістю звукових фарб відрізняється симфонічна картина «Ніч на Лисій горі» (1867), створена за мотивами народних казок і легенд. Сміливим експериментом стала нескінчена опера М. «Одруження» (на незмінений текст комедії Н. Гоголя, 1868), вокальні партії якої засновані на безпосередньому перетворенні інтонацій живої розмовної мови.

У лібрето народної музичної драми М. Мусоргського «Борис Годунов» використано з двадцяти п'яти картин оригынальноъ п'єси тільки чотирнадцять, але і їх він переробив, у деяких випадках використовуючи у своєму тексті лише фрагменти пушкінських діалогів, монологів чи сценічних ситуацій. Крім того, створюючи народну музичну драму, її автор базувався не лише на матеріалі п'єси О. Пушкіна, а й на інших джерелах, зокрема, «Історії держави Російської» М. Карамзіна, «Давньої Русі» І. Худякова, збірниках російських народних пісень. Проте М. Мусоргський знаходився під великим впливом пушкінського твору, що особливо помітно у першій редакції опери, яка має чотири дії (сім картин). Втім, у цій редакції народна музична драма ніколи не йшла на сцені, через відсутність у ній центральної жіночої постаті, «жіночого елементу», що не було характерним для розвитку російського музичного мистецтва за часів М. Мусоргського. Тому у другій редакції автор, додаючи «жіночий елемент», розробляє мотиви, пов'язані з Мариною Мнішек, але в цілому значно відхиляється від п'єси-першоджерела, навіть ближче, ніж О. Пушкін підходить до карамзінської «Історії». Ця редакція, перероблена та доповнена, складається з чотирьох дій з прологом (дев'ять картин). У роботі наведено зміст усіх картин народної музичної драми у двох редакціях, зазначено зміни, що трапились з ними у процесі руху від першої до другої редакції, схожість та відмінність будови драматургічного матеріалу О. Пушкіним та М. Мусоргським у тотожніх картинах.

Цыкавим э процес художнього переосмислення М. Мусоргським тексту пушкінської п'єси при трансформації її у лібрето. Спочатку перший варіант він створює лібрето, виходячи безпосередньо з тексту картин п'єси, що їм обрані для свого твору. М. Мусоргський незначною мірою коригує пушкінський текст, залишаючи зміст та розуміння, що закладені О. Пушкіним. До цього варіанту роботи над написанням лібрето належать такі картини народної музичної драми, як: «Ніч. Келія у Чудовому монастирі», «Корчма на Литовському кордоні» та «Площа біля собору Василія Блаженного». Потім другий варіант – М. Мусоргський створює лібрето, використовуючи текст п'єси як своєрідні літературно-драматургічні підвалини, вводячи в сюжет нових героїв, нові сценічні ситуації, мотиви, деталі тощо (картини «Двір Новодівочого монастиря під Москвою», «Площа біля Успенського собору у Московському Кремлі», «Царський терем у Московському Кремлі», «Замок Мнішка у Сандомирі. Кімната Марини», «Садок. Фонтан. Місячна ніч», «Гранатова палата у Московському Кремлі»). Тут лібрето у різній мірі зберігає близькість до п'єси, проте М. Мусоргський помітно відходить від твору О. Пушкіна, щоб дати своє тлумачення історії, сюжету та образам. Нарешті третій варіант лібретист самостійно створює монологи, діалоги, сценічні ситуації цілої картини «Лісова галявина під Кромами»; він стає оперним драматургом.

Багато з персонажів п'єси не потрапили до народної музичної драми. Виключення їх з сюжету пов'язане з подоланням багатовекторності твору О. Пушкіна, наданням опері більш наскрізної дії, лаконізму та стрункості, зміщенням змістовного центру тяжіння від рівновеликих величин п'єси – цар, бояри, самозванець, народ – на співвідношення царя та народу. Крім трагічної та повної протиріч фігури Бориса Годунова, народна маса стає в опері однією з головних осіб, уявляється повноправним учасником драматичного конфлікту. Принципового значення набуває той факт, що багатозначну народну безмовність пушкінської п'єси озвучено, показано зрушення, які відбулися у психології та поведінці натовпу: від байдужості та політичної аморфності до сили та драматизму стихії народного заворушення. В цьому руслі зображення всіх героїв народної музичної драми індивідуальних і колективних даються М. Мусоргським з урахуванням його особистого світобачення кризи влади, «горя Русі», «плачу