Образ москаля в українському народному анекдоті ХХ ст.: соціальні та національні маркери

Загальновідомо, що здатність сприймати дійсність із гумором є однією з найхарактерніших рис українського характеру. Саме вона допомагала українцям не лише вистояти протягом трагічної історії, але й зберегти національну притомність та життєвий оптимізм. Сміх віддавна є засобом звільнення людини від тиску пануючого суспільства, заперечення неприйнятних у межах власного розуміння явищ, норм, цінностей, ідеалів та утвердження своєрідної життєвої концепції. Звернувшись до народної сміхової культури, уважний дослідник відкриє для себе найхарактерніші риси національного світогляду Ми погоджуємося з думкою І. Кімакович про те, що глибоке вивчення народної сміхової культури, аналіз її історичної динаміки сьогодні «доконче необхідне для вияву істотних стереотипів народного світогляду, поза якими неможливе вивчення української ментальності» [2, 3].

До аналізу сміхових явищ української народної культури зверталися в своїх працях М. Драгоманов, М. Сумцов, В. Гнатюк, І. Франко, А. Кримський, Г. Нудьга, О. Дей, Л. Махновець, Г. Крекотень, М. Яценко, Б. Деркач, В. Косяченко, О. Курочкін, О. Щербатюк, Р. Кирчів, І. Кімакович. Проте, багато проблем, пов’язаних із природою комічного, особливостями функціонування фольклорного сміховового феномену ще й сьогодні потребують глибокого вивчення.

Нині актуальним, на нашу думку, є дослідження традиційного анекдоту як фольклорного жанру малої форми, що, на думку багатьох дослідників, є одним із найпродуктивніших та найпопулярніших жанрів.

Особливе місце в гумористичній фольклорній спадщині займають анекдоти про москалів. Попри історичні, політичні, світоглядні трансформації українського суспільства, ці твори продемонстрували надзвичайну ідейну стійкість. Це цілком зрозуміло з огляду на те, що сутність історичного соціально-психологічного типу москаля залишилася незмінною (великоруські амбіції, зверхність, неповага до інших націй, культур, міф про вибраність росіян, про причетність до високорозвиненої універсальної культури, прагнення загарбати якомога більше «ісконно русских земель»). Тому такими актуальними нам сьогодні видаються твори, що виникли в минулі століття.

Відповідно до тематичної класифікації, анекдоти про москалів дослідники відносять до соціально-побутових творів [2, 171].

Мета статті – дослідження образу москаля в українському народному анекдоті ХХ ст. крізь призму соціальних та національних маркерів.

Відомо, що активного використання в сучасному значенні етнонім «москаль» набуває в XVII-XVIII ст., коли українські землі стали частиною Російської імперії. Так почали називати солдат Російської армії, які складали окрему соціальну групу. Так із етноніма слово «москаль» перетворюється на назву представника певної соціальної групи і означає «солдат», «військовий»[7].

Протягом історії стосунків Україна / Росія наш народ уважно стежить за подіями, глибоко аналізує внутрішні та зовнішні вияви цих зв’язків, виявляючи своє ставлення до них. Результати такого народного аналізу можна побачити, звернувшись до фольклорного образу москаля.

Анекдоти про москалів із огляду на лаконічну форму та особливості функціонування (розповідаються вони в невеликому колі однодумців, людей, яким можна довіряти) як правило, є зразками гострого, іноді «чорного» гумору.

ХХ століття – особлива сторінка української історії. Це час революцій, війн, позначений тиском радянської ідеології на всі сфери життя людини, час пригнічення національних почуттів, усеохоплюючого терору. На думку дослідників, у цих умовах народний анекдот починає виконувати особливу роль. Так Р. Кирчів уважає, що в ХХ ст. «анекдот вийшов практично на перше місце як найбільш мобільний і впливовий вид народної творчості, здатний оперативно відгукуватися і сміливо реагувати на болючі й актуальні суспільні справи»[4, 520].

Г. Мальцев уважає анекдот жанром «абсолютно специфічної естетики». Характеризуючи анекдот епохи застою в праці «Традиційні формули російської народної необрядової лірики», вчений підкреслює, що цей жанр дав таку характеристику часу, відносин, поведінки людей, оцінку історичних особистостей та сучасників, яку ми не знайдемо в будь-яких інших джерелах суспільної думки»[5, 63-64].

У часи, коли критичне ставлення до подій у тоталітарній країні висловлювати відкрито було вкрай небезпечно, народне слово сконденсувало, зберегло та передало наступним поколінням об’єктивні оцінки «діяльності» комуністичних лідерів, викрило лицемірство більшовицької ідеології по відношенню до простої людини та сформувало засади національної ідеї.

На противагу текстам «радянського» квазіфольклору в анекдотах про москалів народ висловив своє істинне ставлення до ідей «інтернаціоналізму», «рівності» та «братерства», розтиражованих більшовицькою владою. Ці твори є яскравим зразком усвідомлення нацією своєї «іншості», виявом небажання миритися з насильством та осмислення шляхів протесту.

У передмові до праці Р. Кирчіва «Етюди над українським народним анекдотом», С. Павлюк зазначає: «У цілісній системі етнічного самозбереження засобами глибокого етнокультурного духовного закорінення традиційної культури у спосіб життя анекдот відіграв збадьорюючи мобілізаційну місію всенародного політичного спротиву на колоніальне поневолення сусідніми державами, а особливо Росією, яка агресивно намагалася реалізувати найбільш цинічну політичну програму на денаціоналізацію українців. Сюжетна основа, яка складалася з наративу сімейного і громадського буття і носила колорит добродушного гумору та іронії, змінювала свій вектор на соціально-політичний зміст глуму, осуду і насмішки на російсько-комуністичний лад» [3, 3].

Знаково, що сьогодні в народному середовищі побутують як твори, що виникли в ХІХ-ХХ ст., так і новітні зразки. Образ москаля маркований традиційно негативно. Образ москаля-солдата, що втратив моральні орієнтири під час служби у війську Російської імперії, образ москаля-загарбника – вояка червоної армії, зомбованого радянською ідеологією, цинічного і жорстокого, що топчеться по західноукраїнських землях, органічно трансформується сучасною фольклорною свідомістю. Але якщо перший тип москаля викливає в народі бажання бути обережним, то два наступних – боротися з ним усіма можливими засобами.

У