Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Організація і методика аудиту поточних зобов’язань

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
53
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Курсова робота
з дисципліни «Організація і методика аудиту»
на тему: « Організація і методика аудиту поточних зобов’язань»
 
ЗМІСТ
 
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВЯЗАНЬ
1.1. Сутність та місце аудиту поточних зобовязань в системі господарського контролю
1.2. Нормативно-правове регулювання та інформаційне забезпечення поточних зобов’язань
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
2.1. Організація проведення аудиту поточних зобов’язань
2.2. Методика аудиту короткострокових кредитів банків
2.3. Методика аудиту кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги
2.4. Особливості методики аудиту зобовязань, забезпечених
короткостроковими векселями виданими
2.5. Методика аудиту поточних зобовязань за розрахунками з учасниками
2.6. Методика аудиту інших поточних зобов’язань
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І МЕТОДИКИ АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
ВСТУП
 
Актуальність теми. Будь-яке підприємство, незалежно від виду його діяльності, не дивлячись на кількість працюючих на ньому людей і на чистий прибуток, має зобов’язання перед постачальниками та підрядниками, своїми працівниками, перед банком за короткострокові та довгострокові кредити. Це нормальне явище, яке свідчить про те, що підприємство функціонує, і воно відображається в бухгалтерському обліку.
В умовах фінансової кризи, що не оминула й України, з’являється потреба в удосконаленні методики визнання, розподілу, документування, відображення в системі бухгалтерського обліку і оцінки поточних зобов’язань, а також їх аналізу та аудиту. Адже це зможе значно прискорити погашення поточних зобов’язань і тим самим врегулювати проведення розрахунків між суб’єктами господарської діяльності, що позитивно впливає на їх фінансовий стан.
Проблема аудиту поточних зобов'язань набуває актуальності у зв’язку з фінансовою кризою та зростаючою проблемою неплатежів. Саме тому вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду аудиту зобов'язань є необхідним для запровадження на практиці.
За останні роки зросла кількість публікацій, присвячених обліку та аудиту зобов'язань. У своїх працях на питання оцінки зобов'язань звертали увагу Ф. Ф. Бутинець, Н. М. Малюга, Л. Г. Ловінська, Я. В. Соколов, М. О. Козлова та ін. Однак у працях науковців розглядаються загальні положення обліку та аудиту зобов'язань.
Об’єктом дослідження обрано поточні зобов’язання.
Предметом дослідження є методика проведення аудиту поточних зобов’язань.
Метою даної роботи є грунтовне дослідження організації і методики аудиту, а також розробки напрямків вдосконалення поточних зобов’язань.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступне коло задач дослідження:
- вивчити законодавчо-нормативні та теоретичні аспекти аудиту поточних зобов’язань;
- вивчити організацію проведення аудиту поточних зобов’язань;
- розглянути методику проведення аудиту короткострокових кредитів банків, кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, поточних зобов’язань за розрахунками з учасниками, інших поточних зобов’язань;
- визначити особливості методики аудиту зобов’язань, забезпечених короткостроковими векселями виданими;
- визначити шляхи вдосконалення аудиту поточних зобов’язань;
- надати пропозиції щодо подальшого обліку поточних зобов’язань.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань бухгалтерського обліку і аудиту, інша спеціальна література, матеріали конференцій з проблем бухгалтерського обліку та аудиту, оприлюднені статистичні дані, нормативно-правові акти України.
 
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
 
1.1. Сутність та місце аудиту поточних зобов’язань в системі фінансово-господарського контролю
 
Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методологічне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг, аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналіз фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. [22, с. 197].
Проведення аудиту операцій пов'язаних із зобов’язаннями полягає у встановленні достовірності певних даних відносно наявності зобов’язань перед кредиторами, повноти і своєчасності відображання первинних даних в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов’язань і його відповідності прийнятій обліковій політиці, національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, реальності наявних зобов’язань, законності і доцільності проведених розрахунків, достовірності відображання стану зобов’язань у звітності господарюючого суб'єкта.
Зовнішній аудит в Україні здійснюється незалежними сертифікованими аудиторами на договірній основі зі суб'єктами господарської діяльності [20, с. 27] згідно з Законом України «Про аудиторську діяльність»[5].
Аудит поточних зобов’язань дуже важливий з того погляду, що поточні зобов'язання значно впливають на ліквідність та інші показники фінансового стану підприємства і водночас операції з ними можуть мати багато помилок, порушень і шахрайства.
Особливо небезпечні спроби клієнта занизити зобов'язання і таким чином штучно поліпшити фінансовий стан у фінансовій звітності.
Джерелами доказів про короткострокові зобов'язання можуть бути документи (рахунки-фактури, рахунки бухгалтерського обліку, звітні форми) та наявність певних витрат, особливо грошових коштів, наприкінці звітного періоду.
Аудитор повинен використати свої знання з бізнесу з тим, щоб дізнатися, де є зобов'язання, де їх очікують, навіть, якщо вони не зазначені в рахунках-фактурах або довго залишаються несплаченими. Більшість доказів міститься в зовнішніх документах.
Методика аудиту цих зобов'язань подібна до методики аудиту довгострокових зобов'язань. Шляхом застосування аналітичних процедур, звірки відповідності залишків на рахунках інших короткострокових зобов'язань, відстеження документів та записів на рахунках, досліджень виплат та пошуку незафіксованих в обліку зобов'язань перевіряються такі зобов'язання, як визнані претензії, штрафи за операціями оренди, нараховування винагород за роботи та консультування, у тому числі й аудиторам.
Зобов'язання – це реальна заборгованість організації, погашення якої викликає зменшення економічної вигоди у вигляді відтоку ресурсів, що існує на звітну дату, щоб задовольнити претензії іншої сторони. Зобов'язання є результатом минулих операцій або минулих подій і підрозділяються на короткострокові (поточні) і довгострокові.
Поточні зобов’язання – це зобов’язання підприємства, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати Балансу.
Всі інші зобов'язання класифікуються як довгострокові.
Мета аудиту операцій з зобов’язаннями полягає в становленні первинних даних відносно наявності зобов’язань перед кредиторами, повноти і своєчасності відображення первинних даних в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов’язань і його відповідності прийнятій обліковій політиці, національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, реальності наявних зобов’язань, законності проведених розрахунків, достовірності відображення стану зобов’язань і звітності господарюючого суб’єкта.
Метою аудиту стану розрахунків є встановлення достовірності даних відносно повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку розрахунків у відповідності до прийнятої облікової політики, достовірності відображення залишків у звітності господарюючого суб’єкта.
Завданнями аудиту операцій за поточними зобов’язаннями є:
- оцінка стану розрахунково-платіжної дисципліни за всіма видами розрахунків з кредиторами підприємства;
- встановлення достовірності даних бухгалтерського обліку операцій із зобов’язаннями;
- встановлення наявності, правильності оформлення і дотримання умов договорів та інших документів, що визначають права та обов’язки сторін з постачання матеріальних запасів, виконання робіт (надання послуг) ;
- аналіз правильності і повноти отримання оплати за придбанні матеріальний запаси, їх оприбуткування;
- встановлення причини утворення заборгованості її виникнення і реальності отримання;
- встановлення своєчасності розрахунків з бюджетом, перерахування заборгованості кредиторам;
- оцінка системи розрахунків з персоналом, що діє на підприємстві та ефективності стану синтетичного та аналітичного обліку операцій з оплати праці та розрахунків з персоналом підприємства за період, що перевіряється;
- встановлення правильності організації обліку робочого часу і виробітки (виконаного обсягу робіт) на підприємстві, обґрунтованості нарахування заробітної плати, проведення утримань з неї;
- оцінка повноти відображення здійснених операцій в бухгалтерському обліку і перевірка правильності відображення по статтях балансу відповідних залишків заборгованості;
- перевірка дотримання податкового законодавства по операціях, пов’язаних із розрахунками з оплати праці, з позабюджетними фондами, за соціальним страхуванням та забезпеченнями;
- встановлення дотримання чинного законодавства, правомірності, доцільності та обґрунтування управлінських рішень відповідальних посадових осіб при здійсненні розрахункових операцій з постачальниками, бюджетом, персоналом підприємства, іншими кредиторами;
- розробка заходів з реалізації результатів конторою з метою попередження зловживань і порушень.
Тому, правильне відображення в обліку поточних зобов’язань дуже важливе, оскільки дає змогу провести аналіз фінансового стану підприємства (знайшовши коефіцієнти ліквідності), а також провести оцінку майнового стану підприємства та оцінку фінансової стійкості і стабільності підприємства.
 
1.2. Нормативно-правове регулювання та інформаційне забезпечення поточних зобов’язань
 
Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативними актами: законами, постановами, інструкціями, листами, стандартами тощо.
При плануванні та здійсненні аудиторських процедур, оцінці отриманих матеріалів і представленні результатів перевірки аудитор повинен враховувати, що невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів України може стати причиною перекручення фінансової звітності підприємства й істотно вплинути на фінансові результати діяльності клієнта.
Встановлення факторів невиконання вимог нормативних актів, незалежно від їх значення, вимагає поставлення і обговорення питань про чесність керівництва і робочого персоналу клієнта, а також вплив такого невиконання на інші напрямки аудиту.
Факт порушення вимог законодавчих та нормативно-правових актів підлягають спеціальній юридичній експертизі і є поза професійною компетенцією та знаннями аудитора. Рівень професійної підготовки аудитора, його досвід і знання господарської галузі діяльності клієнта і організації виробництва можуть дозволити йому зробити висновок тільки про те, що окремі факти діяльності підприємства, можливо, не відповідають вимогам законодавчих та нормативно-правових актів.
Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудиту. Нормативна база що використовується для організації перевірок, поділяється на зовнішню і внутрішню.
Зовнішня нормативна база – це відповідні закони, постанови, накази, інструкції, положення, методичні матеріали з обліку та звітності, з оподаткування національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національні нормативи аудиту.
Вони потрібні аудитору, щоби виявити законність та достовірність відображення господарської операції, відповідність ведення обліку та фінансової звітності проведення аналізу, складання висновку.
Внутрішня нормативна база – це облікова політика підприємства методичні, інструкції та розпорядчі документи з організації фінансово-господарської діяльності підприємства (наказів, розпорядження, посадові інструкції.). Також при аудиті поточних зобов’язань підприємства слід використовувати дані первинних документів серед яких відносно коротстрокових позик підприємства це виписки банку, видаткові касові ордера, Акт переоцінки, платіжні доручення, накладні, претензії, розрахунки та довідки бухгалтерії середині договори між банком та підприємством, техніко – економічне обґрунтування, виписки банку (якщо відсотки знімаються з поточного рахунку), постановчі документи, бухгалтерська звітність; меморіальні ордери банку, виписки банку за позичковим рахунком; договори застави, договори страхування неповернення кредитів; додаткові угоди до кредитних договорів та ін. Стосовно короткострокових векселів виданих – то перевіряються векселі, акти прийому-передачі векселів, виписів банків, видаткові касові ордери, довідки бухгалтерій тощо.
При організації бухгалтерського обліку заборгованостей та забезпечень, при проведенні аудиту необхідно використовувати наступні нормативні документи, що діють на Україні:
- Конституція України [1], прийнята ВР України від 28. 06. 96 за № 30 – основний закон України, визначає загальні положення, що регулюють діяльність підприємства, його правові засади;
- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996-XIV від 16. 07. 99р. [6] – регулює основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, порядок організації бухгалтерського обліку на підприємстві, вимоги до первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку. ;
- Податковий кодекс України [2], прийнятий 2 грудня 2010 року за № 2755-VІ – визначає перелік платників податків, ставки податків та порядок їх сплати, правила ведення податкового обліку;
- Господарський кодекс України [3], який затверджений постановою ВР України від 16. 01. 2003р. №436 IV – встановлює відповідно до конституції України правові основи господарської;
- Цивільний Кодекс України [4], який затверджений постановою ВР України 16. 01. 2003 № 435- IV – регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників;
- Закон України «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08. 07. 2010 р. N 2464- VI [7]- визначає порядок обліку та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
-Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22. 04. 1993 р. №3125; [5]
- План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затверджений приказом Міністерства фінансів України №291 від 30. 11. 99 р. [9] – встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку;
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31. 03. 99 р. [10] – визначаються загальні вимоги до фінансової звітності;
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 «Баланс», затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31. 03. 99 р. [11] – визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей;
- Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999р. №87 [12]- визначає зміст і форму звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей;
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31. 03. 99 р. [13] – визначає зміст і форму звіту про рух грошових коштів4
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №10 «Заборгованість», затверджений приказом Міністерства фінансів України №237 від 08. 10. 99р. [14]- Визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про заборгованість;
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №11 «Зобов’язання», затверджений приказом Міністерства фінансів України №20 від 31. 01. 2000р. [15] – Визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання;
- Закон України «Про обіг векселів в Україні» №2374- ІІІ від 05. 04. 2001р. [8] – визначає методологічні засади обігу векселів;
- Міжнародні стандарти аудиту – визначають порядок проведення аудиту [16].
Основними джерелами інформації для здійснення перевірки операцій із зобов’язаннями є первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками і підрядниками (договори купівлі продажу, накладні, рахунки – фактури, рахунки, акти приймання робіт, послу, податкові накладні, товарно-транспортні накладні; зовнішньоекономічні договори купівлі продажу, вантажні, митні декларації, приймальні акти, акти експертизи торговельно-промислової палати, комерційні документи (рахунки фактури, invoiсe, що підтверджують митні вартість товару) ; транспортні накладні (CMR, залізничні накладні, авіа накладні, консоменти, товаро транспортні накладні, пакувальні листи) ; довідки бухгалтерії про наявність курсових різниць при перераховуванні заборгованості тощо.
При перевірці розрахунків за податками і платежами джерелами інформації виступають такі первинні документи як розрахунки бухгалтерії, податкові накладні, виписки банку, платіжні доручення.
Джерелами інформації для проведення перевірки операцій по рахунках з оплати праці є: накази по підприємству про прийняття на роботу (про звільнення), листи з обліку кадрів, особові картки працівників, табелі обліку використання робочого часу, складська документація щодо оприбуткування продукції, акти приймання виконаних робіт, маршрутні листи, розрахункові платіжні відомості, виписки банку, видаткові касові ордери, відрядні довідки, розрахунки бухгалтерії, відомості (книги) обліку депонованої заробітної плати, регістри обліку.
Джерелами інформації стосовно розрахунків за страхуванням виступають такі первинні документи: розрахунки та довідки бухгалтерії, виписки банку, розрахункові платіжні відомості, видаткові касові ордери, прибуткові касові ордери, платіжні доручення тощо.
Основними первинними документами якими користується аудитор для одержання необхідної інформації при перевірці розрахунків з учасниками є статут, установчий договір, накладні, видаткові касові ордери, прибуткові касові ордери, довідки та розрахунки бухгалтерії та інші первинні документи.
При перевірці розрахунків підприємства з іншими операціями джерелом інформації для аудитора виступають накладні, податкові накладні, видаткові касові ордери, прибуткові касові ордери, претензії, виписки банку, рахунки-фактури, розрахунки бухгалтерії тощо.
Також основним джерелом інформації для аудитора при перевірці зобов’язань підприємства є облікові регістри та фінансова звітність підприємства.
Аудитор повинен організувати свою роботу так, щоб адекватно відобразити всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється настільки, наскільки вони відповідають перевіреній фінансовій інформації. Для того, щоб висловити думку, аудитор повинен одержати обґрунтовану гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації та інших джерелах достовірна і достатня. Аудитор також приймає рішення щодо правильності відтворення в обліку і звітності відповідної інформації. Тому аудиторські дослідження не обмежуються вивченням бухгалтерських документів, оскільки рамки документального відображення господарських операцій значно ширші. Аудит не може здійснюватися без досліджень оперативного обліку, інформації з діловодства, висновків спеціалістів тощо. Аудитор тому проводить систематизацію інформаційного забезпечення по стадіях проведення аудиту.
Отже, на основі джерел отриманих аудиторських свідчень з використанням нормативної бази аудитор виконує основне завдання яке направлене на задоволення потреб користувачів фінансової звітності підприємства. Проте аудитор, на відміну від інших суб'єктів контролю, виступає діловим партнером клієнта, який, перевіряючи, надає різнобічну допомогу клієнту в усіх його справах.
 
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
 
2.1. Організація проведення аудиту поточних зобовязань
 
На етапі проведення аудиту основною метою для будь-якої ділянки аудиту є отримання аудитором максимальної інформації про суб’єкт господарювання, особливості функціонування системи бухгалтерського обліку та, безумовно, внутрішнього контролю.
В цілях найбільш ефективного способу проведення аудиту поточних зобов'язань необхідно тематику аудиту скласти по його елементах:
- аудит короткострокових кредитів банків;
- аудит кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги;
- аудит зобов’язань, забезпечених короткостроковими векселями виданими;
- аудит поточних зобов’язань за розрахунками з учасниками;
- аудит інших поточних зобов’язань.
В загальному теоретичному плані предмет аудиту – це сукупність об'єктів аудиторського контролю. У конкретних випадках предмет аудиту характеризується наявністю певних об'єктів аудиту. До уваги беруться умови роботи суб'єктів перевірки та здійснені господарські факти (явища або процеси) тощо. Водночас, не всі наявні на підприємстві (організації) факти господарської діяльності є об'єктами аудиту. В кожному конкретному випадку вибір тих чи інших об'єктів аудиторського контролю залежить від мети і завдання аудиту, що обумовлюються в договорі між аудитором (аудиторською фірмою) і замовником (суб'єктом перевірки) [20, с. 64].
Цілями аудиту поточних зобов'язань є встановлення точності і достовірності кредиторської заборгованості підприємства.
Основними завданнями, що стоять перед аудитором при перевірці поточних зобов’язань є:
‒перевірка дотримання правил платіжної дисципліни, обґрунтованості вживаних при розрахунках цін (тарифів) і збереження засобів в розрахунках;
‒перевірка реальності і юридичної обґрунтованості, сум поточної заборгованості, що числяться на балансі підприємства;
‒розробка рекомендацій по впорядкуванню розрахунків, зниженню поточної заборгованості.
Поточні зобов'язання включають:
- короткострокові кредити банків;
- поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;
- короткострокові векселі видані;
- кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
- поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;
- інші поточні зобов'язання.
Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.
Непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.
У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:
- сума та строки погашення зобов'язання, яке було виключене із складу поточних зобов'язань відповідно до п. 8 цього Положення (стандарту) з обґрунтуванням причин цього.
- перелік і суми зобов'язань, що включені до статей балансу «Інші довгострокові зобов'язання», «Інші поточні зобов'язання».
При аудиті даного сегменту у якості джерел інформації аудитор може використовувати:
- наказ про облікову політику та зміни, що в неї вносилися;
- системні положення, що є елементами облікової політики економічного суб’єкту;
- інструкції, що описують функціональну організаційну структуру економічного суб’єкту та його фінансових служб;
- посадові інструкції;
- графік документообігу;
- порядок проведення інвентаризації;
- методичні розробки відділів методології бухгалтерського обліку або внутрішнього аудиту та економічного суб’єкту тощо.
Для дослідження документів можна застосовувати будь-який з наступних способів:
- хронологічний – перевірка документів за всіма розділами і операціями без попереднього групування чи систематизації операцій. В цьому випадку аудитор досліджує документи за датами складання;
- систематизований – полягає в перевірці документів за кожним розділом окремо;
- комбінований – дослідження документів, що поєднує хронологічний і систематизований способи, тобто певні документи перевіряються в порядку їх підвищення, а інші – за економічно однорідними операціями;
- вибірковий – полягає в тому, що аудитор за певною схемою відбирає частину для їх вивчення [19, с. 268-269].
Центральним об’єктом вивчення є документація з облікової політики економічного суб’єкту.
Тобто в ході документальної перевірки аудитор ознайомлюється з переліком підприємств, а також з прізвищами осіб, з якими підприємство, що перевіряється веде розрахунки, вивчає динаміку кредиторської заборгованості і встановлює, чи відповідають дані, отримані за розрахунками, даним бухгалтерського обліку. Це дає змогу з'ясувати якість внутрішнього контролю за розрахунками з боку бухгалтерії, та виявити випадки викривлень звітних даних за розрахунками.
Документальна перевірка розрахункових і кредитних операцій проводиться у такій послідовності:
  • За даними аналітичного обліку визначаються суми кредиторської заборгованості (для цього можна зробити запит у кредиторів про підтвердження належних їм сум) ;
  • Звіряється залишок заборгованості, яка обліковується на балансі на початок періоду перевірки з кожного виду розрахунків, із залишком в облікових регістрах;
  • Перевіряється записи з кожного виду розрахунків у регістрах, а також документах, які послужили підставою для цих записів;
  • Перевіряється законність проведених операцій щодо кожної суми заборгованості.
Аудитор повинен перевірити наступні контрольні моменти:
- наявність наказу (розпорядження) керівника про прийняття облікової політики економічного суб’єкту;
- відповідність прийнятої облікової політики вимогам діючих законодавчих нормативних актів;
- відповідність прийнятої облікової політики характеру та масштабам діяльності економічного суб’єкта;
- дотримання при підготовці облікової політики припущень та вимог, що установлені нормативними актами;
- повноту розкриття обраних при розробці облікової політики способів ведення бухгалтерського обліку, що суттєво впливають на формування показників бухгалтерської звітності;
- прийняту у економічного суб’єкта систему внутрішньої звітності;
- посадові інструкції;
- затвердженні системи та графіки документообігу;
- вибір форми ведення бухгалтерського обліку;
- порядок проведення інвентаризацій;
- робочий план рахунків бухгалтерського обліку;
- варіанти використання рахунків бухгалтерського обліку, що відрізняються від загальноприйнятого порядку.
Часто для зручності поточного обліку економічні суб’єкти використовують вільні коди рахунків або коди рахунків бухгалтерського обліку порядку, що відрізняється від загальноприйнятого. Усі такі випадки повинні бути описані в обліковій політиці. Аудитору слід особливо уважно проаналізувати правильність переносу сальдо по таким рахункам в бухгалтерську звітність.
Окремо вивчаються методологічні питання облікової політики, оцінюється ефективність їх застосування.
До питань розрахунків та зобов’язань підприємства відносять:
- форми бланків документів, регістрів обліку і звітності;
- порядок укладення договору про повну матеріальну відповідальність;
- порядок проведення інвентаризації розрахунків;
- порядок проведення зобов’язань.
Результати аудиту системних питань мають ключове значення для формування уявлення аудитора про бухгалтерську звітність. Дані, що отримуються при аудиті цього розділу, кореспондують з іншими сегментами аудиту.
Інформаційна база аудиту для кожної стадії процесу аудиту (початкова, стадія дослідження, завершальна) і відповідно їх етапів буде різною. На початковій стадії аудитор здійснює перевірку в такій послідовності: вибір суб'єкта аудиту, ознайомлення з його бізнесом та станом обліку. Наступний крок – вивчення статуту і установчих документів та правових зобов'язань клієнта. В подальшому аудитор вивчає надійність системи обліку і внутрішнього контролю та здійснює оцінку величини аудиторського ризику. Черговий етап роботи аудитора – визначення обсягів робіт, узгодження суми оплати та складання угоди. На завершальному етапі початкової стадії аудиторської перевірки фінансової звітності аудитор складає попередній план і програму аудиту [20, с. 106 ].
Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнту.
Планування – вироблення головної стратегії конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської процедури.
Аудитори і аудиторські фірми України під час розробки плану аудиту та напротязі тривалості аудиту мають право самостійно визначити форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.
У програмі аудиту види, зміст і час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального планування аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми включаються також перелік об’єктів аудиту за його напрямками, а також час, що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторської процедуру.
Завданнями аудитора в процесі визначення аудиторського ризику є правильна оцінка величини властивого ризику і ризику контролю, а також регулювання і вплив на цю величину ризику невиявлення [20, с. 125].
Якщо розрахований рівень аудиторського ризику занадто високий порівняно з допустимим, аудитор може відмовитися від подання аудиторського висновку або розробити комплекс заходів, спрямованих на зниження цього рівня. Такими заходами можуть бути відновлення обліку, детальне дослідження господарських операцій, залучення експертів.
Якісна оцінки ризиків – це виявлення ризиків, які притаманні реалізації рішення; визначення кількісної структури ризиків; виявлення найбільш ризикових областей в розробленому алгоритмі рішення, що приймається. [24, с. 62].
Отже, аудиторський ризик, який виявляє ймовірність того, що висновки аудитора про достовірність фінансової звітності клієнта можуть бути помилковими, становить невід'ємну складову частину сучасної теорії та практики аудиту. Розрахунок і оцінка аудиторського ризику дає змогу точніше спланувати перевірку, зменшити витрати часу на її проведення, акцентувати на найважливіших проблемах і підвищити якість аудиторської роботи загалом.
 
2.2. Методика аудиту короткострокових кредитів банків
 
Аудит кредитних операцій доцільно проводити за видами позик (кредитів) – під товарообіг, товари сезонного нагромадження, тимчасові потреби тощо [26, с. 201].
Ділянка аудиту короткотермінових кредитів, як і будь-яка інша, повинна мати опис, на підставі опису стає зрозумілим наступне:
- чи мають місце короткотермінові кредити;
- яким чином ці операції відображаються в обліку;
- визначається, чи є стаття, що аналізується, істотною у фінансовій звітності.
Після того, як робочим документом аудитора надано опис аналізючої ділянки, дуже важливо надати оцінку процедурам контролю, які застосовуються саме до цієї ділянки.
Мета проведення оцінки процедур контролю більш деталізована та конкретизована, наприклад:
- підтвердити реальність відображеної у фінансовій звітності інформації відносно кредитних операцій, а саме чи підтверджено отримання кредиту відповідними документами та реальним отримання грошових коштів;
- визначити, яким чином на підприємстві регламентовано порядок отримання позичкових коштів, а саме чи затверджено перелік осіб, які уповноважені заключати договори кредитування, чи встановлений ліміт, вище якого уповноважені особи не можуть заключати договори кредитування без погодження з власником;
- встановити, як в обліку підприємства здійснена оцінка, класифікація, своєчасність відображення, а саме чи перевіряється відповідальною особою правильність та своєчасність відображення кредиту в обліку;
- визначити, як в обліку підприємства здійснюється підсумування та узагальнення інформації, а саме чи проводиться перевірка правильності перенесення сум за кредитними операціями до журналів-ордерів та головної книги або інші регістри синтетичного та аналітичного обліку.
Як правило, все вищезазначене виконується на етапі передаудиту. При цьому кожен суб’єкт аудиторської діяльності для себе визначає, за допомогою яких процедур та з застосуванням яких методик визначена мета буде досягнута, також розробляє форми робочих документів, в яких буде відображена вся отримана інформація.
Виходячи з зазначеної мети, основні задачі аудиту кредитних операцій можна визначити так:
- перевірити наявність в обліку підприємства даних про операції з кредитними коштами. Аудитор повинен бути впевнений у тому, що операції з кредитними коштами та пов’язані з цим операції події, які відображені у звітності, дійсно відбулись та стосуються перевіряємого суб’єкту;
- встановити наявність в обліку підприємства операцій з кредитними коштами;
- вияснити повноту відображення в обліку підприємства операцій з кредитними коштами. Мету можливо вважати досягнутою, якщо у аудитора є достатньо доказів того, що всі операції та події відображено та включено у фінансову звітність;
- перевірити права та зобов’язання, відображені в обліку підприємства у зв’язку зі здійсненими операціями з кредитними коштами. Задача аудитора – переконатись в тому, що суб’єкт господарювання утримує або контролює права на активи, зобов’язання є зобов’язаннями суб’єкта господарювання, а події, операції та інші питання, інформацію по яких розкрито, дійсно відбулись та стосуються суб’єкту, що перевіряється;
- визначити точність відображення в обліку підприємства операцій з кредитними коштами. У цьому випадку перевірці підлягають відповідне відображення сум та інших даних, які стосуються відображених у звітності операцій та подій;
- уточнити розподіл операцій, відображених в обліку підприємства у зв’язку зі здійсненням операцій з кредитними коштами. В даному випадку мова йде про те, що дані, що аналізуються за даною ділянкою, відображено у відповідному звітному періоді;
- перевірити відображення в обліку підприємства операцій з кредитними коштами. Аудитор повинен переконатись, що всі операції за даною ділянкою відображено на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. Як підпункт цієї операції можна виділити перевірку коректності зроблених підприємством бухгалтерських проводок;
- звірити оцінку вартості та розподіл в обліку підприємства операцій х кредитними коштами. Задачу виконано, якщо аудитор переконаний у тому, що активи, зобов’язання, долі участі в капіталі, пов’язані з операціями ділянки, що аналізується, включено у фінансову звітність у відповідних сумах та інші коригування оцінки вартості та розподілу відображено у звітності відповідним чином;
- перевірити дотримання законодавства підприємством по здійсненим операціям з кредитними коштами.
Об’єктами ділянки аудиту «Короткотермінові кредити» є:
  • регламентований документ з облікової політики підприємства, як документ, який містить вимоги відносно прийнятої політики підприємства у питаннях операцій ділянки, що аналізується;
  • договори, укладені у зв’язку з проведенням кредитних операцій;
  • стан кредиторської заборгованості по кредитним договорам, які укладено;
  • доходи, які отримано підприємством протягом періоду, що перевіряється, у зв’язку з проведенням кредитних операцій;
  • витрати, які понесло підприємство протягом періоду, що перевіряється, у зв’язку з проведенням кредитних операцій;
  • первинні документи, які підтверджують отримання кредитних коштів та погашення заборгованості за кредитами;
  • розрахунки по нарахуванню відсотків;
  • аналітичні та синтетичні регістри бухгалтерського обліку, у яких знайшла відображення інформація про здійснені кредитні операції;
  • окремі статті фінансової звітності, у складі яких відображено інформацію про здійснені кредитні операції.
Критеріями для проведення аналізу при аудиті ділянки «Короткотермінові кредити» з урахуванням поставлених задач можуть бути наступні документи:
  • регламентований документ з облікової політики підприємства. Дуже важливо зрозуміти, які підходи підприємство для себе обрало за правило при відображенні в облікових регістрах кредитних операцій: на яких рахунках відображати кредитні кошти, я яким ступенем деталізації; якщо кредитні кошти пов’язані з платою відсотків, то яким чином підприємство визначилось з відображенням фінансових витрат, чи має місце капіталізація фінансових витрат;
  • договори, укладені у зв’язку з проведенням кредитних операцій. Із усієї кількості договорів необхідно виділити істотні. Відбір договорів здійснюється аудитором з урахуванням розрахованого рівня істотності та аудиторських ризиків;
  • нормативні документи, які регламентують порядок застосування бухгалтерських рахунків та коректність бухгалтерських проводок;
  • нормативні документи, які регламентують порядок визнання доходів;
  • нормативні документи, які регламентують порядок визнання витрат;
  • нормативні документи, які регламентують порядок відображення в фінансовій звітності кредитних операцій.
При визначенні джерел інформації для ділянки аудиту «Короткотермінові кредити» аудитор буде використовувати той самий алгоритм, як при аудиті інших ділянок. Так джерелами інформації можуть бути дані усіх перелічених вище об’єктів аудиту ділянки (з максимальною деталізацією), доповнені інформацією, отриманою, наприклад, з таких джерел:
  • вимоги відповідних нормативних документів,
  • відповіді на запити аудитора, отримані від управлінського персоналу та робітників об’єкту, що перевіряється;
  • результати спостережень, отриманих під час проведення аудиторської перевірки;
  • інформація отримана від третіх осіб, включаючи дані підсумкових документів попереднього аудитора тощо.
Перелік джерел отримання інформації, які керівник перевірки у плановому порядку рекомендує проаналізувати виконавцю, ніколи не буває вичерпним, поза залежності від того, про аудит якої ділянки йде мова. В процесі виконання завдання виконавець сам коригує свої дії [21, с. 347].
При аудиті короткотермінових кредитів використовуються наступні аудиторські процедури:
- перевірка записів та документів – ця аудиторська процедура актуальна у всіх аспектах: і стосовно до документів, на підстав яких кредитні операції здійснювались, і стосовно до записів в облікових регістрах підприємства;
- запит – аудитор запитує у суб’єкта, що перевіряється, інформацію про стан взаєморозрахунків та про проведення кредитних операцій;
- підтвердження – здійснюється за участю третіх осіб, наприклад, шляхом отримання підтверджуючих чи спростовуючих даних;
- перерахунок – аудитор не обов’язково суцільним методом, але все ж таки проводить перерахунок відсотків по кредитним операціям;
- повторне виконання – застосовується, наприклад коли необхідно переконатись, що комп’ютерна програма працює безпомилково, всі необхідні розрахунки виконуються правильно, в програмі виключена помилка та розраховані за допомогою комп’ютера дані потенційно не є джерелом можливих викривлень у фінансовій звітності;
- аналітичні процедури – є невід’ємною частиною виконання завдання, до них відносяться такі запитання: чи дійсно використання кредитних коштів по визначеним цілям доцільно; чи раціонально використовуються кредитні кошти; чи є умови кредитування типовими, чи не є в них завищених ставок; чи не створює використання кредитних коштів загрозу фінансовій незалежності та фінансовій стійкості підприємства; чи не створюється загроза безперервності діяльності суб’єкта господарювання.
Аудитор перевіряє правильність відомостей про забезпечення виданих позик, наявність власних оборотних коштів у товарних запасах, повноту використання позик на тимчасові потреби, під нормативні запаси матеріальних цінностей [26, с. 201].
Стосовно до кредитних операцій завжди дуже важливо не тільки зафіксувати фактичний стан справ. Адже однією з найважливіших задач аудиту є аналіз на непереривність діяльності підприємства. Точніше, у відповідності вимогам МСА 570 [16] як одне з основних припущень аудитора при проведенні аудиту фінансової звітності використовується припущення про те, що діяльність підприємства не тільки була здійснена у періоді, що перевіряється, але й буде продовжуватись в подальшому. Це дуже важливий момент, хоча у поле зору від попадає рідше інших положень МСА [16]. Адже користувачі фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком, який не містить застереження про можливість припинення діяльності суб’єкта господарювання, фактично будуть введені в оману і цією фінансовою звітністю, і виконаною роботою аудитора.
 
2.3. Методика аудиту кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги
 
Загальна мета проведення аудиту кредиторської заборгованості полягає в тому, щоб аудитор висловив своє незалежне професійне судження відносно правильності відображення в фінансовій звітності підприємства інформації про операції з кредиторами суб’єкта господарювання, що перевіряється. Особливу увагу для аудитора будуть привертати при перевірці даної ділянки не тільки здійснені операції та їх результати (обороти, доходи, витрати), а й відображені у фінансовій звітності залишки за рахунками, як підтвердження стану взаєморозрахунків.
На етапі передаудиту основною метою аудитора є:
- ознайомитись з організацією роботи з контрагентами на підприємстві, що перевіряється. Необхідно зрозуміти: яким чином санкціонуються операції з партнерами, хто приймає управлінські рішення, як контролюється їх виконання, як обліковою політикою підприємства передбачено відображати операції з кредиторами за допомогою робочого плану рахунків тощо;
- вияснити розподіл обов’язків між робітниками бухгалтерії з питань обліку операцій з кредиторами для полегшення планування аудиту;
- провівши оцінку функціонування системи внутрішнього контролю у суб’єкта господарювання, що перевіряється, істотність здійснюваних операцій з кредиторами у фінансовій звітності, визначитись з колом третіх осіб, від яких необхідно отримати підтвердження стану взаєморозрахунків по кредиторській заборгованості.
Як правило, по завершенні проведення передаудиту, аудитор робить наступне:
- надає суб’єкту господарювання перелік партнерів, по яких суб’єкту господарювання необхідно отримати підтвердження;
- проводить відбір контрагентів, яким від свого імені також у межах завдання, що виконується, направляються запити для підтвердження стану взаєморозрахунків з підприємством, що перевіряється.
На етапі проведення інвентаризації основна мета для ділянки аудиту кредиторської заборгованості може бути наступна:
- нагляд за проведенням інвентаризації стану взаєморозрахунків з контрагентами та порядком відображення її результатів в облікових регістрах підприємства;
- визначення комплексу аналітичних процедур, які аудитор буде виконувати, отримавши від контрагентів підтвердження, як надіслані на адресу суб’єкту господарювання, та і надіслані на адресу аудиторської фірми;
- прогнозування обсягу аудиторських процедур по суті при підтвердженні залишків кредиторської заборгованості з партнерами.
На етапі проведення аудиту загальною метою даної ділянки є висловлення думки відносно того:
- яким чином стан взаєморозрахунків з контрагентами здійснює вплив на фінансову звітність, що підтверджується;
- наскільки фактично відображена в облікових регістрах та фінансовій звітності інформація про кредиторську заборгованість відповідає нормам діючого законодавства в питаннях правомірності її відображення, в питання відповідності оцінки тощо.
При необхідності аудитору необхідно надати рекомендації суб’єкту господарювання відносно внесення можливих коригувань в облікові регістри та фінансову звітність відносно операцій, пов’язаних з кредиторською заборгованістю [21, с. 374].
В ході аудиту кредиторської заборгованості аудитору необхідно перевірити:
- наявність в обліку підприємства даних про операції з кредиторами. Аудитору необхідно переконатись, що всі операції, які відображено у звітності, відбулись та стосуються суб’єкта господарювання;
- наявність в обліку підприємства операцій з кредиторами. Ця задача реалізується за допомогою з'ясування кредиторської заборгованості, доходів та витрат;
- повноту відображення в обліку підприємства опре цій з кредиторами;
- права та обов’язки, відображені в обліку підприємства у зв’язку зі здійсненням операцій;
- точність відображення в обліку підприємства операцій з кредиторами;
- оцінку вартості та розподіл в обліку підприємства операцій з кредиторами;
- дотримання законодавства.
Об’єктами ділянки аудиту кредиторської заборгованості є:
  • регламентований документ з облікової політики підприємства, як документ, який містить вимоги відносно прийнятої політики підприємства у питаннях визнання, оцінки, списання та відображення у фінансовій звітності кредиторської заборгованості;
  • договори, укладені у зв’язку з проведенням операцій з контрагентами;
  • стан кредиторської заборгованості по контрагентам – класифікація, прийнятий метод нарахування резерву сумнівних боргів, твердження третіх осіб тощо;
  • доходи, які отримано підприємством протягом періоду, що перевіряється, у зв’язку з проведенням операцій з постачальниками та іншими кредиторами;
  • витрати, які понесло підприємство протягом періоду, що перевіряється, у зв’язку з проведенням операцій з постачальниками та іншими кредиторами;
  • первинні документи, які підтверджують визнання кредиторських заборгованостей;
  • аналітичні та синтетичні регістри бухгалтерського обліку, у яких знайшли відображення операції ділянки аудиту кредиторської заборгованості;
  • окремі статті фінансової звітності, у складі яких відображено інформацію про кредиторську заборгованість, інформацію про доходи та витрати наступних періодів.
Перш ніж досліджувати кредиторську заборгованість необхідно перевірити достовірність інформації за видами і строками заборгованості. Для цього використовуються пряме підтвердження, вивчення контрактів, договорів. У процесі аудиту дається оцінка умов заборгованості – з погляду їх реальності і повноти. Звертається увага на строки, обмеження використання ресурсів, можливість залучення додаткових джерел фінансування. Під час аудиту необхідно з'ясувати, чи існують договори за проведеними операціями з постачальниками та підрядниками, чи правильно вони оформлені; за наявності заборгованості необхідно встановити дату та причину виникнення простроченої заборгованості, чому не проведені своєчасно розрахунки, чи немає штучної заборгованості, повторного оприбуткування матеріалів та послуг [21, с. 375].
Ділянка аудиту, що аналізується, охоплює великі масиви операцій. Саме тому кількість джерел інформації дуже велика, а саме дані всіх перелічених вище об’єктів аудиту з максимальною деталізацією, а саме:
- регламентований документ з облікової політики підприємства;
- договори з контрагентами;
- сальдо кредиторської заборгованості по контрагентам на дату, що підтверджується;
- витрати, понесені підприємством протягом періоду, що перевіряється, у зв’язку з проведенням операцій з постачальниками та підрядчиками;
- первинні документи, які підтверджують проведення операцій з контрагентами;
- аналітичні та синтетичні регістри бухгалтерського обліку, в яких знайшли відображення операції ділянки аудиту розрахунків з кредиторами;
- окремі статті фінансової звітності, у складі якої відображається інформація про кредиторську заборгованість.
Крім того, джерелами інформації можуть бути відповідні нормативні документи, відповіді на запити аудитора, результати наглядів, інформація, отримана від третіх осіб тощо.
Надалі розглянемо аудиторські процедури, які застосовуються при аудиті кредиторської заборгованості:
- перевірка записів та документів. Обов’язковій перевірці підлягають насамперед первинні документи. Особливої уваги потребують податкові накладні при відображенні податкового кредиту з податку на додану вартість;
- нагляд – дана процедура дуже актуальна на етапі проведення інвентаризації, хоча заборгованість не є матеріальними цінностями. Аудитору необхідно здійснювати нагляд за проведенням інвентаризації кредиторської заборгованості, за процедурою відображення результатів інвентаризації;
- запит – на етапі предадиту із загального переліку кредиторів обираються контрагенти визначеного рівня істотності, яким направляються запити. Провівши оцінку отриманих запитів аудитор формує свою точку зору про відібраних контрагентів та приймає рішення відносно інших аудиторських процедур;
- підтвердження – пов’язане безпосередньо з процедурою запит;
- перерахунок – перерахунок сальдо по кожному окремому контрагенту та цілком;
- повторне виконання – проводиться вибірково по найбільш істотним сумам;
- аналітичні процедури – застосовуються для аналізу впливу заборгованостей на фінансовий стан підприємства, його платоспроможність та фінансову стійкість.
 
2.4. Особливості методики аудиту зобов’язань, забезпечених короткостроковими векселями виданими
 
Важливою умовою переходу до ринкових відносин у сфері грошово-кредитного регулювання є формування ринку векселів. Функціональним завданням такого ринку є перерозподіл в основному короткострокових грошових зобов'язань, а його об'єктом виступають прості та переказні векселі. Але нормативно-правова база з питань вексельного обігу в Україні є складною та несистематизованою, а інколи носить суперечливий характер.
Аудитору слід дуже уважно розглянути сутність кожної операції з обігу векселів на підприємстві та встановити, до розрахункових чи товарообмінних операцій вона відноситься, що зумовлює, перш за все, правильність та своєчасність обчислення податків та розрахунків з бюджетом.
Багато суб'єктів підприємницької діяльності, а також органів, які контролюють їхню діяльність, припускають чимало помилок під час застосування норм чинного законодавства з питань обігу векселів та оподаткування операцій з ними.
Основним завданням перевірки господарських операцій, здійснених за допомогою векселя, є виявлення порушень чинного законодавства з питань взаєморозрахунків по платежах до бюджетів різних рівнів, фактів ухилення від оподаткування через утворення збитковості за дисконтними операціями на підприємствах, вимивання бюджетних коштів на рахунки комерційних структур, виявлення незаконного обігу векселів без наявності відповідних ліцензій, виявлення втраченої вигоди, вилучення з обігу фіктивних векселів.
Особливостями такого контролю є проведення численних зустрічних перевірок на підприємствах, відповідно до індосаментного ряду векселя, з метою виявлення механізму перерозподілу коштів (процентів, знижок, дисконтів) у завершеному циклі вексельного обігу на користь конкретних комерційних структур.
Найбільш поширеним видом векселів у практиці господарських відносин є товарні (комерційні) векселі, що видаються для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, методика перевірки яких буде стисло розглянута в цьому параграфі.
Розпочинається перевірка правильності вексельного обігу товарних векселів з встановлення їх наявності в касі підприємства.
Першим завданням аудитора є виявлення наявних векселів у касі.
Аудитор повинен зафіксувати їх кількість на момент перевірки, при цьому перевірити, чи на всі наявні векселі в касі складено опис (включено в реєстр). За наявності розбіжностей між даними реєстру та наявними векселями в касі встановити їх причини.
У ході перевірки аудитор має з'ясувати, чи зберігаються векселі в іншому місці на підприємстві, крім каси. У разі виявлення подібних фактів, необхідно повернути такі векселі до каси підприємства та включити їх до реєстру.
Виявивши всі наявні векселі в касі та в інших місцях їх зберігання, в інших підприємствах (банках), аудитор складає список наявних векселів та складає проміжний акт про порушення, виявлені в ході перевірки дотримання умов та порядку збереження векселів.
Перевіряючи наявність векселів в касі, аудитор має звернути увагу на правильність складання реєстру векселів та з'ясувати, чи своєчасно, чи в повній мірі відображається рух векселів (продаж, передача на акцептування, інкасування, облік, відповідне збереження тощо) спеціальними відмітками в реєстрі.
Якщо в реєстрі ведеться такий облік руху векселів, то з метою подальшого контролю за рухом векселів, аудитор складає окремі списки про те, скільки векселів передано за угодами про інкасування, звалювання, облік векселів та їх передачу за угодами під заставу чи згідно з договорами про відповідне збереження векселів тощо.
Аудитор також повинен провести юридичну (нормативно-правову) експертизу векселів та формальну перевірку їх бланків.
Така перевірка необхідна для визначення реальної вартості зарахованих на баланс цінних паперів і є однією з основних вимог під час здійснення інвентаризації векселів. Для здійснення юридичної експертизи векселів залучаються юристи.
У ході такої перевірки досліджується питання дотримання вимог до паперу вексельного бланка, зокрема його формату, кольору та захисту, перевіряється наявність номерів бланків (шестизначний номер). До уваги беруть цілість паперу бланка, міру забруднення, пошкодження бланків тощо.
Виконуючи юридичну експертизу векселя, аудитор має перевірити правильність заповнення всіх реквізитів векселя, встановити можливі дефекти його форми, в т. ч. перевірити, чи є дана юридична особа законним власником векселя, тобто чи насправді вексель виписано на ім'я цієї юридичної особи (ремітента), чи здійснено на цю юридичну особу останній іменний індосамент, чи вексель надійшов за бланковим індосаментом.
Законним векселедержателем є юридична особа, у якої знаходиться переказний вексель, якщо її право базується на безперервному ряді індосаментів. Слід перевірити, щоб індосамент був проставлений на звороті векселя або на алонжі. При цьому, якщо в ході візуального обстеження векселя виявиться, що індосамент частковий, то такий індосамент є недійсним і аудитор повинен вимагати пояснення щодо правомірності його зберігання як цінного паперу на даному підприємстві.
Вексель визнається фіктивним, якщо:
- у векселі визначено кілька місць платежу;
- не вказано ні місця платежу, ні місце знаходження платника;
- чітко не визначено вексельну суму, не вказано дату складання векселя; відсутній підпис платника;
- у тексті (в наказовій частині чи індосаменті) обумовлені вимоги сплати, тобто не дотримано простоти наказу;
- наявні відсоткові векселі, виписані на термін «у такий-то час – від складання» або на «визначений день»;
- замість назви того, кому або за наказом кого має бути здійснена виплата, написано «пред'явнику»;
- відсотковий вексель виписано без ставки процентів;
- вексель складено не тією мовою, якою написано найменування «вексель».
Якщо між сумами векселя, виписаними цифрами і прописом, існують розбіжності, то вексель має силу на суму, позначену прописом; якщо сума векселя позначена декілька разів (або цифрами, або прописом), то у випадку розбіжностей між цими позначеннями, вексель має силу лише на меншу суму. Вексель же у вищезазначених випадках є дійсним.
Під час візуального обстеження векселів слід звернути увагу на емітента такого векселя. Якщо вексель емітований філіалом без права юридичної особи, то такий вексель вважається фіктивним.
Після закінчення юридичної експертизи векселів, аудитор складає проміжний акт про наявність у касі загальної кількості векселів, які перебувають на зберіганні, та кількість векселів, які візуальною експертизою розцінені як фіктивні.
Після цього аудитор має право отримати письмове пояснення про зберігання фіктивних векселів, яке супроводжується висновком офіційної судової експертизи.
На етапі проведення інвентаризації для ділянки аудиту векселів основна мета може бути сформульована наступним чином: важливо, щоб операції з векселями було включено в перелік об’єктів інвентаризації [21, с. 342].
Окремо під час огляду векселів досліджується питання щодо прострочення пред'явлення їх до оплати.
За векселями з простроченими строками, в кожному окремому випадку беруться пояснення у керівників підприємства та з'ясовують причини порушення строків, а також послідовні їх дії, спрямовані на погашення такого векселя.
Завершивши перевірку порядку зберігання векселів у касі, аудитор складає список дійсних векселів та список фіктивних, а також прострочених векселів. Потім здійснюється дослідження проведених за такими векселями господарських операцій, та підраховуються збитки (втрати) як на перевірюваному підприємстві, так і в інших учасників індосаменту: збитки від втрат та псування недійсних векселів, видатки, пов'язані з індосаментом, збитки від незабезпечення виконання взаємних зобов'язань тощо.
Основним завданням інвентаризації векселів є виявлення їх фактичної наявності, встановлення залишку чи недостачі, а також перевірка реальної вартості зарахованих на баланс цінних паперів.
Під час інвентаризації дані бухгалтерського обліку векселів зіставляються з наявними векселями в касі підприємства. В разі виявлення розбіжностей даних обліку та наявної їх кількості в касі підприємства, аудитор має з'ясувати причини таких розбіжностей.
Зокрема, причиною розбіжностей може бути вилучення векселя під час проведення операцій інкасування, авалювання векселів, передачі векселів за угодами застави та зберігання.
У випадках інкасування векселя аудитор повинен перевірити наявність на підприємстві копії заяви підприємства, копії акту-передачі векселя на інкасування, а також копії самого векселя, оригінал якого передано на інкасування. При цьому слід зазначити, що акт прийому-передачі векселів (за винятком казначейських) складається за довільно прийнятою формою, але обов'язково підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи і завіряється печаткою.
Крім зазначеного, необхідно здійснити зустрічну перевірку в банку, до якого передано векселі на інкасування, відносно наявності оригіналів векселів у банку, тобто підтвердити наявність вказаного векселя, а також записів реєстрації векселів у Журналі обліку операцій з векселями у розділи 1 «Придбані векселі».
Під час проведення операції авалювання векселя його оригінал також може вилучатись із каси. Щоб підтвердити проведення операції авалювання, аудитор перевіряє на підприємстві копію заяви підприємства на здійснення операції авалювання, копію акту-передачі векселя на авалювання та копію переданого векселя.
Одночасно здійснюється зустрічна перевірка в банку чи на підприємстві, до якого передано оригінал векселя на авалювання, щодо наявності в цьому банку оригіналу векселя (щоб підтвердити наявність вказаного векселя), а також записів щодо авалювання векселів у Журналі обліку операцій з векселями у розділі 2 «Авальовані векселі».
Оригінали векселів вилучаються з каси підприємства в разі його передачі під заставу. В такому випадку аудитор повинен у підприємства – векселедержателя перевірити примірник угоди про заставу векселя, копію акту передачі та копію векселя, який передано, а також здійснити зустрічну перевірку банку щодо наявності в нього оригіналу векселя, переданого під заставу, а також записів у Журналі обліку операцій з векселями в розділі 3 «Векселі, придбані в заставу».
Якщо в кожному з описаних вище випадків буде виявлено відсутність оригіналів векселів, то таке порушення розцінюється як недостача векселів.
У разі вилучення векселів у зв'язку із здійсненням операції обліку щодо них, аудитору необхідно перевірити у підприємства копію договору. Оскільки така операція векселя здійснюється з передачею права власності на даний вексель, то під таку передачу векселя перевіряються бухгалтерські проводки.
Аудитору необхідно визначити розмір дисконтів (збитків) від проведення операції врахування векселів, а також перевірити, чи не врахувало дане підприємство збитки від такої операції в складі собівартості продукції чи валових витратах підприємства.
Інвентаризація векселів закінчується виявленням недостач та залишків векселів.
З метою упередження здійснення господарських операцій за участю фіктивних (недійсних) векселів і таким чином упередження зловживань в економічній сфері, в обов'язковому порядку здійснюється перевірка правильності випуску (емітування) векселів.
Аудитору необхідно перевірити правильність емітування підприємством кожного векселя, а також організувати зустрічні перевірки у підприємств, які отримали такі векселі. Перед початком перевірки правильності емітування векселів, аудитор повинен з'ясувати, на яких бланках виписано вексель, та встановити відповідність кількості придбаних підприємством бланків та кількості виданих векселів.
Бланки векселів можуть бути виготовлені лише спеціалізованими дільницями на поліграфічних підприємствах, які мають необхідне обладнання, технологію, матеріали, рівень кваліфікації фахівців, умови обліку, зберігання та транспортування матеріалів, напівфабрикатів та готової продукції. Тому аудитору слід встановити, чи є у суб'єктів підприємницької діяльності, які виготовляють чи ввозять бланки векселів, відповідна ліцензія Міністерства фінансів України. Самостійне виготовлення бланків векселів підприємствами та банками забороняється.
Підприємства мають купувати вексельні бланки в комерційних банках України. При цьому аудитор має перевірити, щоб покупці, крім вартості бланку, в обов'язковому порядку сплатили державне мито за кожен вексельний бланк у розмірі 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Нумерацію бланків векселів здійснюють регіональні управління НБУ, які отримують їх від Національного банку та передають комерційним банкам для подальшого продажу.
З метою недопущення випуску фіктивних векселів, аудитору необхідно звірити реєстраційні номери викуплених вексельних бланків з даними їх реєстрації в журналі банківської установи, в якої викуплено ці бланки.
Після здійснення такої перевірки, аудитор обчислює, скільки вексельних бланків списано як пошкоджених, скільки використано під випуск векселів, та чи відповідає різниця тій кількості бланків, які обліковуються на позабалансовому рахунку. Наступним етапом аудиту вексельного обігу є перевірка наявності відповідних ліцензій у суб'єктів підприємницької діяльності, які професійно займаються купівлею-продажем векселів. Причому використовувати векселі у господарському обігу можуть тільки юридичні особи (за винятком векселів Національного банку та комерційних банків України).
Професійною діяльністю на ринку цінних паперів для юридичних осіб слід вважати придбання ними внаслідок цивільно-правових угод векселів та наступне відчуження їх протягом календарного року після отримання, якщо загальний оборот з обігу за цими угодами перевищує суму, еквівалентну 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Визначається ця сума, виходячи з номінальної вартості цінних паперів. Якщо в обох учасників операцій з векселями не буде ліцензії, то такі угоди можуть бути визнані недійсними.
Метою перевірки вексельних розрахунків за комерційними векселями є перевірка їхньої «товарної природи».
Головний метод щодо здійснення таких перевірок – це організація зустрічних перевірок на підприємствах-емітентах, які під емітований вексель отримали товари (послуги).
Суть таких перевірок зводиться до виявлення фактів, коли вексель емітовано:
- під неіснуючу товарну заборгованість;
- під передоплату (в грошовій формі) ;
- за надані товари (послуги) не в повному обсязі.
Відповідно до Закону «Про обіг векселів в Україні» [8] векселі можуть емітуватися лише за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.
Векселі, які не мають «товарної природи», вважаються не дійсними. Стосовно таких векселів аудитор має скласти окремий список та взяти пояснення керівників підприємства, чому такі векселі оприбутковані на підприємстві.
Відносно векселів, які не мають «товарної природи» (недійсні), послідовно проводиться дослідження кожної окремої господарської операції. У разі виявлення, що вексель емітовано під неіснуючу товарну заборгованість чи передоплату, в грошовій формі чи на суму значно більшу, ніж існуюча заборгованість, та зроблені відповідно неправомірні записи, ставиться питання про вилучення з обігу фіктивних векселів та визнання здійснених господарських операцій за участю таких векселів не дійсними.
Визначення недійсності векселя при повному дотриманні його форми, а також відповідної господарської операції, оформленої як угоди, регламентованої нормами цивільного права, можливе лише в судовому порядку.
Поряд з векселями, отриманими від підприємств за відвантажені товари, надані послуги, в касі підприємства можуть зберігатися векселі, які придбані за плату аудитору. Необхідно перевірити правильність обліку таких векселів на підприємстві по кожному випадку їх придбання.
Придбання векселів за плату здійснюється на підставі договору купівлі-продажу. Аудитор повинен перевірити, за які кошти придбано вексель. Якщо вексель придбано за гроші, то аудитор визначає суму дисконту, і навпаки, якщо вексель відсотковий, то суму сплачених процентів тощо. Необхідно перевірити, чи не віднесені витрати на придбання цінних паперів до складу собівартості.
Оскільки податковий облік операцій з торгівлі цінними паперами (з податку на прибуток), в т. ч. векселів, відокремлено, то аудитор має перевірити правильність відображення витрат, пов'язаних з придбанням таких векселів, у податковому обліку.
Під час проведення перевірок аудитору також необхідно провести аналіз техніко-економічного стану підприємств та впливу вексельних розрахунків на стан фінансово-господарської діяльності.
 
2.5. Методика аудиту поточних зобов’язань за розрахунками з учасниками
 
Здійснюючи аудит статутного капіталу, виходять із того, що він формується на основі внесків власників підприємства у вигляді грошових коштів, майна, нематеріальних активів у розмірах, визначених установчими документами.
Надходження внесків засновників контролюється на підставі даних первинних документів і записів за кредитом рахунка 67 «Розрахунки з учасниками» в кореспонденції з дебетом рахунків основних засобів, грошових коштів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо. Так, за даними прибуткових касових ордерів, виписок банку з поточних рахунків у національній та іноземній валюті з доданими до них виправдувальними документами перевіряють повноту і своєчасність грошових сум і матеріальних цінностей.
Використовуючи інформацію актів прийманяття-передачі основних засобів, документів, що відображають надходження нематеріальних активів, і дебетові обороти за рахунками 10 «Основні засоби», 12 «Нематеріальні активи» визначають вартість переданого обладнання, будинків, споруд, майнових прав на інтелектуальну власність. На основі даних актів про приймання матеріалів, товарно-транспортних накладних, рахунків щодо обліку виробничих запасів з'ясовують вартість матеріальних цінностей, що надійшли.
Кожний внесок підтверджується документами, де обов'язково роблять посилання на формування статутного капіталу.
Особливу увагу слід приділяти технічній стороні реєстрації нематеріальних активів, внесених учасниками (засновниками) у статутний капітал. Це майнові права на винаходи, на користування землею, природними ресурсами, ліцензії на визначені види діяльності, плата за користування брокерським місцем, торговими знаками, марками. В обліку нематеріальні активи оцінюються за договірними цінами. При цьому складають акт, що фіксує факт надходження на підприємство нематеріальних активів.
Наступний етап аудиту – перевірка своєчасності внесків у статутний капітал засновниками підприємства.
Моментом фактичного надходження внесків у статутний капітал є:
- для грошей – дата зарахування їх на рахунок у банку чи внесення у касу підприємства;
- для основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів – дата складання акта приймання-передання основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів або інших документів, що підтверджують надходження вказаних об'єктів на підприємство.
Повноту внесків засновників у статутний капітал підприємства перевіряють шляхом зіставлення його розміру, що зафіксований в установчих документах і числиться на рахунку 40 «Статутний капітал», із величиною заборгованості за рахунком 67 «Розрахунки з учасниками» і встановленими строками її погашення.
Одним із важливих завдань аудиту є перевірка дотримання принципу стабільності величини статутного капіталу, її відповідності розміру, визначеному засновницькими документами.
Керуючись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал», аудитор перевіряє правильність розподілу прибутку між учасниками (власниками) підприємства або спрямування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо. Так, у статтях розділу «Внески учасників» наводяться дані про збільшення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства.
 
2.6. Методика аудиту інших поточних зобов’язань
 
Одним із важливих чинників розв'язання економічної кризи в суспільстві є удосконалення системи оподаткування. Завдання аудитора – перевірити правильність обчислення податків і платежів та своєчасність і повноту їх сплати. Перевірці підлягає кожний вид податку і платежу. До основних нетоварних розрахункових операцій належать розрахунки з бюджетом (із фінансовими органами) за податки з обороту (акцизний збір, ПДВ тощо), з прибутків, з доходу працівників та ін. Облік розрахунків з бюджетом відображають на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами», у кредит якого записують суми, що підлягають внесенню в дохід бюджету, а в дебет – внесені платежі.
Аудитор перевіряє правильність кореспонденції в обліку розрахунків з бюджетом.
У процесі аудиту вивчають акти перевірок, проведених державною податковою адміністрацією, банком, Пенсійним фондом тощо. Крім того, з'ясовують причини прострочення платежів, за чий рахунок віднесена пеня, яких заходів вжито до винних осіб за несвоєчасне перерахування коштів.
Основними джерелами інформації для перевірки розрахунків з бюджетом є: довідки і розрахунки, декларації за окремими видами платежів; виписки банків і додані до них документи про перерахування належних сум у бюджет; бухгалтерські записи на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами», регістри синтетичного і аналітичного обліку, баланс та інші види фінансової звітності.
Під час аудиторської перевірки слід уточнити правильність виведення оборотів і сальдо за кожним видом податків і платежів на кінець звітного періоду, для чого дані аналітичного обліку кожного виду податку чи платежу порівнюють із залишками в регістрах аналітичного обліку і Головній книзі за рахунком 64 «Розрахунки за податками і платежами» чи іншими рахунками. Якщо виявлено неточності у розрахунках, слід вжити заходів щодо їх усунення і з'ясувати, чи підприємство заплатило штрафи, пеню податковим адміністраціям за неправильне визначення розміру платежу або його прострочення. Штрафи і пеню слід стягувати з посадової особи, винної у простроченні або у неправильному обчисленні платежу в бюджет.
Під час аудиторської перевірки правильності вирахування і сплати окремих видів податків керуються законодавчими актами.
Особлива увага приділяється правильності розрахунків з податків. Аудитор повинен у необхідних випадках надати бухгалтерові допомогу, щоб правильно зробити такий розрахунок, порекомендувати йому внести зміни у баланс підприємства.
Під час аудиторської перевірки слід уточнити правильність виведення оборотів і сальдо за кожним видом податків і платежів на кінець звітного періоду, для чого дані аналітичного обліку кожного виду податку чи платежу порівнюють із залишками в регістрах аналітичного обліку і Головній книзі за рахунком 64 «Розрахунки за податками і платежами» чи іншими рахунками. Якщо виявлено неточності у розрахунках, слід вжити заходів щодо їх усунення і з'ясувати, чи підприємство заплатило штрафи, пеню податковим адміністраціям за неправильне визначення розміру платежу або його прострочення. Штрафи і пеню слід стягувати з посадової особи, винної у простроченні або у неправильному обчисленні платежу в бюджет [25, с. 142].
Під час аудиторської перевірки правильності вирахування і сплати окремих видів податків керуються законодавчими актами про оподаткування прибутку підприємств, про прибутковий податок з громадян, про податок на додану вартість, про акцизний збір тощо.
Аудитор перевіряє правильність обліку валового прибутку, а відтак тієї її частини, яка безпосередньо оподатковується. Тому зіставляють ідентичність балансових даних про прибуток з його обліком у Головній книзі, регістрах аналітичного обліку за рахунком 79 «Фінансові результати», за Звітом про фінансові результати. Необхідно впевнитися у реальності сум з дебету і кредиту рахунків 70 «Доходи від реалізації», 79 «Фінансові результати», 90 «Собівартість реалізації», а також у законності витрат, включених у собівартість.
Під час перевірки правильності нарахування і виплати заробітної плати слід встановити:
- чи відповідають дані відомостей на виплату заробітної плати тарифікаційним спискам працівників;
- наявність у відомості печатки, підписів керівника та бухгалтера;
- чи немає у відомостях підчисток і необумовлених виправлень;
- чи вказані дати виплати і підписи працівників про отримання заробітної плати;
- правильність підрахунків платіжної відомості;
- чи правильно пораховані суми утриманих і перерахованих податків із заробітної плати працівників;
- ідентичність підписів у відомості й особовій справі.
Під час перевірки виплати премій слід встановити:
- чи виконано умови, згідно з якими премія виплачується шляхом перевірки усіх показників за даними бухгалтерського і статистичного обліку;
- чи дотримано порядку зниження розміру або позбавлення премій тощо.
Згідно зі статтею 127 Кодексу Законів про Працю України утримання із заробітної плати можуть здійснюватися тільки у випадках, передбачених законодавством України. Тому аудитор проводить перевірку утримань у відповідності з діючим законодавством.
Аудит інших поточних зобов’язань проводиться за аналогічною методикою, описаною у попередніх розділах.
 
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ І МЕТОДИКИ АУДИТУ ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
 
На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань українського аудиту є аудит поточних зобов’язань, у складі якого є аудит кредиторської заборгованості, що пов'язано з існуванням проблеми неплатежів. Суб'єкти господарювання на перший план висувають вирішення власних проблем, замість виконання фінансових зобов'язань по платежах перед партнерами. Вирішення вищенаведеної складної проблеми багато в чому залежить від вдосконалення бухгалтерського обліку.
У ході здійснення господарських операцій підприємства вступають з іншими господарюючими суб'єктами в певні економічні взаємовідносини, наслідком яких є виникнення зобов'язань. Зобов'язання є основним джерелом формування засобів для більшості сучасних підприємств і тому виступають суттєвою складовою частиною господарських операцій економічних суб'єктів з точки зору їх фінансової стабільності. Через це актуальними стають питання аудиту зобов'язань з метою надання повної і правдивої інформації для прийняття управлінських рішень щодо визначення фінансового стану підприємства, результатів його діяльності та розвитку у подальшому майбутньому.
Характерною ознакою зобов'язань є часові межі. Так, в залежності від строку виконання зобов'язання поділяють на:
  • поточні, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців;
  • довгострокові – це всі зобов'язання, які не є поточними; - забезпечення, тобто зобов'язання з невизначеною сумою або часом погашення;
  • непередбачені зобов'язання, що можуть виникнути внаслідок минулих подій та існування якого може буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій.
За часом виникнення зобов'язань їх можна поділити на реальні (що виникли і не припинили своєї дії) і майбутні (умовою виникнення яких є обставини, відносно яких невідомо, стануться вони чи не стануться).
В умовах ринкової економіки, коли ризики для суб'єктів господарювання досить високі, повинна зрости роль аудиту.
Проведення аудиту полягає у забезпеченні управління своєчасною дієвою інформацією про зміну економічної ситуації, причини цієї зміни, відхилення від регламентованих параметрів з метою своєчасного прийняття рішень, спрямованих на попередження та усунення негативних змін і ефективне маневрування наявними ресурсами.
Зобов'язання виникають через існуючі обов'язки підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Як правило, підприємство має кілька видів зобов'язань і значну кількість кредиторів. Отже, користувачам фінансової звітності необхідно мати можливість визначати величини і типи заборгованостей із фінансових звітів. Перевірка фінансових звітів аудиторами є достатнім для того, щоб користувачі були впевнені у тому, що всі зобов'язання належним чином визначені, оцінені та включені до фінансових звітів відповідно до вимог чинного законодавства та П (С) БО. Щоб задовольняти ці вимоги, кредиторська заборгованості повинна бути визначена та класифікована належним чином.
В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин актуальним є створення ефективного внутрішнього аудиту та вдосконалення його структури.
Сьогодні на підприємствах майже відсутні спеціальні служби внутрішнього аудиту, що дало б змогу запропонувати комплекс заходів, направлених на створення, постійне впорядкування та удосконалення системи внутрішнього аудиту з метою забезпечення інформацією керівництва про стан розрахунків для прийняття управлінських рішень та складання звітності.
При створенні цієї служби слід враховувати: економічну ефективність від її діяльності, способи відшкодування витрат на аудит; величину підприємства і його фінансові можливості. На підприємстві доцільно розробити і затвердити «Положення про організацію системи внутрішнього аудиту», що дозволило б регламентувати діяльність служби внутрішнього аудиту. В посадових інструкціях внутрішніх аудиторів повинні чітко визначатися їх функціональні обов'язки, а внутрішнім аудиторам повинні надані можливості доступу до будь-якої необхідної їм інформації.
У процесі планування внутрішнього аудиту важливим етапом є розробка програми проведення перевірки операцій з обліку кредиторської заборгованості, що визначає характер, терміни і обсяги запланованих прийомів і способів аудиту. Також доцільною є розробка класифікатора можливих порушень і помилок, ймовірність виникнення яких на конкретному підприємстві є значною. Програма може бути значно деталізована відповідно до кожного виду дебіторської та кредиторської заборгованості. Так, в програму аудиту кредиторської заборгованості можуть бути включені питання: перевірка критеріїв оцінки кредиторської заборгованості; перевірка правильності відображення кредиторської заборгованості; перевірка правильності кореспонденції і відображення операцій з обліку кредиторською заборгованості; відображення результатів операцій з кредиторською заборгованістю в регістрах обліку і формах звітності та ін. [18].
При проведенні перевірки в умовах комп'ютерної обробки даних потрібно застосувати програмний «конструктор» на базі інтеграції функціонального модуля з підсистемами, що пов'язані з фінансовими та виробничими аспектами управління. Це дозволить скоординувати планову послідовність закупок і видачу дозволу, надасть свободу маневру у виборі способів платежу. Дозволити також своєчасно виявляти недопустимі види кредиторської заборгованості, зокрема, безнадійну заборгованість та правильне і своєчасне її списання, що дасть змогу отримати достовірну інформацію, необхідну при формуванні та відображенні фінансових результатів; створити якісну інформаційну базу по кредиторській заборгованості для учасників розрахунків, яка необхідна для попередження ймовірності настання платіжної кризи суб'єктів господарювання, що дасть змогу підвищити якість управління розрахунками підприємства [23].
Таким чином, запропоновані методи удосконалення внутрішнього аудиту дозволяють постійно контролювати та моніторити ситуацію з кредиторською заборгованістю, вчасно і вірно приймати управлінські рішення, уникати складних і суперечних ситуацій з кредиторами.
 
ВИСНОВКИ
 
У ході виконання курсової роботи були розглянуті питання проведення аудиту операцій, пов’язаних із основними поточними зобов’язання суб’єктів господарювання.
Зобов’язання, що відображаються в бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст. Підходи до визначення зобов’язань різні. Їх розглядають як борг, як суму витрат, як залучений капітал, як розрахункові відносини та як частину вартості майна.
Отже, під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, котра виникає внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, викличе скорочення (зменшення) ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов'язання визначає П (С) БО 11 «Зобов'язання».
Зобов’язання виникають через існуючі борги підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов’язання. Поточні зобов’язання відображаються в балансі за сумою погашення. Непередбачені зобов’язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.
Під час дослідження зобов’язань визначено, що можуть виникнути і операції, під час яких одне зобов’язання можна замінити іншими: перевести поточну заборгованість в довгострокові зобов’язання; замінити короткострокове зобов’язання на вексель, що не замінить валюту балансу.
Для більшості рахунків зобов’язань Планом рахунків передбачено відкриття субрахунків, що деталізують об’єкти обліку. Однак, за допомогою синтетичного обліку неможливо контролювати наявність та погашення кожного виду зобов’язань. Для одержання детальної інформації, необхідної для управління зобов’язаннями за окремими видами, до окремих рахунків синтетичного обліку відкривають рахунки аналітичного обліку.
Відповідно до потреб розвитку підприємства облік зобов’язань є джерелом забезпечення найбільш ефективних форм та умов залучення позикового капіталу з різних джерел.
Метою аудиту короткострокових зобов’язань є встановлення правильності розрахунків за короткостроковими кредитами, виявлення реальної заборгованості перед ними, виявлення всіх недоліків в організації обліку векселів виданих та за іншими операціями тощо.
Під час аудиторської перевірки вказуються порушення у веденні бухгалтерського обліку і шляхи їх виправлення.
Дії аудитора із встановлення рівня суттєвості перевірки фінансової звітності, що несе інформацію про зобов’язаннях підприємства, включають наступні етапи:
- визначення порядку проведення аудиту зобов’язань – від первинного документу до звітності чи навпаки.
- визначення масштабів перевірки. Таке визначення проводиться для всіх видів документів однаково; для різних видів документації -диференційовано.
- визначення ступеню вибірковості перевірки. Щодо ступеня вибірковості перевірки, то можна сказати, що цей процес прямо впливає на суттєвість результатів аудиту – чим менше присутній елемент вибірковості при перевірці, тим вищим є рівень суттєвості перевірки.
Важливим моментом аудиторської перевірки зобов’язань є оцінка ризику аудиторської перевірки. Оцінка ризику – це процес прийняття рішення виходячи з можливостей викривлень у фінансових документах. Такий ризик має дві сторони – властивий ризик і ризик при здійсненні контролю. Аудитор оцінює їх у контексті обставин, що склалися. Основне питання, таким чином, полягає у прийнятті рішення, застосовувати чи ні розрахункові методи при обчисленні аудиторського ризику під час аудиту зобов’язань.
Основними твердженнями фінансової звітності, що мають бути перевірені при здійсненні аудиту поточних зобов’язань, є питання відповідності статей фінансової звітності підприємства регістрам обліку і залишкам по рахункам. Для цього перевірка повинна пройти стадії процесу звіряння такої відповідності.
Під час проведеного аудиту встановлюється, що короткострокові зобов’язання на підприємстві є завжди. Погашення кредиторської заборгованості за товарами і наданими послугами не завжди проводиться своєчасно.
Шляхи вдосконалення обліку розрахунків за довгостроковими зобов’язаннями на підприємстві:
- головним бухгалтерам необхідно систематично проводити роз’яснювальну роботу з бухгалтерами по змінах, які відбуваються в чинному законодавстві;
- керівництву підприємства необхідно розробляти детальні шляхи виходу підприємства з кризового стану;
- впроваджувати наявні Інтернет технології.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  1. Конституція України, прийнята ВР України від 28. 06. 96 за № 30;
  2. Податковий кодекс України, прийнятий 2 грудня 2010 року за № 2755-VІ;
  3. Господарський кодекс України, який затверджений постановою ВР України від 16. 01. 2003р. №436 IV;
  4. Цивільний Кодекс України, який затверджений постановою ВР України 16. 01. 2003 № 435- IV;
  5. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22. 04. 1993 р. №3125;
  6. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996-XIV від 16. 07. 99р. ;
  7. Закон України «Про збір і облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08. 07. 2010 р. N 2464- VI;
  8. Закон України «Про обіг векселів в Україні» №2374- ІІІ від 05. 04. 2001р. 
  9. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затверджений приказом Міністерства фінансів України №291 від 30. 11. 99р. ;
  10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31. 03. 99 р. ;
  11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 «Баланс», затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31. 03. 99 р. ;
  12. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999р. №87;
  13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №4 «Звіт про рух грошових коштів», затверджений приказом Міністерства фінансів України №87 від 31. 03. 99 р. ;
  14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №10 «Заборгованість», затверджений приказом Міністерства фінансів України №237 від 08. 10. 99р. ;
  15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №11 «Зобов’язання», затверджений приказом Міністерства фінансів України №20 від 31. 01. 2000р. ;
  16. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2007 року. / Пер. з англ. мови О. В. Селезньов, О. Л. Ольховікова, О. В. Гик, Т. Ц. Шарашидзе, Л. Й. Юрківська, С. О. Куліков. – К. : ТОВ «ІАМЦ АУ «СТАТУС»«, 2007. – 1172с. ;
  17. Аудит кредитних организаций: Учеб. Пособие/ Под ред. И. Д. Мамоновой, З. Г. Ширинской. – М. – Финансы и статистика, 2005 – 520с. 
  18. Акімова Н. С. Основні проблеми обліку та внутрішнього аудиту дебіторської та кредиторської заборгованості/ Н. С. Акімова // Науково технічний збірник. – Харків, 2007. – Вип. 77. – С. 268 – 272;
  19. Бутинець Ф. Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. – 3-тє вид., лоп. І перероб. – Житомир; ПП «Рута», 2006 – 512с. ;
  20. Гончарук Я. А., Рудницький B. C. Аудит: Вид. 2-ге, перероблене та доповнене. – Львів: Оріяна- Нова, 2004. – 292 с. ;
  21. Клімов А. В., Міронова О. І, Пантелєєв В. П., Утенкова К. А. Практичний аудит: анфас і профіль/ за ред. Лісіної В. Ю. – Х. : Фактор, 2010. – 720с. ;
  22. Лень В. С., Нехай В. А. Облік і аудит. Вступ до фаху: Навч. посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 256 с. ;
  23. Пшенична В. Ю. Удосконалення обліку кредиторської заборгованості / В. Ю. Пшенична // Наук. Доп. КНЕУ, 2008 – 3 (4). – Режим доступу до джерела: http: //dsfa. mybb3. net/viewtopic. php? t=698;
  24. Садовников А. А. Систематизація та комплексний підхід до визначення ступеню ризику, який впливає на фінансово-господарську діяльність підприємства у умовах антикризового управління/Аудитор України №11-12 червень 2009р. – с. 60-63;
  25. Усач Б. Ф. Аудит: Навч. посіб. – К. : Знання-Прес, 2002., 210с. ;
  26. Усач Б. Ф. Організація і методика аудиту: Підручник. – К. : Знання, 2006. – 295с.
 
Фото Капча