Організація управління фінансовою сталістю підприємств в умовах переходу до ринку

Особливості перехідного періоду в економіці нашої країни висувають на перший план проблему створення стратегії антикризового управління фінансовою сталістю. На нашу думку, ця стратегія повинна грунтуватись на синтезі основних положень трьох класичних стратегій: захисної – націленої на забезпечення сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі; стратегії аналізу, яка характеризується наслідувальною поведінкою, коли вибір управлінського рішення грунтується на аналізі успіхів і невдач; стратегії реакції на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Оскільки кількість і складність ситуацій у зовнішньому середовищі зростають, система антикризового управління фінансовою сталістю повинна відповідно набувати нові якості, збільшуючи свої можливості по розробці й реалізації адекватних ситуації рішень. зниження сталості фінансового стану вітчизняних підприємств є віддзеркаленням зростання їхньої нестабільності.

Внутрішні механізми фінансової стабілізації повинні забезпечити реалізацію термінових заходів, спрямованих на поновлення платоспроможності і відновлення фінансової сталості підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми грунтуються на послідовному використанні певних моделей управлінських рішень, обраних відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства і масштабів кризових явищ в його розвитку. Успішне застосування внутрішніх механізмів дасть змогу не лише зняти фінансову напругу, а й значно понизити ступінь залежності від використання позикового капіталу, прискорити темпи економічного розвитку підприємства.

У дисертації, на прикладі ВАТ “Львівський механізований скляний завод” розглянуто шляхи досягнення конкурентних переваг на галузевому ринку, що дозволить зміцнити рівень сталості фінансового стану підприємства.

З метою зміцнення свого фінансового стану підприємства повинні широко використовувати потенційні можливості внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Ці механізми повинні включати: управління мобілізацією фінансових ресурсів, управління оборотними та позаоборотними активами, планування, оптимальний розподіл ресурсів між окремими напрямами діяльності, фінансовий та економічний моніторинг, фінансовий контроль. Підвищення ефективності фінансових рішень, що приймаються з метою зміцнення фінансової сталості підприємства повинно здійснюватися в контексті заходів, спрямованих на забезпечення загальної сталості підприємства.

На загальнодержавному рівні з метою забезпечення належних умов розвитку підприємництва треба створити сприятливі умови для забезпечення високого рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств. Для цього треба застосовувати широкий спектр інструментів державного регулювання процесів в економічному житті. Серед них чільне місце належить: регулювання податкових ставок та їх диференціація; регулювання процентних ставок по кредитах комерційних банків; інвестиції у виробничу та соціальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі) ; регулювання грошової маси; регулювання цін; економічне програмування процесів в економіці, шляхом розробки і реалізації національних програм та цільових комплексних програм; регулювання інтеграційних процесів, тобто держава повинна забезпечити вхід до великих інтернаціональних економічних комплексів, утворених шляхом зрощування національних господарств ряду країн на найвигідніших умовах із збереженням як економічного, так і політичного суверенітету.

На прикладі промисловості будівельних матеріалів (сегмент скловиробництво) розглянуто основні зовнішні механізми сприяння адаптації фінансової сталості підприємств галузі до умов ринкового середовища.

Суперечність між тим значенням, яке має промисловість будівельних матеріалів з одного боку, і дійсним фінансовим станом галузі та її перспективами – з іншого, гальмує економічне реформування. Щоб визначити пріоритетність заходів щодо подолання кризи у промисловості будівельних матеріалів, треба конкретно і всебічно проаналізувати становище, що склалося.

На наш погляд, суперечність між правильно обраним курсом переходу до ринкового типу регулювання економіки країни і не завжди послідовними методами його реалізації – головна причина нинішніх негараздів. Прикладом такої непослідовності стала політика реформування підприємств виробників склопродукції.

Прискорюючи процеси акціонування та відкривши внутрішній ринок для дешевої зарубіжної склопродукції, псевдореформатори української економіки сприяли перетворенню підприємств промисловості будівельних матеріалів (виробництво скла) на об’єкт експлуатації з боку підприємств нових форм власності.

Світова практика господарювання показує, що у перехідний період держава повинна жорстко, адміністративними методами встановити основні пропорції господарського механізму. Вони повинні визначатися на основі оптимізації міжгалузевих виробничих балансів. Лише після цього можна запускати ринковий механізм самоналагоджування та саморегулювання суспільного виробництва.

Непропорційність ланок суспільного виробництва усього господарського механізму зумовлює суперечності між обсяговими та ціновими параметрами суміжних галузей. Обсягова непропорціональність періодично призводить до нестачі чи відносного надлишку виробництва продукції однієї галузі для задоволення потреби іншої, суміжної галузі. На склозаводах через низьку платоспроможність меблевих комбінатів та державних домобудівних об’єднань виникли серйозні проблеми з реалізацією віконного та меблевого скла. Тим часом меблеві підприємства та будівельники, не маючи вітчизняної склопродукції, не можуть забезпечити у повному обсязі потреби у меблях та житлі.

Суттєву роль у зниженні фінансової сталості підприємств промисловості будівельних матеріалів відіграє цінова незбалансованість. Українське скло об’єктивно має ціну, що перевищує світову. Це зумовлено трьома основними факторами: капітальні вкладення у розвиток скловиробництва виділялися різко обмеженими обсягами; адміністративне встановлення ціни на склопродукцію на рівні світової, при загальному технологічному рівні виробництва, нижчому за світовий, призводить до того, що ціни на продукцію суміжних галузей перевищують світовий рівень; якість склопродукції вітчизняних підприємств значно поступається середньосвітовій.

Вихід з ситуації, що склалася бачимо в оптимізації затрат, для формування механізму ціноутворення на склопродукцію, який забезпечував би її конкурентоспроможність і покриття затрат на виробництво. Досягнути цього можна лише за умови розподілу відповідальності за виконання завдань між суб’єктами управління різних рівнів. Для вищих державних органів управління критеріями у питаннях розвитку промисловості будівельних матеріалів (виробництво скла) мають бути: