Основні форми і види мовленнєвих порушень

 

Порушення усного мовлення

Порушення писемного мовлення

Психолого-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень

 

 

Порушення мовлення — це термін для позначення відхилень від мовленнєвої норми, прийнятої в мовному середовищі, що частково або повністю перешкоджають мовленнєвому спілкуванню, обмежують можливості пізнавального розвитку та соціокультурної адаптації.

До недоліків розвитку мовлення належать відхилення від нормального формування мовних засобів спілкування. До складу поняття "недоліки мовленнєвого розвитку" входять не тільки недоліки усного мовлення, а й, як правило, порушення писемного мовлення.

Практичне розв'язання проблеми подолання мовленнєвого недорозвинення у дітей визначається розумінням співвідношення мови і мовлення. У сучасних психологічних і лінгвістичних дослідженнях спостерігаються суттєві відмінності цих понять.

Мова — це, насамперед, система об'єктивно наявних, суспільно зумовлених зпаків, що співвідносять понятійний зміст і типове звучання, а також система правил їх використання і поєднання. Будь-яка особа оволодіває мовою, її фонетикою, словниковим фондом, граматичною будовою, навчається говорити, писати тощо. Процес оволодіння мовою впливає на всі аспекти психіки людини, є умовою формування її свідомості.

Мовлення — це мова в дії, тобто мовлення — психофізіологічний процес реалізації мови.

При відхиленнях мовленнєвого розвитку від норми монологічне мовлення порушується більше, ніж діалогічне. Недорозвинення усного мовлення зазвичай зумовлює порушення письма різного ступеня тяжкості.

В онтогенезі внутрішнє (імпресивне) мовлення формується у дитини на основі зовнішнього (експресивного) і є одним із основних механізмів мислення.

За допомогою внутрішнього мовлення відбувається процес перетворення думки у мовлення і підготовка  мовленнєвого висловлювання. Така підготовка має декілька етапів. Висхідним для кожного мовленнєвого висловлювання є мотив або задум, який відомий тому, хто говорить, у загальних ознаках. Потім у процесі перетворення думки у висловлювання починається стадія внутрішнього мовлення, що характеризується семантичними уявленнями. Далі з великої кількості потенційних смислових (змістовних) зв'язків виокремлюються найнеобхідніші й здійснюється вибір відповідних синтаксичних структур.

 

 

Відомо, що порушення мовлення мають різнобічний характер залежно від їх ступеня, локалізації функції та ступеня її ураження, від виразності вторинних відхилень, що виникають під дією провідної вади.

Оскільки мовленнєві порушення тривалий час залишалися предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, найбільшого поширення набула клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень (М.Хватцев, Ф.Рау, О.Правдіна, С.Ляпідевський, Б.Гріишпуи). В основу клінічної класифікації покладено вивчення причин (етіології) і патологічних проявів

(патогенезу) мовленнєвої недостатності. Виділяють різні форми (види) мовленнєвої патології, кожна з яких має свою етіологію патогенез, симптоматику і динаміку прояву.

Розлади фонаційного оформлення:

• афонія, дисфонія відсутність або порушення голосу;
• брадилалія - патологічно уповільнений темп мовлення;

(від грецької bradis — повільний і латинської lalia — мова) — патологічно повільний темп мови. (Синонім — брадифразія.) Виявляється у повільній артикуляції, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. За своєю природою може бути органічною або функціональною.

тахілалія - Патологічно пришвидшений темп мовлення;

(від   грецької tachis — швидкий, латинської  lalia  — мова) — патологічно    прискорений   темп  мови. Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою є центрально обумовленою, органічною   або   функціональною. При уповільненому темпі мова здається розтягнутою, в'ялою, монотонною, при прискореному темпі - поспішливою, стрімкою, напористою. Прискорення мови може супроводжуватись аграматизмами. Це явище іноді виділяють   як   самостійне   порушення — батаризм   (від французького battre—бити), парафразія. Якщо патологічно прискорена мова супроводжується   необґрунтованими паузами, зупинками, вона позначається терміном пол-терн. Брадилалія і тахилалія об'єднуються під загальною назвою — порушення темпу мови. Наслідком порушення темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.

заїкання – порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату;

Заїкання є центрально обумовленим, має органічну або функціональну природу, найчастіше виникає в процесі мовного розвитку дитини в період переходу до фразової мови і пов'язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим ґрунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов'язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги різних частин периферичного мовного апарата — дихального, голосового або артикуляційного. Такі судороги виникають на  початку проголошення слова або фрази. Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами; як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов'язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини — підвищеною збудливістю або, навпаки, апатичністю, млявістю.

дислалія - порушення вимовної сторони мовлення за нормального слуху і збереженої інервації мовленнєвого апарату; (від грецької dis — префікс, який означає розлад, латинської lаlіа — мова)—порушення звуковимовляння при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарата. Виявляється вона у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: спотвореному вимовлянні звуків, заміні звуків або їх змішуванні. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або неправильно сформувалася артикуляторна база (набір артикуляційних позицій, необхідних для вимовляння звуків). Розрізняють механічну дислалію, яка пов'язана з анатомічними дефектами артикуляторного апарату, та функціональну, причини якої полягають у несприятливих умовах розвитку мови або в порушеннях фонематичного слуху.

ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними вадами мовленнєвого апарату, (від грецької rhinos — ніс, латинською lalia —