Симфонічна та вокальна творчість В. Сильвестрова

 

1. Філософсько-естетичні засади творчості композитора

а) засвоєння традицій західно-європейського авангарду

б) естетичні засади «нової простоти» в музиці

в) «тиха музика» В. Сильвестрова

2. Симфонічна творчість В. Сильвестрова

а) симфонії В. Сильвестрова в контексті розвитку вітчизняного симфо-нічного циклу

б) новаторство симфоній В. Сильвестрова на прикладі Симфонії № 5

3. Вокальна творчість В. Сильвестрова

а) вокальні цикли «Тихі пісні», «Лісова музика», «Прості пісні»

б) кантата на слова Т. Г. Шевченка

Список використаної літератури

 

 

 

В. Сильвестрова можна вважати одним з провідних представників «Київського авангарду» – творчої групи, що стала відома громадськості на початку 1960-их років та незабаром була жорстоко критикована захисниками консервативної позиції СРСР щодо музики.

У творчості В. Сильвесігрова можна спостерігати такий тип мислення і викладу музичного матеріалу, який викликає асоціації з напрямком мінімалізму як відгалуження неоавангардизму (зокрема, американської групи Мортона Фелдмена, Л. Гіллера та ін.). Принцип мінімалізму, що полягає у граничному обмеженні музичних засобів, економності засобів вираження у В. Сильвестрова, виправдані й зумовлені вимогами змісту, викликані причинами мистецького, творчого і духовного порядку. Показовими з цього приводу є «Струнний квартет», «Тріада», «П'ять п'єс», «Друга соната» і т. д.

Та переважно це не пряма стилізація. Найчастіше це поєднання багатої палітри різних типів мислення. Так, у Квартеті; з, одного боку, це і неоромантична лінія, а з іншого – великий арсенал сучасних музично-виразових. засобів, використання техніки пуантилізму, алеаторики, сонористики та ін. Їх поєднання якраз і творить неповторну особливість музичного мислення В. Сильвестрова.

Інший приклад засвоєння авангардних традицій Заходу – звернення до жанру докласичної музики, як у Третій сонаті, при поєднанні з сучасними музично-виразовими засобами. Зберігається зовнішня атрибутика жанру, а мовні її виразники осучаснюються. Аналогічне спостерігаємо і в циклі «П'ять п'єс».

Отже, ретроспективний «зв'язок віків», поєднання принципів мислення попередніх епох із сучасними музично-виразовими засобами – одна з найяскравіших рис творчого методу В. Сильвестрова, один із показових прикладів просторово-часового взаємозв'язку різних стилів, методів, технік в єдиній цілісній системі творчого методу композитора.

 

 

Заповнивши простір між доісторичним лепетом і майбутнім, охопивши старі століття й далекі реґіони, впершись у безпосереднє минуле, майже в сучасність – в XIX століття, естетичні проґрами Нової музики сконцентрувались в гаслі «Нової простоти», яка виникла у 1980-90-і роки. Естетичне завдання руху «нової простоти» формулюється вельми розпливчасто: «більше музикальності». Але в цій розпливчастості є своєрідна точність. Мається на увазі рівнодопустимість всього, що «музично», і ненавантаженість використовуваних засобів якимись позамузикальними смислами. Якщо згадати, що «справжнє сьогодні» Нової музики, це – новація, аргументована поняттями філософії історії, то виявиться, що у «новій простоті» принцип музичного «сьогодні» подоланий.

Композитори перестали бути «істориками самих себе», повернулись до стану «композиторів самих себе». Але «сьогодні», причому всі, що вони були знайдені Новою музикою з 1910 року, залишились. «Нова простота» вміщає в себе всю Нову музику. До неї відносять творчість Штокгаузена 1980-х років, зокрема. цикл опер «Світ» (по одній опері на кожний день тижня).

Інструментальний театр в його нових версіях також відносять до «нової простоти».

Рух, розпочатий у 1910 році серійною технікою, дійшовши до меж свого «завтра», виявився у своїй глибині далеким «вчора». Рух, розпочатий в 1910-х роках дадаїзмом-футуризмом, дійшовши до меж свого «вчора», виявився таким, що він містить у собі збірки всіх подоланих «завтра». У «новій простоті» обидва рухи ніби застигли один проти одного – «ескалатори» зупинились, швидкий темп новацій захлинувся; вчора, завтра та сьогодні Нової музики (а це значить – вся історія музики) дивляться один одному в очі, вдивляються один в одного, щоб зрозуміти …

«Музика в старовинному стилі для фортепіано» В. Сильвестрова є одним із перших яскравих прикладів утвердження постмодернізму – нової художньої традиції, основним постулатом якої є «повернення до минулого і руху вперед». Твори композиторів цього періоду відрізняються тісним взаємопереплетенням традиційних і новаторських тенденцій. Використовуючи моделі попередніх епох, трансформуючи їх відповідно до індивідуального задуму та використовуючи сучасні виразові засоби, композитори створювали гранично індивідуалізовані музичні композиції. Провідною тенденцією цього часу було повернення до «нової простоти», опора на тональність та мелодизм, появляється тенденція до поєднання «чужого» і «свого» слова.

 

 

Цикл «Тиха музика» належить до кола творів Валентина Сильвестрова, у яких живе його нова „неактуальна мова” (визначення самого автора), а разом з ними спокій і блаженство. Свій стиль сам композитор визначає як „слабкий” неоромантичний стиль, який характеризується простотою тональних гармоній, тихою проникливістю звучання. Триваючі миті „Вальсу” і двох „Серенад” дарують стан нескінченного прощання з минулою культурою. Тіні Шуберта, Шумана, Генрі Манчіні ковзають і розтають у „місячній річці” тихою Сильвестровською метамузикою.

 

 

Усе різноманіття пошуків у царині симфонізму відбила творчість В. Силь-вестрова. Вже у Першій симфонії