Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Нормативні основи регулювання відносин із відокремлення церкви від держави

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 

підлягали негайному вилученню виконавчими комітетами. У ст. 44 була визначена заборона щодо фіксації у паспортах громадян їх належності до певного віросповідання, про вчинення щодо них якихось релігійних обрядів (хрещення, конфірмація тощо). Однак встановлена заборона не була перешкодою для видачі представниками культів окремих приватних посвідчень про вчинення ними певного обряду, але при цьому містився диспозитивний припис: за умови, що ці особи бажають мати такі посвідчення.

Норми шостого розділу інструкції присвячувалися правилам відправлення релігійних церемоній і обрядів. Зокрема не допускалося вчинення релігійних обрядів і церемоній, а також розміщення яких-небудь релігійних зображень у державних та громадських приміщеннях, а на місцеві органи радянської влади покладався обов’язок вживати відповідних заходів, з метою недопущення таких явищ. Лише з письмового дозволу місцевих органів радянської влади допускалася публічна релігійна хода та інші обряди на вулицях і площах. При видачі дозволу орган влади мав керуватися пунктом 5 Декрету про відокремлення церкви від державні школи від церкви. Згідно ст. 49, місцеві органи радянської влади мали прибирати або зобов’язати відповідних осіб усувати із молитовних будинків, що не були народним надбанням, всі предмети, які ображали революційні почуття трудящих. Такими предметами визнавалися пам’ятні дошки, написи на стінах чи богослужбових предметах, що увінчували пам’ять осіб, належних до колишньої правлячої династії.
Розділ сьомий Інструкції (ст. 50-53) мав назву – «Про викладання віровчень». У ст. 50 визначалося, що, в силу відокремлення школи від церкви, не допускалося викладання релігійних віровчень у державних, громадських і приватних начальних закладах. Виняток із цього правила складали спеціальні богославські навчальні заклади. Інші правила, визначені нормами цієї статті: всі будівлі духовних навчальних закладів усіх віросповідань, а також церковно-приходські школи як народне надбання переходили у розпорядження Народного комісаріату освіти; релігійній організації, як такій, що була позбавлена прав юридичної особи, не можна було видати дозвіл на викладання «Закону Божого».
У восьмому розділі інструкції визначалися місцеві органи влади, що мали реалізовувати положення Декрету про відокремлення церкви від держави. Такими органами в губерніях і повітах були відділи юстиції, а у волостях – виконавчі комітети місцевих рад. Губернії і повітові відділи юстиції для проведення заходів із відокремлення церкви від держави могли створювати спеціальні ліквідаційні підвідділи, які наділялися широкими повноваженнями, зокрема контрольними. Фінансування робіт, пов’язаних із реалізацією Декрету з відокремлення церкви від держави, мало проводитися за рахунок залишків коштів, що виділялися на утримання відповідних органів виконавчої влади, зокрема виконавчих комітетів.
У 1921 р. Народний комісаріат юстиції видав циркуляр за № 162/11, що був адресований усім губернським управлінням юстиції. В ньому було визначено, що представники духовенства усіх культів, як-то монахи, священики, пастирі, мули, шамани є суспільним паразитами, оскільки вони живуть на нетрудові доходи, які здобувають експлуатацією релігійних забобонів. Як не трудящі, представники духовенства всіх культів були позбавлені політичного виборчого права (як активного, так і пасивного) на виборах до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (п. «ч» ст. 21 Конституції УСРР; ст. 20 Інструкції з перевиборів сільських рад, волосних, повітових, губернських з’їздів Рад і про вибори на 5-й Всеукраїнський з’їзд Рад), а також були позбавлені прав бути членами комітетів незаможних селян (ст. 10 Постанови ВУЦВК від 13 квітня 1921 р. «Про комітети незаможних селян») і користуватися землею на території України (ст. 1 Закону УСРР «Про землю» від 5 лютого 1920 р.) [3, 1].
У листопаді 1922 р. ВУЦВК видав постанову «Про порядок реєстрації товариств і союзів, не переслідуючи мети отримання прибутку і порядку нагляду за ними». Згідно з нею, для розгляду справ про реєстрацію статутів створювалися центральна та губернські міжвідомчі комісії з товариств і союзів (МЕКОСО). Центральна комісія була створена при Народному комісаріаті внутрішніх справ і мала назву Центральна міжвідомча комісія у справах про товариства і союзи при Народному комісаріаті внутрішніх справ Української Соціалістичної Радянської Республіки. У липні 1923 р. ця міжвідомча комісія затвердила типовий статут релігійних товариств і видала інструкцію про порядок реєстрації релігійних товариств і видачу дозволу на скликання з’їздів релігійних товариств [4, 52].
У вересні 1922 р. була видана Постанова ВуЦВК, відповідно до якої, відділ із відокремлення церкви від держави та його місцеві органи передавалися із Наркомату юстиції до Наркомату внутрішніх справ зі штатами та фінансами [4, 5]. Таким чином, здійснення у подальшому всіх функцій щодо виконання Декрету із відокремлення церкви від держави покладалося на Наркомат внутрішніх справ. До відділу НКВС із відокремлення церкви від держави потрібно було звертатися «с мест (из волостей и судов) в инстанционном порядке за руководящими указаниями и разъяснениями тех или иных вопросов, возбуждающих сомнения» [4, 5].
На виконання повноважень, НКВС видавав циркуляри, зі змісту яких вбачався ряд негативних для органів радянської влади фактів. Так, в циркулярі № 260 від 27 червня 1923 р., адресованого губернським відділам управління, зазначалося, що НКВС надає важливого значення роботі з відокремлення церкви від держави, але губернські відділи управління зволікають із наданням відповіді на запити або взагалі не відповідають на них [5, 50]. У циркулярі № 248 від 28 червня 1923 р. наголошувалося, що не всі релігійні общини виконують, взяті на себе за договором, зобов’язання і, головним чином, це зобов’язання стосовно страхування споруд і майна. Релігійні общини, за укладеними договорами, мали надавати оцінщикам державних страхових установ необхідні відомості та проводити, за рахунок релігійної общини, сплату страхових зборів [5, 51].
Важливого значення у правозастосовній діяльності набули роз’яснення посадових осіб, що надавалися з різних питань. Так, заввідділом НКВС із відокремлення церкви від держави І. Сухоплюєв у відповіді на запит Харківського губвідділу управління від 8 листопада 1922 р. роз’яснив, що ченцям, закритого Харківського Покровського монастиря, через дільничну міліцію потрібно видавати тимчасові візи на проживання, з тією метою, щоб ці ченці не менше двох разів на рік зверталися до міліції за обміном документів, а попередні безстрокові паспорти ченців міліція мала залишати у себе й обов’язково вносити до них помітку про їх анулювання [4, 10]. Із цього вбачалося посилення контролю з боку державного органу за служителями культу.
У 1922 р. був прийнятий Кримінальний кодекс УСРР, а його завданням визначено правовий захист держави трудящих від злочинів і суспільно-небезпечних елементів. Склади злочинів визначали норми Особливої частини цього кодексу. У розділі ІІІ цієї частини, а саме ст. 119-125, прим. 4 були визначені діяння, пов’язані із порушенням правил із відокремлення церкви від держави [6, 5].
Таким чином, утворена в 1917 р. Українська радянська держава відразу вдалася до активного формування законодавства, що проголосило принцип свободи совісті, відокремлення церкви від держави та школи. Активну правотворчість у цьому процесі здійснювали Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад і Рада Народних Комісарів. Вищу юридичну силу у нормативних актах мали Конституція УСРР 1919 р. і Декрет про відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Сформоване законодавство щодо відокремлення церкви від держави визначило правила поведінки для суб’єктів у вигляді дозволів, обов’язків, заборон, наділяло органи державної влади правом створювати підзаконні акти та здійснювати контрольну функцію у цій сфері суспільних відносин.
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 
  1. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки // Історія Української Конституції / Упор. : А. Слюсаренко, М. Томенко. – К., 1993.
  2. Гражданский кодекс УССР // Собрание узаконений УССР. – 1922. – № 55.
  3. Держархів Харківської обл. (далі – ДАХО). – Ф. Р-203. – Оп. 1. – Спр. 514а.
  4. ДАХО. – Ф. Р-203. – Оп. 1. – Спр. 1964.
  5. Держархів Чернігівської обл. – Ф. Р-67. – Оп. 1. – Спр. 38.
  6. Уголовный кодекс УССР. – Х., 1922.

 

Фото Капча