Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Одеський Дністровський водогін: Як все починалось

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Одеський Дністровський водогін: Як все починалось
 
Валентин Кобзар (м. Київ)
Стаття висвітлює історію започаткування Одеського централізованого водогону, особливо Дністровського водогону.
Ключові слова: І. О. Платс, Рашковський фонтан, водогін Ковалевського, Дністровський водогін.
У вересні поточного року виповнюється 142 роки з часу започаткування Дністровського водогону, який забезпечив водою м. Одесу. Введення в експлуатацію споруд Дністровського водогону з водозабором із р. Дністер нарешті дозволило поставити, звичайно на певний час, «жирну крапку» в багаторічній боротьбі одеситів за право мати в місті добру питну воду в достатній кількості. Аби бодай частково уявити, які проблеми мали одесити за постійного дефіциту води в цьому південному місті від часу його заснування й до кінця XIX сторіччя, наведемо хронологію цього питання, опираючись на докладний опис водогону, що зберігся [1, 2].
У цьому сенсі найбільш цікавою є доповідь- повідомлення інженера І. О. Платса, керуючого технічною частиною (читай головного інженера за сучасною кваліфікацією посад) Одеського водогону. Свою доповідь [1] він виголосив в якості делегата ІУ-го Російського водопровідного з’їзду, що відбувся в м. Одеса 4-11 квітня 1899 р. За традицією, тоді кожен водопровідний з’їзд розпочинався з доповідей місцевих фахівців про водогін та систему каналізації міста, де проходив з’їзд. Готуючи доповідь про одеський водогін, інженер Платс скористався відомостями видання Одеського Міського Управління, що вийшло до сторіччя Одеси (1894 р.).
Питання забезпечення міста питною водою, з урахуванням незадовільних місцевих умов, було завжди в центрі уваги одеської місцевої адміністрації з часу заснування міста (1794 р.). Справа в тому, що в приморському місті відсутні більш-менш придатні джерела поверхневих прісних вод. За відсутності таких, спочатку вся увага приділялась пошукам ґрунтових, підземних вод. Взагалі-то підземні води в межах Одеси не відповідають вимогам питного водопостачання. Загальна жорсткість верховодок становила тоді від 15 до 100 градусів, значний загальний солевміст одеських ґрунтових вод (гіпс, сірчанокисла магнезія, глауберова сіль та інше) та наявність азотнокислих солей робили воду малопридатною для питних потреб. Під час посух різко зменшувався дебіт навіть цих джерел.
Після наведеного вище стає зрозумілим, чому питання водозабезпечення міста виникло одночасно, а, вірніше, навіть раніше від часу його заснування. Так 15 травня 1792 р. катеринославський губернатор В. Каховський в своєму донесенні про облаштування системи водопостачання поселення Хаджибей доповів про існуючі проблеми. Він же, чи не вперше, висловив припущення про можливість проведення води до майбутнього міста з далеких околиць чи Дністра. Та спочатку (за часів Хосе де Ри- баса) активно будувалися колодязі для води. Для цього щоденно відряджались 50 чоловік військових з полків місцевого гарнізону. З розвитком міста число колодязів, звичайно, невпинно зростало. Так, за донесенням Лорера від 17. 04. 1797 р. в поселенні було 10 колодязів, до кінця 50-х років XIX сторіччя за даними підполковника Генерального штабу А. Шмідта – 230, а вже до кінця 60-х років XIX сторіччя – близько 600.
Та постачання водою з колодязя не могло задовольнити населення міста, що бурхливо розвивалось. 8 січня 1808 року міська Дума скликала загальноміські збори делегатів з числа мешканців. На цих зборах була прийнята ухвала про вкрай незадовільний стан водозабезпечення міста, особливо з урахуванням напливу в Одесу маси людей, обозів та морських суден. Збори висловили клопотання до вищих органів влади про здійснення так і не виконаного повеління імператриці Катерини II про проведення з околиць «сильной, прозрачной и легкой» води від дже- рела-фонтану, розташованого в 10 верстах від міста. І далі в ухвалі підкреслено: «... почерпнут люди прохладную воду, усталый старец оживит засохшие уста свои, жители обильно воспользуются к своему насыщению, способствуя на потушение и пламени огненному». Та проведення такої «далекої» води вимагало непомірних коштів і часу. Тому місцева адміністрація знову почала шукати більш близькі та багаті водні джерела.
У тому ж таки 1808 р. градоначальник герцог Дюк де Рішельє доручив поручику свити Його Величності Рошешуару знайти джерела води проти Платонівської пристані порту. В свою чергу Будівельний комітет місцевої адміністрації запросив з міста Ясс (нині на території Румунії) фахівців з пошуку джерел води та облаштування фонтанів. Для водопою худоби були облаштовані ставки у Водяній та Фортечній (Карантинній) балках. Рашковський фонтан, що забирав воду з місцевості пізніше названої Малим фонтаном, був пристосований для постачання водою суден. У розробці проекту Рашковського фонтану (1805 р.) брав участь військовий інженер, австрієць за походженням І. І. Круг. В 1804 р. він був відряджений для роботи в Одеському будівельному комітеті для виконання фортифікаційних та гідротехнічних споруд.
Отже, за часів герцога Д. Рішельє, графа О. Ланжерона і графа М. Воронцова головним джерелом питної води в місті були колодязі, що належали місту та приватним особам. Досить непогану і значну за обсягами воду давали колодязі в районі Водяної балки. Власне і назва її була започаткована дякуючи воді. Застава в колишній зоні порто-франко (район вулиці Градо- начальницької) звалася також «водяною». З тієї ж причини і вулиця Градоначальницька в народі звалася також «Водовозною».
Колодязі Одеси на той час являли собою споруди, що давали власникам значні прибутки. Тому нерідко, навіть міські колодязі, захоплювались приватними особами. Іноді до цих колодязів приватниками обмежувались вільний
Фото Капча