Оптимізація функцій органів виконавчої влади України: теоретико-методологічні засади

2. Використання положень системного підходу, зокрема функціонального аналізу, як його складової, щодо розгляду функцій управління дозволяє виявити їх базові передумови – життєво необхідні потреби об'єктів управління.

3. Різноманітні та багаточисельні потреби об'єктів зумовлюють цілі управлінської діяльності, що охоплюють окремі групи завдань, яким притаманна відносна самостійність та однорідність. Це дає підстави вважати, що в найбільш узагальненій формі управлінські функції є частинами управлінської діяльності, що спрямовані на забезпечення цих потреб, а тому мають відносну самостійність та однорідність.

4. Виходячи зі схеми: потреби об'єкта цілі (завдання) суб'єкта функції, можна виявити діалектику об'єктивного (потреби, функції) та суб'єктивного (цілі, завдання) в управлінні. Останні реалізуються в управлінській діяльності у формі функцій управління. Отже, виконуючи конкретні функції управління, орган виконавчої влади здійснює притаманні йому завдання. На основі цілей (завдань), що стоять перед апаратом державного управління, можна зробити вичерпний перелік об'єктивно необхідних функцій, адже точно сформувати завдання – це й означає виявити функції органів виконавчої влади. Функції, в свою чергу, складають так звану функціональну модель управління.

5. Функціональний зміст управлінської діяльності дозволяє виявити її спрямованість. Відповідно склад і спрямованість управлінської діяльності є ознаками, що найбільш чітко виражають сутність наукової категорії “функція управління”. У свою чергу, функції розкривають зміст, методи, форми управління, що дозволяє пояснити багато проблем державного управління через управлінські функції.

6. Функції управління реалізуються через управлінські відносини, тобто у процесі цілеспрямованого впливу суб'єкта управління (органу виконавчої влади), наділеного відповідною компетенцією для реалізації юридично встановлених функцій, на об'єкт управління, що має переважно виконавчі обов'язки. Тісну взаємообумовленість функцій управління та управлінських відносин можна вважати суттєвою теоретичною засадою визначення поняття функції. Цей аспект проблеми має велике як методологічне, так і практичне значення, адже дозволяє встановити адекватне співвідношення між суб'єктом і об'єктом управління, не абсолютизуючи роль першого. Виходячи з того, що реалізація функцій управління сьогодні не є односторіннім управлінським впливом суб'єкта на об'єкт управління, слід наголосити на участі останнього у формуванні владного волевиявлення суб'єкта.

7. Функції характеризуються забезпечувальним характером, що грунтується на розумінні визначального значення об'єкта у системі виконавчої влади. В умовах демократичної, правової, соціальної держави політико-адміністративне управління спрямоване на забезпечення прав і свобод людини, високої якості життя громадян, безпеки їхнього існування та надання управлінських послуг. Звідси походить суттєва особливість управлінських функцій – постійна спрямованість на реалізацію життєво важливих потреб об'єкта управління, забезпечення його оптимального стану і розвитку.

8. Функції управління: а) обумовлені цілями (завданнями) управління; б) носять об'єктивний характер; в) є складовими частинами змісту управлінської діяльності; г) є відносно самостійними та однорідними; д) безпосередньо виражають владно-організуючу сутність виконавчої влади; е) реалізуються в процесі управлінських відносин (взаємодія суб'єкта та об'єкта управління) ; є) спрямовані на забезпечення життєво необхідних потреб об'єкта управління.

9. Функції управління розрізняються між собою за специфічними особливостями, виходячи з цілей та завдань виконавчої влади. Тому цільова спрямованість функцій та характер виконуваних завдань управління є об'єктивною і методологічно обгрунтованою класифікаційною ознакою систематизації управлінських функцій.

10. На основі даного класифікаційного підходу всю різноманітність управлінських функцій можна розподілити в межах єдиної системи на три найбільш загальні види: а) основні; б) загальні; в) допоміжні.

11. У свою чергу, зазначені види складаються з таких категорій:

основні функції – політико-адміністративні, економічні, соціальні, гуманітарні;

загальні функції – стратегічне планування, прийняття управлінських рішень, організація діяльності, мотивація, контроль;

допоміжні функції – управління людськими ресурсами, бюджетно-фінансова функція, юридично-судова функція, діловодство і документування, зв'язки з громадськістю.

12. Значимість класифікації управлінських функцій виявляється у тому, що вона слугує об'єктивною основою для класифікації структурних підрозділів органу виконавчої влади, встановлення їх компетенції, стандартизації, уніфікації елементів управлінського процесу.

У другому розділі “Аналіз стану реалізації основних функцій державного управління органами виконавчої влади України” з метою методологічно правильного обгрунтування шляхів оптимізації управлінських функцій з позицій теорії політичного управління, піддано теоретичному і практичному аналізу існуючу систему виконавчої влади України, а також стан реалізації органами, що входять до цієї системи, основних функцій державного управління.

Зазначається, що існуюча в Україні модель виконавчої влади являє собою складне суперечливе явище з багатьма бюрократичними деформаціями, недоліками, слабкими сторонами, успадкованими від попередньої командно-адміністративної системи та має ряд негативних факторів, набутих за роки незалежності. Апарат державного управління виявився нездатним забезпечувати суспільні реформи. Це особливо стосується аналізу політики, розробки стратегії, прийняття політичних і управлінських рішень, формування програм їх реалізації, оцінки результатів на всіх рівнях виконавчої влади. Існуючі адміністративні структури та процедури не завжди відповідають вимогам сьогодення, що не сприяє здійсненню соціально-економічних реформ. Суспільство не задовольняє неефективність уряду та інших органів виконавчої влади, низька якість управлінських послуг, повільність та нерівномірність перетворень. Це призводить до втрати довіри до державної влади, породжує політичну і соціальну напругу в суспільстві, держава втрачає позитивний імідж в очах своїх громадян. Така ситуація в системі органів виконавчої влади не