Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Охорона водних ресурсів

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 

масовими.

Інтродукції кормових організмів у моря проводилися рідше, ніж у водосховища й озера, проте носили більш масовий характер. Найвеличезна – вселення в Каспійське море з Азовського поліхети Hedisto (Nereis) diversicolor. Внаслідок цієї роботи, проведеної в 1939–1940 рр. під керівництвом Л. А. Зенкевича, уже в 1948 р. біомаса нереїсу в Каспійськім морі досягала 2 млн. ц, площа їхнього розселення склала 30 тис. км2, і вони міцно увійшли в раціон багатьох каспійських риб, зокрема осетрових, вобли й ляща. Одночасно з нереїсом у Каспій з Азовського моря був пересаджений молюск сіндесмія, який добре акліматизувався в новій для нього водоймі. Акліматизація промислових організмів здійснюється відносно риб, ракоподібних, молюсків і водних ссавців. Історично, раніше всього почалися пересадження прісноводних риб. Наприклад коропів, батьківщина яких Японія й Китай, очевидно, ще римляни завезли в Грецію й Італію, а в XV–XVI ст. коропи вже розводилися по всій Середній Європі. Великий успіх досягнутий при вирощуванні амурських рослиноїдних риб у водоймах України. З окремих риб-акліматизантів найбільше значення в промислі мають білий товстолоб, білий амур, пелядь, лящ, сазан, срібний карась і судак.

Серед морських риб натуралізувались у нових місцях американський прохідний оселедець шед, пересаджений у води тихоокеанського узбережжя Америки з атлантичного узбережжя; у цей час вона стала однієї із самих численних промислових риб Каліфорнії. Тихоокеанські лососі натуралізувались на узбережжях Чилі та Нової Зеландії. Успішно переселені із Чорного моря в Каспійське кефалі (1930–1934 рр.), що стали важливим промисловим об'єктом у новому місці.

Інтродукція ракоподібних почала проводитися з кінця минулого століття, коли раки Cambarus affinis у кількості 100 шт. були пересаджені з водойм Пенсільванії (США) у ріки Німеччини, прижилися тут і стали нащадками всіх особин цього виду, що живуть нині у ФРН, Польщі й Франції. Разом з кефаллю із Чорного моря в Каспійське випадково потрапили кам'яна та трав'яна креветки, що добре прижилися на новому місці.

Інтродукція молюсків відома із середини XVIII ст., коли в 1769 р. перловицю, що використовувалася для виготовлення перламутру, перевезли з Баварії в Штейнах (ФРН). В 1949 р. устрицю Ostrea edulis перевезли з Голландії в район Мілфорда (США), де вона добре прижилася. В 1955 р. цей же вид устриць успішно пересаджений з Англії в Канаду. Особливо вдалий приклад акліматизації молюсків – переселення японської устриці Crassostrea gigas на тихоокеанське узбережжя Північної Америки і в інші райони; фаза "демографічного вибуху" цієї устриці відзначена поблизу атлантичного узбережжя Франції. В 1968 р. відбулася стихійна акліматизація португальської устриці при викиді її (як вантаж, що зіпсувався) біля узбережжя Франції.

При проведенні акліматизаційних робіт важливо знати потенційний ареал видів, що звичайно значно ширше фактичного, і мати на увазі 4 критерії:

1) географічний, що показує можливість акліматизації, виходячи із зіставлення по кліматичних характеристиках сучасних і можливого (потенційного) ареалів;

2) екологічний, що показує таку можливість, виходячи з вимог організму до довкілля, насамперед у найбільш лабільні моменти його життя (розмноження, розвиток);

3) біотичний, зумовлений відсутністю у фауні збагачуваної водойми біологічно подібного виду, що забезпечує наявність для виду, що вселяється, вільного біологічного місця;

4) господарський, що характеризує вселенця у відношенні "корисності", виходячи з його промислово-товарних якостей.

Одночасно доводиться враховувати "біологічні якості" об'єктів, що вселяються, зокрема ефективність використання ними їжі, утворення іхтіомаси й швидкість цього процесу. Наприклад, на приріст одиниці маси фітопланктофагам потрібно 20–30 одиниць маси живого корму, зоопланктофагам – 10–14, зообентофагам – 12–15, хижакам – 5–10. Абсолютний приріст дрібних риб дуже малий, але за високої чисельності вони дають високу продукцію й досягають товарної маси за короткий термін. Нарешті, доводиться мати на увазі цінність корму, споживаного акліматизантами, можливості його використання різними споживачами.

 

7.4. Аквакультура

 

З розвитком цивілізації й ростом технічних можливостей людей йде безперервний процес інтенсифікації освоєння гідросфери як джерела біологічної сировини. Цей процес розвивається в різних планах. Насамперед, до освоєння малих водойм додається експлуатація усе більших, аж до відкритої частини Світового океану. Другий план – посилення експлуатації наявних біоресурсів, "дарунків природи", за рахунок удосконалювання техніки лову й розширення асортиментів об'єктів, що видобуваються. Третій шлях – охорона природного відтворення біоресурсів і здійснення ряду заходів, що підвищують його ефективність. Нарешті, четвертим і вищим етапом є перетворення водойм у культурно оброблювані водогосподарчі угіддя, з поширенням на них тих самих принципів господарювання, які знаменували собою становлення й розвиток сільськогосподарського виробництва. Всі чотири плани інтенсифікації реалізуються, як це було й при освоєнні суші, паралельно один одному. В історичному аспекті акцент зміщується з удосконалювання промислу на забезпечення його сировинної бази, на розвиток аквакультури.

Найпростішою формою аквакультури є меліорація природних водойм, що дозволяє повніше використовувати можливості природних екосистем. Подальший розвиток аквакультури зводиться до перетворень екосистем, їхнього конструювання в інтересах оптимізації виробництва біосировини у водоймах. Ресурсами починають ставати не вирощувані корисні організми, а властивості екосистем забезпечувати відтворення останніх, посилені відповідною формою ведення господарства. Провести чітку межу між аквакультурою і багатьма іншими формами освоєння гідросфери важко, як важко встановити той ступінь використання земельних угідь, що знаменували початок агрокультури. Зародки агро- і аквакультури виявляються вже на самих ранніх етапах цивілізації, але перша, як технічно більш проста, сильно випередила другу. Зараз аквакультура, спираючись на технічний прогрес, починає посилено розвиватися, тому що людство, гостро маючи потребу в сировині, не може ігнорувати можливості різкого розширення його виробництва в гідросфері, коли для цього створилися соціальні, технічні й економічні передумови.

Надто важливо відзначити існування двох принципів ведення аквакультури, які в практиці часто виступають у єдності, складно переплітаючись один з одним. Перший принцип – максимальне використання водойм як господарських угідь, що відтворюють первинну їжу, й тому здатних внаслідок екосистемної трансформації останньої служити джерелом біологічної сировини. У цьому випадку аквакультура вдосконалюється за рахунок стимуляції первинного продукування й керування екосистемними процесами в інтересах отримання максимальної продукції з одиниці площі з урахуванням якості одержуваної біологічної сировини. Зокрема, розробляються методи підвищення первинної продукції внесенням мінеральних добрив і способи ведення полікультури риб, компоненти якої можуть утилізувати продукцію різних трофічних рівнів, у першу чергу першого (риби-фітофаги) і потім наступних (детритофаги, зоопланктофаги, зообентофаги). Інший шлях розвитку аквакультури – використання води як середовища при вирощуванні цінних об'єктів за рахунок згодовування їм малоцінних продуктів. У першому випадку відбувається новотвір біологічної сировини, у другому – трансформація одного виду в іншій із програшем у кількості й виграшем у якості.

Природно, що генеральний шлях розвитку аквакультури, в інтересах забезпечення їжею зростаючого народонаселення, лежить у напрямку максимального використання водойм як виробників, а не трансформаторів біологічної сировини. Другий шлях виправданий і перспективний остільки, оскільки в сфері виробництва біологічної сировини виявляються в надлишку його категорії, які не можна використовувати більш раціонально. Як було зазначено вище, обидва розглянутих принципи розвитку аквакультури реалізуються в єдності. Так, при ставковому вирощуванні коропів його продукція забезпечується як природними кормами (природна кормова база водойми), так і за рахунок підгодівлі риб продуктами, що одержуються з інших екосистем. При високій щільності посадки, коропа і його інтенсивній годівлі, буде переважати трансформація біологічної сировини, у зворотному випадку – новотвір. Прикладом перетворюючої аквакультури може служити басейнове вирощування товарної риби, коли вона повністю харчується кормом, внесеним ззовні. У випадку басейнового вирощування молоді, яка використовується для посилення природного відтворення цінних об'єктів, маємо справу з особливою формою аквакультури. Випущена в природні водойми молодь, використовуючи їхню кормову базу, із украй високою ефективністю перетворюється в біологічну сировину – біологічні ресурси. Так, заводська молодь осетрових, перетворюється в сотні тисяч центнерів найціннішої продукції. Подібно цьому одержують продукцію лососевих за рахунок нагулу заводської молоді в морях, куди вона скачується після випуску в ріки.

В наш час перспективи розвитку аквакультури надзвичайно розширюються у зв'язку зі стрімким зростанням теплової енергетики. Величезна кількість вод, що підігріваються на 8–10° С при охолодженні конденсаторів атомних і теплових електростанцій, через скидні канали надходить у водойми-охолоджувачі. Потік підігрітих вод створює виняткові можливості для інтенсифікації садкового й басейнового ведення аквакультури; водойми-охолоджувачі украй перспективні для вирощування теплолюбних риб з високим темпом росту, зокрема рослиноїдних, за рахунок використання природної кормової бази. Водойми-охолоджувачі дають можливість одержувати посадковий матеріал для вирощування риб, які у водоймах даної кліматичної зони через низьку температуру не розмножуються. Стосовно до риб, що розмножується в даній зоні, підігріті води дозволяють одержувати посадковий матеріал у більш ранній термін, і відповідно подовжувати час використання в рибгоспах нагульних площ. Створюються передумови впровадження в аквакультуру нових об'єктів із числа теплолюбних форм, що мають цінні товарні властивості (наприклад, осетрова риба веслонос) і високі потенції росту (буффало, тиляпія та ін.). У водоймах, що підігріваються, можуть перезимовувати й плідники теплолюбних риб, що не виносять температури близькі до 0°С.

У вузькому змісті аквакультура розуміється як промислове вирощування гідробіонтів по певній технологічній схемі з контролем над усіма основними ланками процесу. Якщо мова йде про вирощування морських організмів, говорять про марикультуру. За аналогією, розведення прісноводних гідробіонтів варто називати лімнокультурою. У широкому змісті слова, під аквакультурою розуміють господарювання на водоймах з метою підвищення їхньої продуктивності, аналогічне діяльності на суші, пов'язаної з організацією сільськогосподарського виробництва. До приватних форм аквакультури в її широкому розумінні ставляться рибництво в озерах і водосховищах, ставкове рибництво, садкове й басейнове (лоткове) вирощування риб, устричні й мідійні господарства, культивування ракоподібних, водоростей і інших гідробіонтів.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Нормування забруднювачів водного середовища. Поняття ГДК.

2. Система рибогосподарських та гігієнічних ГДК.

3. Способи і методи очистки стічних вод. Шляхи встановлення токсичності водного середовища.

4. Шкала токсобності.

5. Біотестування. Типи біотестування.

6. Встановлення гранично допустимих рівнів токсичності. Тест-об’єкти.

7. Світовий промисел гідробіонтів. Основні промислові зони Світового океану.

8. Акліматизація гідробіонтів. Аквакультура. Охорона біоти.

Фото Капча