Основні макроекономічні показники системи національних рахунків і методи їх розрахунку

 

 

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.

Валовий випуск (ВВ) – це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються Із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, лгито та ін.).

Відповідно до прийнятої в СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

1) усі товари, незалежно від місця їх використання;

2) послуги, що надаються іншим шституційним одюпщям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий.

Ринковий ВВ включає:

товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає:

1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагро мадження;

товари і послуги, що надаються безкоштовно іішіим шституцшиим одиницям і суспільству в цілому;

продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Нова СНР (1993 р.) з метою визначення ВВ передбачає •використання такої формули:

ВВ = РП + З1 – З2,

РП – вартість реалізованої продукції;

31-вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

32 – вартість продукції, що була використана із запасів, за пінами на момент її використання.

Відповідно до такого підходу щодо визначання ВВ до вартості виробленої продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випадковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 р.) передбачає урахування основних положень концепції доходу Дж. Хікса.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума втрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ + ОП +А + (П – С)

де МВ – витрати на придбання товарів та послуг для

проміжного споживання;

ОП – оплата праці працівників;

А – споживання основного капіталу (амортизація) ;

(П – С) – чисті інші податки па виробництво, тобто

Інші валові податки за мінусом субсидій. Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:

ВВ = В1 – В2,

де В1 – відсотки, отримані банками від розміщення залучених ресурсів;

де В2 – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фінансові ресурси.

Валовий випуск страхових компанії! визначають за формулою:

ВВ = СП – СВ + В – ТСР

де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній;

СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;

В – відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструманти;

ТСР – приріст технічних страхових резервів. Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція – це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використання в процессі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг. Проміжне споживання включає:

витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, мадикаментів, спецодягу та інш. ;

оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо) ;

витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначаеться у загальних