Організація та технологія будівельного процесу

В останні роки в будівельній практиці значно зросли увага і вимогливість до застосування екологічно чистих методів, що запобігають забрудненню та зберігають довколишнє середовище. Це насамперед стосується збереження деревної рослинності, поверхневого шару ґрунту, запобігання забрудненню ґрунтових вод.

Рослинний шар ґрунту на площі майбутньої земляної споруди зрізають на глибину 15... 25 см бульдозерами або автогрейдерами, збирають у відвали для подальшого використання з озеленення і благоустрою об'єкта, що будується, або на іншій території.

Зелені насадження, що не підлягають вирубці і пересадці, огороджують. Дерева і чагарники, придатні для озеленення, мають бути пересаджені і збережені від пошкоджень.

Земляні роботи. Земляні споруди за своїм призначенням поділяють на постійні й тимчасові.

Постійними вважають такі споруди, що призначаються для експлуатації протягом тривалого періоду. Це сплановані майданчики, земляне полотно доріг, греблі, дамби, канали, штучні водойми, відстійники тощо.

Тимчасові земляні споруди влаштовують до початку наступних будівельно-монтажних робіт. До них належать котловани, траншеї, перемички, тимчасові нагірні та водоперехоплювальні канави й т. ін.

Котловани – це тимчасові виїмки для зведення фундаментів, окремих частин будівель чи споруд, розташованих нижче поверхні землі. Котловани бувають із вертикальними або похилими стінами (укосами), з установленим кріпленням чи без нього.

Траншеї – тимчасові виїмки для укладання труб та інших інженерних мереж, а також зведення стрічкових фундаментів. Улаштовують траншеї з вертикальними закріпленими або незакріпленими стінками, з укосами та змішаного профілю.

У житлово-громадському та промисловому будівництві найбільшого поширення набули роботи, пов'язані з плануванням майданчиків, улаштуванням котлованів та всіх видів траншей.

Земляні роботи залежно від будівельних властивостей ґрунту виконують в основному гідромеханічним, вибуховим або механічним способами.

Гідромеханічний спосіб полягає у розробленні ґрунту за допомогою напірного водяного струменя гідромоніторних установок або всмоктуванні ґрунту з дна водоймищ плавучими землесосними снарядами.

Вибуховий спосіб заснований на використанні сили вибухової хвилі, що виникає внаслідок розкладання різних вибухових речовин, закладених у спеціально влаштовані шпури, свердловини чи шурфи. Цей спосіб є одним з ефективних засобів механізації трудомістких та тяжких робіт.

Механічний спосіб полягає у розробленні ґрунту копанням за допомогою землерийних (одноківшевих та багатоківшевих екскаваторів) та землерийно-транспортних (бульдозерів, скреперів, грейдерів, грейдерів-елеваторів) машин. У будівельному виробництві цим способом виконують 80... 85% земляних робіт, у тому числі із застосуванням одноківшевих екскаваторів – 39%, бульдозерів – 29, скреперів – 15, багатоківшевих екскаваторів – 6, навантажувачів – 6, інших машин – 5%.

Одноківшеві екскаватори – універсальні землерийні машини, за допомогою яких копають котловани, траншеї, канали, влаштовують насипи та інші земляні споруди. Екскаватори обладнують різним змінним устаткуванням: прямою лопатою – для розроблення ґрунту вище рівня стоянки екскаватора; зворотною лопатою – для розроблення ґрунту нижче рівня стоянки екскаватора (переважно для копання котлованів та траншей) ; драглайпом – для розроблення ґрунту нижче рівня стоянки екскаватора у разі копання глибоких котлованів, широких траншей, зведення насипів; грейфером – для копання невеликих, але досить глибоких котлованів, а також виконання вантажно-розвантажувальних робіт; телескопічним обладнанням – для планувальних робіт (екскаватори-планувальники).

Найбільш поширені екскаватори, обладнані прямою чи зворотною лопатами та драглайном.

Одноківшеві екскаватори бувають з механічним (канатним) чи гідравлічним приводом. Гідравлічні екскаватори порівняно з канатними мають значні конструктивні та технологічні переваги.

У промисловому та цивільному будівництві в основному застосовують прямі та зворотні лопати з ковшем місткістю 0, 4... 1, 25 м3 (рідше до 2, 5 м3), а також драглайни та грейфери з ковшем місткістю 0, 4.. 1, 0 м3.

Багатоківшевими екскаваторами (ланцюгові та роторні поздовжнього копання) розробляють грунт нижче рівня стоянки (переважно траншеї під фундаменти, інженерні та трубопровідні мережі).

Землерийно-транспортні машини призначаються для копання окремими шарами, транспортування, відсипання та планування ґрунтів.

Бульдозер – це агрегат, що складається з гусеничного чи колісного трактора та навісного робочого обладнання (відвала та системи приводу відвала).

Потужність трактора – 55... 450 кВт, а в окремих випадках – 800 кВт і більше. Бульдозери використовують для копання ґрунту, переміщення та планування його, а також зачищання ґрунту в котлованах, що були розроблені землерийними машинами. Бульдозер, обладнаний навісним статичним розпушувачем, призначається для розпушування мерзлих та напівскельних ґрунтів. Надпотужні бульдозери (потужність яких більше ніж 400 кВт) пристосовані для ефективного розпушування дуже промерзлих глинистих та напівскельних, а також тріщинуватих скельних ґрунтів.

Скрепери бувають причіпні (місткість ковша 2, 25... 15 м3) та самохідні (4, 5... 25, у майбутньому до 50 м3). Для завантаження самохідних скреперів застосовують трактори-штовхачі.

Скреперами копають, транспортують м'які та сипкі ґрунти, відсипають окремими шарами. Скрепери широко застосовують для виїмки та транспортування мерзлих, напівскельних та тріщинуватих скельних грунтів після попереднього розпушування навісними статичними розпушувачами.

Одноківшеві навантажувачі, особливо на пневмоколісному ходу, завдяки високій мобільності та значній продуктивності набувають дедалі більшого застосування в будівництві, їх використовують як навантажувальне, вантажно-транспортне та допоміжне устаткування, що може бути обладнане 20... 30 і більше змінними робочими органами.

Створення геодезичної розбивної основи. Геодезична розбивка основа служить для планового і висотного прив'язування на місцевості проекту будинків і споруд та для геодезичного забезпечення на весь період будівництва.

Геодезичну розбивку основу виконують у вигляді сітки квадратів розмірами 50, 100, 200 м, осі якої є прямокутними координатами, що визначають положення будинку або споруди на місцевості. Для окремих будівель геодезичною розбивкою основою можуть бути червоні лінії.

Для винесення будівельної сітки на місцевість використовують існуючу державну геодезичну (тріангуляційну) мережу.

Поздовжні і поперечні осі сітки закріплюють на місцевості постійними знаками з плановою точкою. Знаки виконують із дерев'яних, металевих або залізобетонних елементів і міцно закріплюють у ґрунті. Так само фіксують і червону лінію.

Основні осі будівлі переносять на місцевість за методом прямокутних координат. Координатами беруть сусідні осі будівельної сітки, а перетин їх – за нуль відліку.

Для детального розбивання осей будинку чи споруди паралельно її контуру ставлять будівельне обнесення, на яке переносять і закріплюють основні осі, прибиваючи до дощок цвяхи та позначаючи олійною фарбою. Будівельне обнесення треба встановлювати на відстані не менш як 20 м від осей будівлі, щоб воно зберігалося під час виконання земляних робіт. Для лінійно-протяжних споруд (наприклад, трубопроводу) ставлять тільки поперечне будівельне обнесення, яке розміщують на прямих ділянках через 50 м, на заокруглених – через 20 м, а також на всіх пікетах і в місцях переломлення профілю. Використовують для цього інвентарні металеві конструкції із труб, кутиків тощо.

 

 

Рис. 6. Влаштування свердлонабивних паль із застосуванням глинистого розчину: а) влаштування свердловини; б) виконання уширення; в) влаштування арматурного каркасу; г) -е) бетонування стовбура. План (див. рис. 2).

 

 

В залежності від гідрогеологічних умов застосовують півалини глибого закладення.

Найбільш поширені – “стіна в грунті”.

Суть цього методу полягає в тому, що спочатку роблять елементи огороджувальних стін з монолітного або збірного залізобетону підземної споруди, а потім, під їх захистом, розробляють грунт, тобто роблять підвалини. Стіна в даному випадку виконує і роль опори підвалин.

Для зниження трудомісткості застосовуюють збірні конструкції. Панелі влаштовуюють у відкритих траншеях, з’єднують їх між собою і заповнюють їх бетонною сумішю.

Так як всі роботи по влаштуванню є закритими і якість можна перевірити після виймання грунту, то процесу бетонування і зачистки приділяють багато уваги.

Засіб опускаючої криниці або криниці, що опускається слідуючим чином: споруду виконують повністю або частково поверхні, а потім занурюють на проектну глибину. Занюрюють двома способами: що опускається і кесоном.

Споруду виконуюють у відповідності з планом. Розробляють грунт з внутрішньої сторони до 1, 2... 1, 5 м (до вологих грунтів). Потім по долівці стіни криниці бетонуюють залазобетонні пояси на 1, 0... 1, 2 м, які мають в нижній частині вигляд ножа.

В залежності від призначення, стіни зводять повністю на всю висоту, чи поступово (ярусами).

Коли d=20 м, то всередині грунт розробляє екскаватор і вантажить в ковш об’ємом 1, 5... 2м3. Цей ковш виймає баштовий чи козловий кран, який висипає його на машину чи у відвал.

При роботі у вологих грунтах влаштовуюють острови чи дерев’яні постелі для екскаватора. Коли вода інтенсивно зволожує грунт, то його розроблюють гідромеханічним засобом.

Коли тертя стінок споруд заважає опускати споруді, то використовують вібрацію, підмив. Якщо і цього не достатньо – заглиблюють споруду з допомої тіксотропної сорочки. В цьому випадку ножову частину криниці виготовляють 5... 10 см ширше товщини стіни і там утворюється порожнина, куди під тиском постачають колоїдний розчин, який утворює сорочку, яка знімає сили тертя, засіб дозволяє знизити витрати на 35%, а вартість на 15... 20%.

Під час занурювання виконується геодезичний нагляд за вертикальністю і швидкістю.

Іноді для збільшення швидкості занурення споруду завантажують залізобетонними блоками. У виняткових випадках створюють штучні динамічні коливання шляхом направленого вибуху вибухової речовини в стороні від споруди.

Після досягнення ножем проектної відмітки бетонують долівку, ізолюють від ґрунтових вод.

Коли грунт виймають без водовиливу і його нижня частина знаходиться під водою, бетонну суміш кладуть методом підводного бетонування. Після досягнеш бетоном проектної міцності воду відпомповують; плиту закривай водоізолюючою плівкою іще раз бетонують.

Підвалини глибокого закладення методом кесона застосовують сильновогих грунтах. Зміст цього методу в тому, що під час занурення в робочу зону подається стиснуте повітря, що витісняє грунтові води за межі ножа. Тоді внутрішній тиск повітря запобігає напливу грунту і розробку грунту ведуть у висушеному просторі. Щоб ввійти в кесон і вийняти грунт є шлюзовий апарат, який має герметизовані двері і люк в шахту.

Стисле повітря в кесон і шлюзовий апарат подають окремо, тому що раптове зниження тиску в кесоні може призвести до аварії. Щоб вийти, потрібно закрити люк в шахту і понизити тиск в шлюзовому апараті. Коли зовнішній і внутрішній тиск зрівнюються двері можна відкрити.

 

 

1. Термін виконання робіт, дні – 106.

2. Витрати праці на виконання робіт, людино-дні – 1781, 04.

3. Витрати часу роботи машин, машино-зміни – 623, 0.

4. Сума заробітної плати, грн. коп. – 53266-63.

5. Коефіціент нерівномірності – 1, 62.

 

 

1. 054-174. Доманський Г. В. Технологія будівельного виробництва. Конспект лекцій.

2. ДБН. 2. 2-5-99. Пальві роботи. Опускні колодязі. Закріплення грунтів.

3. Мартынова Л. Д. Конструкции свайных фундаментов. М. : 1974.

4. Черненко В. К. ТБВ: Підручник – К. : Вища школа, 2002.

5. Федоров Б. С. Буронабивные сваи в промышленном строительстве. М. Стройиздат – 1974.