Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Никифор Григор'єв і Григор'євський повстанський рух: наративні джерела

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Никифор Григор'єв і Григор'євський повстанський рух: наративні джерела
 
О. О. Приказюк
 
Досліджується потенціал комплексу наративних джерел (публіцистика, інфор маційні та аналітичні матеріали періодики, мемуари, щоденники й епістолярії) для вивчення особи Н. Григор’є- ва й, очолюваного ним, повстанського руху.
Ключові слова: Н. Григор ’єв, григор ’євщина, наративні джерела.
Никифор Олександрович Григор’єв – відомий військовий діяч доби Української революції 1917-1920 рр. Очолюваний ним, селянський повстанський рух зіграв надзвичайно важливу роль у військово-політичних подіях на Півдні України наприкінці 1918 – в першій половині 1919 рр. Останніми роками в історичній літературі спостерігається пожвавлення у дослідженні постаті Н. Григор’єва та григор’євського повстанського руху. Найбільш повно й об’єктивно ця проблематика висвітлюється у роботах українського вченого В. Го- рака [1]. Декілька праць присвятила отаману й російська дослідниця А. Мішина [2-4]. Історіографія повстанського руху, під проводом Н. Григор’єва, проаналізована у ґрунтовній статті В. Горака, що вийшла 2013 р. в «Українському історичному журналі» [5]. Втім, в історіографії немає жодної роботи, де досліджувався б джерелознавчий аспект цієї проблематики. Метою нашої статті є аналіз потенціалу комплексу наративних джерел для вивчення постаті Н. Григор’єва та гри- гор’євщини. Цей комплекс представлений публіцистикою, інформаційними, аналітичними матеріалами періодики, мемуарною літературою, щоденниками й епістоляріями.
Публіцистика – це складний соціокультурний феномен, рід літературної і журналістської творчості, який оперативно досліджує, узагальнює і трактує з авторських позицій актуальні суспільно-політичні питання та інші проблеми суспільства, з метою продуктивного впливу на суспільну думку та існуючі політичні інститути, оперуючи при цьому засобами логічного мислення й емоційного впливу [6]. Більша частина творів публіцистики стосовно Н. Григор’єва та григор’євського повстанського руху представлена матеріалами періодики, інша – у вигляді окремих видань (брошур та листівок). За жанрами – це опубліковані виступи і статті політичних діячів, полемічні роботи, звернення, памфлети тощо.
У виступах і статтях діячів більшовицької партії подана «класова» характеристика особи Н. Григор’є- ва та викладена більшовицька концепція григор’євсь- кого повстанського руху. Так, 16 травня 1919 р. у газеті «В пути» голова Реввійськради радянської Росії Л. Троцький із сарказмом писав: «З’являються загони і армії Григор’євих і всіляких інших отаманів, батьок і дядьок» [7, 181]. У виступі на робітничому мітингові в Києві 20 травня 1919 р. він же назвав отамана Григор’єва «напівхолопом-напівбандитом», «обноском старого царського офіцера, лакеєм поміщиків і буржуїв» [8]. Лідер більшовиків В. Лєнін у виступі 4 липня 1919 р. визнав, що повстання, під проводом Н. Гри- гор’єва, суттєво порушило плани більшовиків. Він вважав григор’євщину наслідком махновщини [9, 35]. Більшовицькі автори термін «махновщина» вживали як синонім іншого улюбленого ними терміну – «партизанщина», аби показати найгірші риси повстанського руху Голова більшовицького уряду України Х. Раковсь- кий доводив «об’єктивно куркульський» характер повстанства, стверджував, що куркульство «прагнуло утримати сільську бідноту від з’єднання з міським пролетаріатом і ствердити диктатуру куркуля» [10, 27]. На його думку, «бандитизм» (так більшовики стали називати повстанський рух) – є епізодом у боротьбі між куркульством і робітниками [11, 8].
Під час григорьєвського повстання проти більшовиків, було опубліковано чимало пропагандистських листівок. Більшість з них – заяви, звернення, заклики до селян, солдатів і робітників, які містять наклепи на Н. Григор’єва та його повстанців. Так, в одній з листівок, з метою його приниження та посилення до нього антипатії, він названий поміщиком і прапорщиком [12]. Серед ярликів, які навішувалися Н. Григор’єву і гри- гор’євцям – «зрадник робітничої справи», «буржуйський наймит», «п’яні банди п’яного штабс-капітана» тощо. Полемічна за змістом листівка політичного управління Народного комісаріату внутрішніх справ, у якій наголошувалося, що кожен рядок тексту універсалу повстанців «дихає брехливістю і лукавством» [13, 1зв. ]. Більшовицькими пропагандистами було підготовлено «Лист брата отамана Григор’єва – Олександра Григор’єва до селян і робітників України», який був опублікований у вигляді листівки та брошури. Цей російськомовний документ насичений стандартними більшо вицькими кліше, на кшталт, «по селах бродять збройні банди куркулів» [14].
Низка листівок була видана й повстанцями. Звернення та накази, за підписом отамана Григор’єва та його штабу, містили звинувачення більшовиків у злочинах «надзвичайки», заклики до повстання, страйку залізничників тощо [15, 29-40]. У наказі Н. Григор’єва від 20 травня населенню і партизанам проголошувалася мета, створюваної ним, пов станської армії – «боротьба з надзвичайками, комісаро-держав’ям і комунізмом» [15, 31]. Свої листівки видавали також Ю. Тютюнник та інші ватажки повстанців [16, 174-178, 206-207].
У ряді газет були опубліковані памфлети, в яких «розвінчувалася» діяльність Н. Григор’єва. Так, у більшовицькій газеті «Деревенская жизнь», яка видавалася в Конотопі, у липні 1919 р. з’явився памфлет «Рост и падение Атамана Григорьева». Автор нарису А. Сєргєєв торкнувся біографії Н. Григор’єва. Він стверджував, що в місті Олександрія Херсонської губ. мешкає сім’я чоботаря Григор’єва, старший син якого – Никифор Олександрович – 1900 р. брав участь у придушенні повстання в Китаї, за що отримав декілька нагород. Під час російсько-японської та світової воєн він командував розвідувальним загоном, завдяки своїй винятковій хоробрості дослужився до чина капітана. На Західному фронті під час революції він увійшов до складу фронтової ради. Автор памфлету підкреслював, що Григор’єв під час протигетьманського повстання не мав чіткої політичної позиції, тому погодився на пропозицію петлюрівців діяти під їхнім лозунгом.
Фото Капча