Організація професійної підготовки майбутніх біотехнологів

По закінченню навчання на ОКР «Магістр» за напрямом «Біотехнологія» зі спеціальності «Екобіотехнологія» за даними магістерськими програмами студенти отримують кваліфікації: 2211. 2 -біотехнолог, 2211. 1 – біолог-дослідник, 2213. 2 – інженер з відтворення природних екосистем, відповідно до державного класифікатора професій України.

Слід зауважити, що найважливішим елементом сучасної світової системи підготовки фахівців-біотехнологів для роботи в сферах науки і виробництва є випереджальна освіта, що полягає в постійному глибокому аналізі новітніх тенденцій і напрямів фундаментальної біотехнологічної науки і своєчасному коригуванні освітніх програм і навчальних планів з урахуванням вимог часу [8, 235].

Перспективу розвитку інтеграційних тенденцій у професійній освіті майбутніх фахівців-біотехнологів висвітлила на рівні дисертаційного дослідження Логінова Ю. В. Зокрема автор наголошує, що для виявлення і успішного функціонування міжпредметних інтеграційних зв'язків, необхідно не лише визначати послідовність передачі навчальної інформації; формулювати цілі навчання по етапах у вигляді умінь і навичок; робити науково-обгрунтований відбір змісту навчального матеріалу з урахуванням спеціалізації; продумувати систему методів і засобів, що відповідають кожному етапу навчання, але і враховувати такі чинники, як рівень розвитку пізнавального інтересу, умови навчання і безліч інших чинників, що впливають на якість засвоєння знань. Застосування міжпредметних зв'язків в реальному навчальному процесі залежить від багатьох чинників, без урахування яких не можна будувати процес навчання на інтеграційній основі [9, 35].

 

 

Метою вищої професійної освіти, як відомо, являється не вузькопрофесійна підготовка, а широка природничо-наукова, загальнокультурна, соціально і індивідуально значуща підготовка, що безперервно розвиває творчий потенціал особистості і сприяє самостійному поповненню професійних знань майбутнього фахівця в області біотехнології. Для цього необхідно:

- погоджувати навчально-методичну діяльність природничо-наукових і математичних, загально-технічних, загальнопрофесійних, спеціальних кафедр;

- визначити, якою мірою в навчальних програмах в процесі навчання враховуються кваліфікаційні вимоги до підготовки майбутнього інженера-біотехнолога;

- здійснити аналіз і коригування програм загальнопрофесійних, спеціальних дисциплін з урахуванням виділення в них професійного змісту за напрямом підготовки майбутніх фахівців в області біотехнології [9, 179].

Виходячи з того, що професійна діяльність випускників передбачає такий рівень знання фізичних, хімічних, біологічних процесів, який дозволив би їм освоїти не лише існуючі біотехнології, але і бути готовими до розуміння перспектив їхнього розвитку, враховуючи обсяг і цілеспрямований зміст курсів фізики, хімії, біології, обмежений часовий ліміт на їх засвоєння, динаміку зміни біотехнології, доцільно так змінити зміст і структуру процесу навчання цих дисциплін у ВНЗ, щоб забезпечити комплексне виконання цих вимог.

Таким чином, можна зробити висновок, що вища біотехнологічна освіта має свої специфічні особливості:

- напрям «Біотехнологія» має тенденцію до розвитку, збільшення кількості спеціальностей (зросла з 3 до 5) ;

- використання міжпредметної і внутрішньо-предметної інтеграції для формування системи фундаментальних природничо-наукових знань і умінь, які забезпечують можливість застосовувати їх в умовах сучасних технологій, що динамічно розвиваються;

- акцент на випереджальну освіту, що полягає в постійному глибокому аналізі новітніх тенденцій і напрямів фундаментальної біотехнологічної науки і своєчасному коригуванні освітніх програм і навчальних планів з урахуванням вимог часу.

Система професійної підготовки майбутніх фахівців біотехнологічного профілю потребує подальшого дослідження та вдосконалення; створення нової методології підготовки майбутніх фахівців, враховуючи інтегративний характер наукових досягнень дисципліни; упровадження моніторингу рівня готовності до професійної діяльності випускників факультетів на всіх етапах професійної підготовки; психолого-педагогічної підготовки викладачів до роботи в нових умовах організації навчально-виховного процесу.

Особливо слід наголосити на вирішенні двох, пов’язаних з міжпредметною та внутрішньо-предметною інтеграцією проблем: проблеми пошуку об'єктивного методу, заснованого на надійних розрахунках, що дозволяє визначити коло дисциплін, найбільш тісно пов'язаних один з одним та проблеми методу контролю оцінки результатів навчання, побудованого на інтеграційній основі.

 

 

У зв’язку із швидкими змінами у всіх сферах життєдіяльності, зокрема і в освіті, актуальною є проблема підготовки спеціалістів з вищою освітою для різних галузей. В умовах зростання практичної потреби в нових технологiях, покликаних лiквiдувати нестачу продуктiв харчування, енергiї, мiнеральних ресурсiв, покращити стан охорони здоров'я i охорони навколишнього середовища зростає соціальна значущість якісної професійної підготовки фахівців з біотехнології, об’єктивна потреба формування високого рівня їхньої професійної компетентності.

Питання підготовки фахівців із біотехнології майже не розроблено у теорії та практиці професійної освіти. Це зумовлено тим, що біотехнологія в освіті є досить новим предметом. Біотехнологія як наука переживає початкові етапи формування.

За визначенням Європейської біотехнологічної федерації, біотехнологія – це спільне використання біохімії, мікробіології і хімічної технології для технологічного (промислового) застосування корисних властивостей мікроорганізмів та культур тканин. Іншими словами, біотехнологія – це є скерований людиною комплекс способів отримання корисних для суспільства цільових продуктів за допомогою біологічних агентів мікроорганізмів, вірусів, клітин тварин та рослин, а також за допомогою позаклітинних речовин і компонентів клітин [3, 65].

Біотехнологія – міждисциплінарна галузь, що виникла на стику біологічних, хімічних і технічних наук. З розвитком біотехнології пов'язують вирішення глобальних проблем людства – ліквідацію недостачі продовольства, енергії, мінеральних ресурсів, поліпшення стану охорони здоров'я і якості навколишнього середовища.