+3 8(066) 185-39-18
fі система правовідносин, що складається в результаті цих дій, утворюють процес.
Правові норми, які закріплюють чи встановлюють процедури, а відповідно – вміщують у собі ідеальні моделі процесу, є процедурними і тим самим процесуальними. При цьому слід враховувати практичний фактор, адже не завжди дії конкретних учасників процесу точно відповідають його моделі, що закріплена в правових нормах, – інколи процесуальні правила порушуються. До того ж, кожному реальному процесу притаманні індивідуальні риси та особливості.
Кожен процес поділяється на стадії, які пов'язані між собою спільною метою, змінюють одна одну у визначеній логічній послідовності. Кожна стадія при цьому має відносну самостійність і своє цільове призначення, а нерідко – встановлені часові рамки. На будь-якій стадії процесу його учасники, виконуючи специфічні процесуальні ролі і володіючи відповідними процесуальними правами та обов'язками, здійснюють певні взаємозалежні процесуальні дії, що фіксуються встановленим способом і вступають один з одним у різноманітні процесуальні відносини.
Оскільки учасники процесу відіграють у ньому різні ролі, їх правовий статус є неоднаковий. У будь-якому процесі особливе місце займає орган (посадова особа), наділений державними повноваженнями, тобто розглядає справу, ухвалює необхідне рішення, організовує його виконання, у тому числі, якщо необхідно, у примусовому порядку. Багато інших учасників процесу виявляють ініціативу у вирішенні питання, можуть брати участь у підготовці проекту рішення, надавати необхідні матеріали, давати пояснення, робити експертну оцінку тощо. Деякі учасники процесу виступають як його суб'єкти, інші – лише допомагають органу (посадовій особі), який розглядає справу, розібратися в ній, прийняти обґрунтоване і законне рішення. Але всі учасники цього процесу, незалежно від їх процесуальних ролей, повинні діяти відповідно до вимог чинного законодавства.
Будь-яке соціальне, в тому числі державне управління, є циклічним. На кожній стадії циклу суб'єкт управління та інші його учасники здійснюють низку певних, послідовно змінюваних дій. Так, наприклад, цикл починається з виявлення проблеми, постановки цілей та завдань і завершується виконанням рішень, досягненням запланованого результату. Потім на основі інформації про результати (досягнення чи недосягнення мети) ставляться нові завдання, висувається нова ціль і управлінський цикл розпочинається знову. Циклічність є ще більш наочною при вирішенні конкретних справ.
Якою ж є роль управлінських процедур? Процедури управлінської діяльності за умови їх раціональності і точного дотримання на практиці створюють усталений та чіткий порядок управлінської діяльності.
Досконала процедура передбачає здійснення органом управління таких дій та «включення» у процес таких його учасників, які справді є необхідними та достатніми для правильного і законного вирішення справ. Цим забезпечується ефективність управління – досягнення оптимального результату при мінімальних затратах сил, часу і засобів.
Управлінські процедури покликані створювати умови, які дають змогу своєчасно виявляти проблеми, що потребують вирішення, і гарантують повноту, всебічність та об'єктивність аналізу інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень загального характеру (нормативних, директивних, планових), і рішень з індивідуальних справ. Продумані процедури сприяють упровадженню наукових досягнень в адміністративно-управлінську практику. Наприклад, підвищити наукову обґрунтованість управлінських рішень допомагають процедури, які передбачають участь наукових установ у розробці проектів рішень, застосування відомчої та позавідомчої експертиз.
Управлінські процедури мають велике значення для реалізації різноманітних соціальних інтересів, забезпечення їх гармонійного поєднання та пріоритетів. Носії та виразники соціальних інтересів виступають у ролі учасників управлінського процесу, що дуже важливо для реалізації прав, свобод і обов'язків громадян. Різноманітність поглядів людей на ті чи інші питання також вимагає відповідних процедур їх розв'язання. Відсутність процедур створює невизначеність: що повинен зробити орган управління, а що сам громадянин для реалізації свого суб'єктивного права. Процедури можуть полегшити, а можуть і загальмувати здійснення громадянином належних йому прав і виконання покладених на нього обов'язків.
Будь-яка процесуальна форма – не самоціль, а засіб досягнення певних цілей. Відповідно, і управлінські процедури повинні бути раціональними, без надмірних бюрократичних формальностей, щоб не створювати перешкод на шляху правильного за суттю та оперативністю державного управління.
Отже, управлінські процедури:
фактор забезпечення чіткого функціонування апарату державного управління;
забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність аналізу проблем і дослідження обставин конкретних справ, встановлення істини, правильне та справедливе застосування матеріальних норм адміністративного та інших галузей права;
сприяють науковому обґрунтуванню державного управління, участі у ньому наукових установ, запровадженню сучасних методів державного управління;
створюють умови для реалізації прав, законних інтересів і обов'язків громадян, а також підприємств, організацій та інших об'єктів управління;
допомагають розвитку демократичних засад в управлінні, широкій участі у ньому громадян і громадських організацій, врахуванню суспільної думки;
дають змогу економити сили, засоби і час працівників апарату управління;
допомагають проводити в життя принцип відповідальності кожного органу управління, посадової особи за доручену справу
3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
До неправових належать форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно-правових відносин. Такі форми або передують правовим (проведення ревізії, за результатами якої видається юридичний акт), або настають за ними (нарада з приводу реалізації правового акта)
Організаційна діяльність не потребує повного і строгого юридичного оформлення, не пов’язана з виконанням юридично значущих дій, тобто вони не тягнуть за собою правових наслідків. Однак це не означає, що організаційна діяльність не регулюється правом.
Організаційні форми існують у рамках чинного законодавства та в межах компетенції того чи іншого суб’єкта державної влади. При цьому правом тут регламентується лише загальна процедура діяльності. Організаційні дії не потребують прийняття спеціальних нормативноправових актів і здійснюються у звичайному порядку. Водночас як передумови, так і результат організаційних форм діяльності можуть бути юридично закріпленими.
Різноманітні організаційні дії поширена форма управлінської діяльності. Без них не обходиться жоден орган державного управління, установа, організація.
Організаційні дії можуть здійснюватися як усередині органу управління, так і поза ним. У межах органу управління проводяться дії з організації внутрішньої роботи апарату, а саме
розподіл службових обов'язків,
заходи щодо оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності,
інструктування службовців (роз'яснення мети, змісту, особливостей нормативно-правових актів тощо),
встановлення загального та індивідуального режиму роботи,
підготовка та проведення засідань, нарад.
Поза апаратом можна виділити такі організаційні заходи, як інспектування. Для його безперервного здійснення створений інститут інспекторів різних напрямів: податкових, фінансових, митних, пожежних, охорони природи, санітарних, охорони праці, у справах кадрів, рибного нагляду, справах захисту прав споживачів, дотримання правил торгівлі та ін. Інспектування здійснюється не тільки у формі перевірок, вказівок, роз'яснень, а й як інструктування у письмовій та усній формах (підготовка та розсилання інформаційних листів, циркулярів, роз'яснень змісту законодавчих актів і завдань, проведення з цією метою семінарів, інструктивних нарад, практичних занять тощо).
До організаційної форми також відносяться
організація та проведення службових нарад, семінарів, засідань;
анкетування службовців і громадян з метою врахування громадської думки та коригування управлінської діяльності;
надання практичної допомоги та ін.
Нарада є організаційно-правовою формою діяльності, яка забезпечує колегіальне обговорення завдань і прийняття рішень з їх виконання.
Усі наради можна поділити на
інформаційні (їх ще називають директивними або інструктивними),
оперативні (або диспетчерські) і
дискусійні.
До інформаційних належать ті наради, на яких учасників знайомлять з певними новими відомостями, положеннями й настановами. Оперативні наради є розповсюдженим явищем у практичній роботі органів виконавчої влади. План роботи будь-якого органу державного управління в обов'язковому порядку включає проведення оперативних нарад, які проводить керівник органу, його перший заступник, заступники. Диспетчерські наради мають на меті охопити всі стадії процесу управління від збору інформації до прийняття рішення. Вони повинні завершуватися повідомленням конкретних розпоряджень. Здебільшого такі наради проводяться з допомогою рапортів телефоном (селектором), що дає значну економію часу і зусиль. Розповсюдженими в управлінській практиці є диспетчерські наради-п'ятихвилинки.
Дискусійні наради – це найдемократичніший за структурою вид нарад. На такому засіданні кожен може вільно висловити свою думку, навіть, якщо вона розходиться з думкою керівника чи більшості. Саме на таких нарадах народжуються справді конструктивні вирішення важливих проблем.
Семінари проводяться з метою підвищення ділової кваліфікації і надання методичних консультацій з питань законодавства і управлінської діяльності державних службовців.
Розповсюдженою і тому важливою організаційною формою управлінської діяльності є різноманітні засідання: засідання Кабінету Міністрів, колегій, комісій, рад, які створюються органами виконавчої влади.
Висновки
Отже, форма адміністративного права – це спосіб зовнішнього оформлення адміністративно-правових норм, яке засвідчує їхню державну загальнообов’язковість; тобто це способи вираження і закріплення державної волі з метою забезпечення публічною адміністрацією прав і свобод людини та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.
Слід зазначити, що саме базовою є класифікація форм управління на правові та неправові із внутрішнім розподілом на різновиди. Однак при цьому правові і неправові форми управління у сфері юридичної науки тісно взаємодіють, взаємодоповнюють один одного. Інколи вчинення технічних дій є передумовою настання певних правових наслідків. З іншого боку, саме порядок здійснення багатьох матеріально-технічних та організаційних дій врегульований правовими нормами.
Підсумовуючи, виділимо такі види форм управлінської діяльності:
нормативно-правова;
ненормативно-правова;
організаційна;
матеріально-технічна.
Організаційна діяльність не потребує повного і строгого юридичного оформлення, не пов’язана з виконанням юридично значущих дій, тобто вони не тягнуть за собою правових наслідків. Однак це не означає, що організаційна діяльність не регулюється правом.
Організаційні форми існують у рамках чинного законодавства та в межах компетенції того чи іншого суб’єкта державної влади. При цьому правом тут регламентується лише загальна процедура діяльності.
Список використаних джерел
Адміністративне право України: [навчальний посібник]: [у 2-х томах] / [Галунько В. В., Олефір В. І., Пихтін М. П. та ін]; за заг. ред. В. В. Галунька. – Херсон: ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011. – Т. 1: Загальне адміністративне право. – 320 с. ISBN 978-966-1510-53-0 ISBN 978-966-1510-54-7, с. 178-185
Галунько В. В. Поняття, класифікація та зміст форм адміністративного права: [Електронний ресурс] / В. В. Галунько // ACTUAL PROBLEMS OF CORRUPTION PREVENTION AND COUNTERACTION. – 2011. – Режим доступу: http: //www. law-property. in. ua/
Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у двох томах: / [Битяк Ю. П., Колпаков В. К., Лук’янець Д. М та ін. ; ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова) ]. – К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – Т. 1. Загальна частина. – 2004. – 584 с.
Стеценко С. Г. Адміністративне право України: навчальний посібник / Семен Григорович Стеценко – К. : Атіка, 2007. – 624 с.
Адміністративне право України: підручник / [Коломоєць Т. О., Пирожкова Ю. В., Армаш Н. О. та ін]; / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. – К. : Істина, 2009. – 480 с.
Мачулін В. Ф. Атестація наукових кадрів вищої кваліфікації як важлива складова розвитку наукового кадрового потенціалу України / В. Ф. Мачулін // Бюлетень ВАК України. – 2009. – № 4 (114). – С. 2-3.
Колпаков В. К. Адміністративне право України: підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 537 с.