+3 8(066) 185-39-18
fпосадовою особою, яка має право застосовувати заходи державно-владного примусу.
Для підтримання на належному рівні професійних властивостей судових виконавців вони проходять у Національній школі судочинства та інших навчальних закладах спеціально розроблену програму безперервної освіти судових виконавців, а також беруть участь у постійно діючих регіональних семінарах з актуальних проблем примусового виконання рішень судів, які організовуються та здійснюються під протекторатом Інституту безвідривної від роботи освіти судових виконавців.
Континентальній системі права, у тому числі системі права Франції, притаманні положення про те, що судові виконавці Республіки Франція діють на рівні місцевих судів. Судовий виконавець має право не лише виконувати рішення судів, але й офіційно вручати судові та несудові документи за місцем проживання зацікавлених осіб, складати протоколи з різних питань судочинства, надавати юридичні консультації тощо.
Законодавство Франції, зокрема її Цивільний кодекс, містить ряд норм, що тією чи іншою мірою регулюють виконавче провадження та порядок забезпечення судовим виконавцем позовів. Наприклад, у разі продажу нерухомості для проведення її оцінки залучається експерт, який, як правило, пропонується сторонами виконавчого провадження; і лише тоді, коли виникає незгода сторін, такого експерта пропонує суддя. Проводячи безпосередньо оцінки нерухомості, експерт у своєму висновку зазвичай визначає, чи може бути оцінюваний предмет розділений на певні частини і яким чином слід робити такий розділ [48, с. 250-252].
Аналіз цивільного процесу та виконавчого провадження в Іспанії, показує, що за своїм законодавчим формуванням вони споріднені з французьким положеннями, тобто вони передбачають широке використання іпотеки як рухомої, так і нерухомої, а також договірної та судової іпотеки як забезпечення виконання зобов’язань. Відповідно до законодавства країни, яке регулює іпотечні правовідносини, передбачається, що іпотека створюється для забезпечення зобов’язання. У разі його невиконання вона використовується для задоволення вимог кредитора шляхом примусової реалізації цього іпотечного майна. Положення Цивільного кодексу Іспанії визначають об’єкти іпотеки: це нерухоме майно та майнові права, що згідно із законом можуть бути відчужені, а також капітальні вкладення у зазначене майно. Одночасно із цим нормативно-правовим актом, що регулює питання виконавчого провадження, діє і Кодекс комерційного та торговельного законодавства, який передбачає передання в іпотеку навіть торговельної марки підприємства (рухома іпотека), що реєструється нотаріусом у Реєстрі промислової власності [49, с. 252].
Законодавство Італії з питання примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів передбачає, що одним з основних засобів забезпечення виконання зобов’язання є іпотека, про що закріплено в Цивільно- процесуальному кодексі Італії.
Згідно з чинним законодавством Італії виконавчі документи поділено на три основні групи: а) вироки суду та інші судові акти, що за законом мають безумовну виконавчу силу; б) цінні папери та інші акти, яким законом надано силу судових актів; в) юридичні акти за грошовими зобов’язаннями, отримані нотаріусами та іншими посадовими особами, повноважними отримувати такі акти.
Процедура реалізації отриманих виконавчою службою виконавчих документів щодо примусового виконання передбачає оголошення такого виконавчого документа та повідомлення (припис) боржнику щодо виконання зобовя’зання в термін до 10 днів. Повідомлення втрачає свою силу, якщо примусове виконання рішення не розпочато протягом 90 днів з моменту його оголошення.
Засобом примусового виконання рішення суду або рішення іншого несудового органу є примусове відчуження майна боржника, що провадиться під керівництвом виконавчого судді. Виконавчий суддя, тобто безпосередній виконавець призначається головою суду за поданням секретаря, який формує справу в строк протягом двох днів після її сформування. У тому випадку, коли суддя вважає за необхідне заслухати сторони та інших зацікавлених у справі осіб, а також у випадках, передбачених законом, суддя призначає слухання, на яке має з’явитися кредитор, що вніс клопотання про опис майна, а також боржник та інші особи, залучені до справи.
Слід зазначити, що опис майна провадиться у встановленій формі, при цьому судовий виконавець направляє боржникові вимогу утриматися від будь-яких дій, спрямованих на відчуження майна та використання доходів, отриманих від користування цим майном. При цьому боржник може уникнути опису майна, якщо сплатить передбачену суму боргу та 20% судових витрат. Оплата провадиться через судового виконавця.
Законодавство Італії передбачає певний перелік майна (абсолютного та відносного), яке не підлягає опису та арешту. Зокрема, до абсолютного майна законодавство Італії відносить: а) предмети культу; б) обручки та предмети побуту, що необхідні для потреб сім'ї, окрім антикваріату; в) продукти та запас палива на місяць; г) предмети, необхідні для професійної або художньої діяльності; д) зброя та інші предмети, необхідні боржникові для виконання службового обов'язку; ж) сімейні архіви та рукописи (окрім колекційних) [50, с. 252-253].
Порядок здійснення виконавчого провадження в такій континентальній країні, як Німеччина, регулюється Цивільно-процесуальним кодексом цієї країни. Виконання рішень судів здійснюється в тому муніципальному суді, на території якого необхідно провести виконавчі дії. Безпосередньо виконавче провадження здійснюють реєстратори цього суду, що мають повноваження та діють на підставі спеціального сертифіката, який надає право виконувати рішення суду.
Перед початком виконання рішення суду в Німеччині мають бути дотримані таки умови: а) сторона повинна мати остаточне рішення за справою; б) рішення має містити пункт (вказівку) про необхідність виконання такого рішення; в) рішення з пунктом про виконання має бути вручене стороні, проти якої постановлено рішення [51, с. 253].
Оригінальним є виконавче провадження в такій країні,