Нпровадження інноваційних технологій навчання як засобів формування та розвитку професійної компетентності вчителя хімії

Музика Василь Михайлович

 

 

Сучасний освітній процес неможливо уявити без пошуку нових, більш ефективних технологій, покликаних сприяти розвитку творчих здібностей учнів. Необхідно прагнути, щоб учень став активним учасником навчального процесу, а вчитель, забувши про роль інформатора, – організатором пізнавальної діяльності учня. Пропонуємо вашій увазі деякі інноваційні технології, які, безперечно, впливають на покращення процесу навчання на уроках хімії.

Інтегральна освітня технологія

Основними принципами інтегральної освітньої технології є: багаторазове повторення, обов'язковий поетапний контроль, високий рівень труднощів, вивчення великими блоками. Ця технологія використовується при вивченні хімії в старших класах і передбачає такі активні форми навчання: уроки-лекції (вступні, поточні, заключні), семінари, практикуми, консультації. Теоретичний матеріал викладається «блоком»; використовується дворазове пояснення: спочатку – у формі лекції з демонстрацією дослідів і застосуванням засобів наочності, потім – коротко, виокремлюючи найбільш суттєві моменти; новий матеріал, що вивчається на лекції, неодноразово повторюється учнями і розглядається в різних зв'язках на семінарських заняттях. Основні напрями роботи на семінарі визначаються девізом (наприклад, «Досвід – основа пізнання», «Від даних аналізу до структури, а від неї – до властивостей», «Все пізнається в порівнянні», «Практика – критерій істини» тощо). Викладання матеріалу «блоком»сприяє економії навчального часу, який згодом витрачається на формування умінь, обговорення вивченого, навчання учнів висловлювати свою думку, оцінювати зміст матеріалу.

Залежно від підготовленості класу, лекції поділяються на дедуктивнічи індуктивні. На індуктивній лекції розвиваються розумові здібності учнів, їх уміння будувати гіпотези, робити узагальнення. Також лекція сприяєзалученню учнів до самостійного розгляду питань, проблемному викладу матеріалу, активізації розумової діяльності, здатності школярів до побудови міркувань у процесі вирішення поставлених перед ними завдань, пошуку»прихованих»існуючих зв'язків і закономірностей, отримують задоволення від праці, виявляють великий інтерес до предмета. Для осмислення змісту лекції доречно використати наступні запитання: Як ви вважаєте? У чому хибність такого висловлювання? Де можна застосувати набуті знання?

Кожна лекціяповинна бути проблемною. Вчитель ставить перед учнями певну проблему, підводять їх до її вирішення.

Наприклад, лекція з теми «Ароматичні вуглеводні».

Виходячи зі структурної циклічної формули бензолу, яку запропонував Кекуле, назвіть реакції, які будуть характерні для даної речовини (демонстрація дослідів взаємодії бензолу з бромною водою і перманганатом калію). Бензол з ними не реагує.

Показано протиріччя між будовою молекули (формулою Кекуле) і властивостями. У чому причина даного протиріччя?

Таким чином, навчальна лекція – дуже важлива, активна форма роботи з розвитку мислення учнів, дешколярам пропонується складати конспекти, схеми, опорні системи з теми, блоку.

Теоретичний матеріал, що вивчався на лекції, закріплюється на уроках-семінарах. На першому етапі семінару усім учням пропонується вирішити основне завдання за трьома програмами, причому кожен вибирає програму на свій розсуд.

Другийетап семінару присвячений роботі за чотирма варіантами обраної програми. Над програмами працюють індивідуально, парами, групами (за бажанням учнів). З кожної теми заплановані семінарські заняття, практикуми, консультації. Є кілька видів семінарів: навчальні; навчально-практичні; семінари-практикуми із розв’язку розрахункових задач. Хоча головною функцієюсемінару є навчальна, у ході заняття також можна провести підсумковий контроль.

Технології проблемного навчання.

Із проблемним навчаннямпов'язаний увесь курс хімії, тобто всі лекції з органічної хімії є проблемними. Крім того, вивчення неорганічної та загальної хімії супроводжується створенням на уроках проблемних ситуацій і постановкою проблемних питань.

Загальна хімія. Тема «Теорія електролітичної дисоціації»

Вивчення всієї теми побудоване на висуненні гіпотез, створенні і вирішенні проблемних ситуацій, постановці проблемних запитань і пошуків відповідей на них. Наприклад, на уроці з теми «Електроліти і неелектроліти» після демонстрації досвіду з електропровідності розчинів формулюється проблема:

- Виходячи з будови сполук солей і підстав, визначити, що у них загального і зробити висновок про електропровідності їх розчинів.

- Чи буде електропровідною система, утворена шляхом змішування з водою сульфату барію, гідроксиду заліза (III)?

При роботі над формуванням в учнів поняття «неелектроліти», їм пропонуються такі проблемнізапитання:

- Чи можна дати наступне узагальнене визначення електролітів: усі розчинні у воді речовини є електролітами?

- Чи можна завдяки будові молекул цукру С12Н22О11 і спирту С2Н5ОН встановити, чому їх розчини не проводять струм.

При вивченні поняття «електролітична дисоціація» проблемна ситуація створюється наступним чином: одні вчені стверджували, що іони в розчині утворюються при розчиненні речовин у воді, інші вважали, що вони утворюються під дією електричного струму.

Хто ж з учених мав рацію і як це можна довести?

Як пояснити, виходячи з особливостей процесу розчинення, сутність хімічної реакції, яка відбувається між розчинами речовин, чи є іони в розчині до опускання в нього електронів, або вони з'являються під дією електричного струму?

Технологія збільшення дидактичних одиниць.

Означена технологія використовується при вивченні розділів «Метали» і «Неметали». Три програмні теми «Підгрупа вуглецю», «Підгрупа азоту» і «Підгрупа кисню можна об'єднати на основі ідей паралельного структурування та укрупнення дидактичних одиниць навчання. Це стає можливим у зв’язку з тим, що, вивчаючи підгрупи хімічних елементів, опрацьовуються одні й ті ж структурно-споріднені поняття: «хімічний елемент», «проста речовина», «оксиди», «гідроксиди», «солі».

Під час вивчення кожного окремого елементаувагу учнівслід звернути на конкретні властивості хімічних елементів, простих