Об’єкти цивільного права

Право регулює відносини, що виникають внаслідок створення результатів творчої діяльності тільки з моменту закінчення процесу творчості і набуття його результатом об'єктивної форми, доступної для сприйняття. Відносини з приводу об'єктів авторського права саме з цього моменту підлягають правовому регулюванню незалежно від їх призначення, цінності, способу відтворення тощо. Для визнання відповідного технічного рішення винаходом воно повинно мати ознаки патентоспроможності і отримати правову охорону шляхом одержання правоутримувачем у компетентному державному органі спеціального документа – патенту.

На відміну від речей продукти творчої діяльності є благами нематеріальними, хоча матеріальні носії продуктів названої діяльності (книги, магнітні плівки, інтегральні мікросхеми тощо) є речами і можуть виступати об'єктами права власності та інших майнових прав. Відповідне майнове право на матеріальний носій не дає власнику права на результат творчої діяльності, яке, включаючи право авторства, завжди зберігається за його творцем. Власник матеріального носія результату творчої діяльності без згоди автора, як правило, не має права відтворювати чи вносити зміни у текст, форму, зовнішній вигляд відповідного об'єкта. Тому в науці цивільного права результати творчої діяльності визнаються об'єктами виключних прав і охоплюються поняттям «інтелектуальна власність». Особливості співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ, у якій втілено результат творчої діяльності, визначаються положеннями ст. 419 ЦК. Вказана стаття встановлює незалежність цих прав одне від одного [12, 129].

Особливим об'єктом цивільних прав є інформація. У відповідності зі ст. 200 ЦК інформацією визнаються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали чи мають місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі. Цінність інформації обумовлюється її широким використанням у всіх сферах людської діяльності. У зв'язку з цим вона у всьому світі визнається товаром. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі збиранням, зберіганням, пошуком, поширенням та використанням інформації, здійснюється законами України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію», від 25 червня 1993 р. «Про науково – технічну інформацію», від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах» [12, 134].

Особливості інформації як об'єкта цивільних прав полягають у наступному. Перш за все інформація є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (диск, магнітна плівка, папір тощо). За своїми фізичними властивостями вона є благом неспоживчим, тому що використання останньої за призначенням не призводить до зменшення її обсягу чи фізичного знищення. Інформація може тільки морально застаріти і тому або залишитись невитребуваною, або, у разі необхідності, замінюватися на актуальнішу. Важливою особливістю інформації є різноманітність форм її фіксації, використання, поширення тощо. Крім цього, законодавство, з одного боку, закріплює право громадян України на інформацію, закладаючи підвалини розвитку інформаційної діяльності у суспільстві, а, з іншого – забезпечує правові форми захисту прав суб'єктів даних правовідносин.

Законодавство України, зокрема ст. 30 Закону України «Про інформацію», визначає правовий режим інформації з обмеженим доступом, до якої відносить конфіденційну та секретну інформацію.

Конфіденційною інформацією є відомості, що знаходяться у володінні, користуванні і розпорядженні окремих фізичних та юридичних осіб і можуть поширюватися на визначених ними умовах. Конфіденційною, наприклад, може бути інформація певної юридичної особи стосовно укладених нею договорів або міжнародних контрактів, перспектив підприємницької діяльності, змін у складі її керівних органів, кількості майна тощо. Конфіденційними можуть визнаватись також відомості щодо використовуваних товариством у виробництві технологічних процесів, технічних рішень, методів організації виробництва та інша комерційна інформація. У зарубіжних правових системах такі відомості мають назву «ноу – хау» (від англ. know – how – знати як). Секретною є інформація, що містить відомості про державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої може завдати шкоди особам, суспільству та державі.

 

 

В даній курсовій роботі вивчено питання «Об’єкти цивільних прав». Згідно основної здійснено розгляд та комплексне дослідження специфіки об’єктів цивільних прав. При написанні курсової роботи я звернувся до правової літератури, Законів України та авторських статей правового характеру.

Узагальнюючи тему роботи слід сказати, що саме поняття «об’єкт права» в правовій літературі вживається в різних значеннях. По – перше про об’єкт права говорять як про елемент правовідносин, по – друге як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню. В даному випадку ми розглянули об’єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин. Тому зазначу, що під об’єктами цивільних прав розуміють будь – які матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Також об’єкти цивільних прав можуть бути визначені як матеріальні, та (або) нематеріальні блага з приводу яких складаються цивільні правовідносини. Класифікація об’єктів цивільних прав можлива за різними підставами, проте виділяють класифікації об’єктів цивільних прав за двома критеріями: залежно від характеру благ; залежно від оборотоздатності об’єктів цивільних прав.

Я вважаю, що в курсовій роботі достатньо розкрито специфіку об’єктів цивільних прав та надано повні визначення відносно їх класифікації.

 

 

1. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 23. 02. 2006.

2. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»: Закон України від 10. 12. 2012.

3. «Про право власності на окремі види майна»: Постанова ВР України від 19. 06. 1992 р. // ВВРУ. – 1992.

4. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» ст. 3, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 12 липня 2001 р.

5. Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про застосування векселів в господарському обороті України».

6. Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

7. Українське цивільне право, авт. Заіка О. Ю., вид. Київ, «Істина», 2007.

8. Цивільне право України: авт. Мазур О. С. Навч. посіб. К. : Ун-т «Україна», 2009.

9. «Цивільне право України», авт. Панченко М. І. Навч. посіб. – К. : Знання, 2008.

10. Українське цивільне право, авт. Зорислава Ромовська: Загальна частина. Академічний курс. Підручник, – К. : Атіка, 2009.

11. Цивільне право України – за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, вид. К. : Юрінком Інтер, 2008 р.

12. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К. : Вентурі., 2012.

13. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів авт. О. А. Підопригора – К. : Вентурі, 2007.

14. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. і доп. авт. Харитонов Є. О., Старцев O. B. – К. : Істина, 2007.

15. Цивільне право України: Підручник. Стефанчук P. О. – К. : Істина, 2012.

16. Цивільне право України: Підручник. Юрчук М. О. – К., 2012.