Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Організаційна структура і функції Центру зайнятості

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 

практичної діяльності по підтримці, розвитку особистості, реабілітації індивідуальної і соціальної суб'єктивності людини. Адже серед функцій соціального працівника є не тільки виявлення осіб, які потребують соціально-медичної, юридичної, психологічної, матеріальної допомоги, а й сприяння інтеграції різних державних і недержавних організацій та закладів з надання соціально-економічної допомоги населенню; він повинен допомагати у сімейному вихованні; проводити роботу з пенсіонерами, інвалідами, людьми похилого віку, дітьми, зокрема важковиховуваними, молоддю. Соціальний працівник бере участь у роботі по створенню центрів соціальної допомоги, соціальної реабілітації; працює з неповнолітніми правопорушниками та людьми, які повернулись з ув'язнення. Характер професійної діяльності вимагає від соціального працівника не лише знань з організації системи соціального забезпечення, законодавства, елементів соціології, психології та економіки, конкретних методик роботи з різними категоріями “клієнтів”, а й особистісної психологічної готовності до професійної діяльності.

Першою в цьому комплексі дій виступає готовність як засаднича передумова ефективного здійснення будь-якої функції. Важливою умовою формування готовності до будь-якої діяльності є наявність необхідних рис особистості, тобто її схильності та здібностей для виконання своїх функціональних професійних завдань. Але ця готовність формується через засвоєння загальних та професійних знань, напрацювання вмінь та навичок, удосконалення набутих та розвинених індивідуальних якостей особистості. Як зазначають дослідники, під готовністю до того чи іншого виду діяльності треба розуміти цілеспрямований вияв особистості, що включає її переконання, погляди, відношення, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, навички, вміння та настанови. Готовність в такому разі досягається в процесі моральної, психологічної, професійної та фізичної підготовки, вона є результатом всебічного особистісного розвитку з урахуванням вимог, зумовлених особливостями професійної діяльності.
Готовність до діяльності – це складне соціально-психологічне явище, її можна розглядати як форму зв’язку професійної спрямованості з іншими важливими рисами особистості – світоглядом, життєвими настановами і духовними цінностями, а також з її морально-вольовою та емоційною сферами; вона передбачає також активну самоосвіту і самовиховання, прагнення до морального та фахового самовдосконалення.
Психологічна готовність в даному разі витлумачується як поєднання конкретних професійних чеснот особистості та намагання зробити їх змістом соціальної роботи, професійною метою.
Ще один компонент готовності – адекватна мотивація. Вона зумовлює позитивне ставлення до успішної професійної діяльності, необхідного обсягу спеціальних навичок, що визначають рівень сформованості професійних умінь та навичок.
В структурі готовності можна виділити і комплекс професійно-значущих якостей особистості, які включають здібності, характер, темперамент і характеристику психічних процесів.
Що ж до професійної готовності фахівця з соціальної роботи, то тут варто виділити два головних компонента:
суто професійна компетентність, яка включає когнітивний, емоційний та операціональний (поведінковий) аспекти. Професійно-особистісна компетентність соціальних працівників, особливо молодих, розглядається як сукупність знань, умінь, навичок, а також суто людських якостей соціального працівника, що відзначаються високим рівнем підготовки;
особистісна готовність до дій, яка є універсальною в усіх професіях соціального характеру. Особистісна і професійна готовність формується поступово протягом надбання професійного досвіду, постійного самовдосконалення.
А. Мудрик зазначає, що процес підготовки фахівця, зокрема, соціального працівника, виступає одним із видів формування особистості, мета якого полягає у розвитку здібностей до відповідної діяльності та посилення морального компонента в мотивації. Тут же наголошується: чим вищого рівня досягає ця готовність до діяльності, тим ефективнішим буде процес взаємодії з клієнтом (цільовою групою). Справді, фаховому рівню психологічної готовності соціального працівника відповідають професійно загострені й повноцінно розвинуті відповідні комунікативні властивості й якості особистості, які, по суті, є ситуативними, залежно від обставин вони “підказують”, як діяти найбільш оптимально. А. Мудрик виділяє різні наукові підходи до визначення проблеми готовності.
Перший підхід акцентує увагу на таких аспектах готовності, як когнітивний, мотиваційний та емоційно-вольовий. Він використовується у працях, присвячених вивченню готовності до професійної діяльності у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців. Так, наприклад, готовність до участі у формуванні соціальної політики громадсько-політичних організацій можна розглядати як цілісний прояв особистості, що включає в себе знання з права, економіки, психології, методів соціологічного аналізу, вміння прогнозувати, організаторські та комунікативні уміння, здібності. Дану тезу рівною мірою можна віднести і до фахової підготовки соціальних працівників.
Другий підхід визначає готовність як функціональний стан, який сприяє успішній діяльності, забезпечує високий її рівень. На нашу думку, різниця між позиціями у витлумаченні психологічної готовності полягає в тому, що одні дослідники розглядають готовність до професійної діяльності в особистісному ракурсі, інші ж – на функціональному, як врахування, насамперед, стану психічних функцій. Але очевидно, що головною вимогою до наукової розробки проблем готовності є системний підхід, оцінка цілісності особистості. Відтак, психологічна готовність до праці – це не окрема якість людини, не окрема риса особистості. Це поєднання багатьох і дуже різноманітних взаємопов’язаних рис.
Системний підхід до підготовки фахівця в галузі соціальної роботи результує в трьохкомпонентної моделі психологічної готовності, де:
мотиваційний компонент – мотиви, які спонукають до діяльності в системі інформаційного суспільства через прагнення саморозвитку та самоактуалізації;
когнітивний компонент – сформованість умінь, необхідних для виконання функцій, яку ставить перед працівником інформаційне суспільство, формування компетентності, тобто вміння пристосовуватися до нових технологій (здійснювати рецепцію та трансфер технологій) за рахунок рівня освіти;
емоційно-вольовий компонент як відчуття, пов’язані з виконанням роботи та рішення, які приймає суб’єкт. Він присутній у тих відчуттях, що пов’язані з діяльністю та прийняттям рішень в сфері фахової діяльності.
Відтак, в соціальній роботі, як і в будь-якій сфері діяльності, психологічна готовність фахівця є так само необхідною (а інколи – й більшою мірою), як при виконанні професійних обов’язків. Формування всіх трьох компонентів та встановлення динамічного зв’язку між ними є завданням освітніх технологій, особливо в галузі підготовки соціальних працівників.
 
3. Організаційна структура і функції Центру зайнятості
 
Обласні центри зайнятості є місцевими органами державної виконавчої влади та місцевими органами державної служби зайнятості і підпорядковуються Державному центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.
Обласні центри зайнятості утворюються Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України і забезпечують комплексне вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.
Обласні центри зайнятості у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами і розпорядженнями Міністерства праці та соціальної політики України, наказами і розпорядженнями Державного центру зайнятості, рішеннями голови обласних державних адміністрацій та обласних рад народних депутатів, прийнятими у межах їх повноважень, Положенням про державну службу.
Типова організаційна структура обласного центру зайнятості включає наступні компоненти:
директор;
юрисконсульт;
відділ надання соціальних послуг;
відділ взаємодії з роботодавцями;
відділ бухгалтерського обліку.
Обласний центр зайнятості відповідно до покладених на нього завдань виконує наступні функції:
1. Бере участь у підготовці перспективних і поточних територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття. Організовує реалізацію державної регіональної програми зайнятості населення, заходів щодо запобігання безробіттю.
2. Організовує і координує роботу базових центрів зайнятості області по наданню соціальних послуг клієнтам за єдиною технологією обслуговування незайнятого населення.
3. Забезпечує впровадження сучасних форм роботи з незайнятим населенням.
4. Вивчає процеси, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, готує на цій основі пропозиції щодо регулювання ринку праці в регіоні.
5. Вносить пропозиції щодо організації оплачуваних громадських робіт для населення на підприємствах, в установах та організаціях. Ініціює розробку та затвердження в місцевих органах влади щорічних програм громадських робіт.
6. Організовує контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами та установами незалежно від форм власності і господарювання.
7. Сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці безробітних громадян.
8. За згодою Державного центру зайнятості видає іноземним громадянам дозволи на працевлаштування на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності і господарювання, які знаходяться на підвідомчій території.
9. Забезпечує організацію інформаційно-довідкової системи про попит і пропозицію робочої сили та послуги, що надаються населенню службою зайнятості.
10. Інформує населення і органи державного управління про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності і господарювання; щодо змісту актуальних професій, видів, форм, шляхів професійного навчання та можливостей працевлаштування.
11. Розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, попит і пропозицію робочої сили, іноземців, які працюють в Україні, та іншу звітність про зайнятість населення, забезпечує її достовірність.
12. Забезпечує раціональне і ефективне використання місцевої частини Фонду загальнообов'язковогодержавного соціального страхування на випадок безробіття.
Основні напрямки роботи обласного центру зайнятості
реалізація активних програм сприяння зайнятості населення в напрямку працевлаштування, професійного навчання безробітних, організації громадських робіт;
організація профорієнтаційної роботи;
допомога у працевлаштуванні соціально незахищених категорій населення;
налагодження тісної співпраці з роботодавцями у вирішенні проблем ринку праці;
сприяння створенню нових робочих місць та розвитку підприємництва;
реалізація гендерної політики;
організація роботи центрів зайнятості за новітніми технологіями;
інформаційна діяльність: співпраця зі ЗМІ, видання газети «Зайнятість», буклетів, брошур, іміджевої продукції, надання інформаційних послуг через офіційний веб-сайт обласного центру зайнятості.
 
Список використаних джерел
 
Бурая Н. П. Соціальна робота: Навч посібник. – Харків: ун-т внутрішніх справ, 1996.
Главацька Е. Менеджмент соціальної роботи: курс лекцій. – Львів, 2007. – 96 с.
Малько А. О. Соціальна педагогіка: Основи соціальної педагогіки: конспект лекцій. – X., 1998.
Матвієнко В. Я. Соціальні технології: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. – К. : Українські пропілеї, 2001.
Сейко Н. А. Соціальна педагогіка. – Житомир, 2002.
Соціальна педагогіка: Навчальний посібник / За ред. А. Й. Капської. – К., 2000.
Сурмин Юрий Петрович, Туленков Николай Васильевич. Теория социальных технологий: Учебное пособие для студ. вузов / Межрегиональная академия управления персоналом. – К. : МАУП, 2004.
Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К. : Знання, 2008.
Фото Капча